Туан - Сторінка 2

Ось побачиш, що буде.

Туан стривожився, але нічого не сказав. Почувши, що б'є дванадцята, він покликав:

— Гей, стара, суп готовий?

Стара крикнула з кухні:

— Нема тобі ніякого супу, ледащий черевань! Він спочатку подумав, що вона жартує, і став чекати, потім почав просити, благати, лаятись, в розпачі кілька разів зробив "курс на північ" і "курс на південь", стукав кулаками з стіну, але змушений був скоритись і дав покласти собі під лівий бік п'ятеро яєць. Тоді йому дали супу.

Коли прийшли його друзі, їм здалося, що йому зовсім погано, такий він вдав чудний і пригнічений вигляд.

Почали звичайну партію в доміно. Але Туана вона, здавалось, зовсім не розважала, і він простягав руку надзвичайно повільно й обережно.

— Що це в тебе — рука прив'язана? — спитав Орлавіль.

Туан відповів:

— Якийсь наче тягар у плечі.

Раптом хтось увійшов в кафе, і гравці замовкли.

Прийшов мер з своїм помічником. Вони замовили дві чарки коньяку і почали розмовляти про місцеві справи. Вони говорили півголосом, і Туан Жжонка вирішив притулити вухо до перегородки; забувши про яйця, він зробив швидкий поворот — "курс на північ" — і опинився на яєчні.

На його гучну лайку прибігла тітка Туан і, догадуючись про катастрофу, зірвала з нього ковдру. Побачивши жовту припарку, що прилипла до боку чоловіка, вона спочатку заніміла, задихнулась, неспроможна вимовити й слова від обурення.

Потім, тремтячи від люті, кинулась на паралітика і почала щосили лупити його по череву, наче вона прала білизну на ставку. Кулаки її гупали один по одному з глухим стуком, наче лапи іграшкового кролика, що б'є в барабан.

Троє друзів Туана заходились реготом, кашляючи, чхаючи, скрикуючи, а розгублений товстун обережно відбивав атаки своєї дружини, щоб не розчавити вцілілі п'ятеро яєць, які лежали в нього під другим боком.

Туан був переможений. Він мусив висиджувати яйця, мусив відмовитись від доміно, від усіх рухів, бо стара з невблаганною жорстокістю позбавляла його їжі за кожне роздушене яйце.

Він лежав на спині, втупивши очі в стелю, нерухомий, розчепіривши руки, мов крила, і зігрівав своїм тілом курячі зародки в білій шкаралупі.

Говорив він тепер завжди пошепки, наче боявся не тільки рухатись, але й гомоніти, і турбувався про жовту квочку, яка в своєму курнику виконувала той самий обов'язок, що й він.

Він питався в жінки:

— Жовтенька добре поїла звечора?

А стара ходила від курей до чоловіка, від чоловіка до курей, заклопотана, поринувши в турботи про маленьких курчат, що визрівали в ліжку й у гнізді.

Місцеві жителі, почувши про цю історію, забігали, діловито й зацікавлено довідувались про Туана. Вони входили, обережно ступаючи, наче в кімнату тяжко хворого, і з інтересом питали:

— Ну, як? Посувається діло?

Туан відповідав:

— Посуватись воно посувається, але воно так гріє, що мене в жар кидає. І мурашки в мене по тілу бігають.

Аж ось одного ранку жінка увійшла до нього дуже схвильована і заявила:

— В жовтенької семеро вилупилось. Троє бовтунів.

Туан відчув, як серце його забилось. Скільки ж то буде в нього?

Він спитав:

— Скоро буде? — з тривогою, наче жінка, що готується стати матір'ю.

Стара відповіла сердито, дуже боячись невдачі:

— Треба думати, що скоро!

Вони стали чекати. Почувши, що строк надходить, зібрались друзі, теж стривожені.

Про це балакали в усіх хатах. Ходили до сусідів довідатись про новини.

Щось о третій годині Туан задрімав. Він тепер спав половину дня. Раптом його збудило незвичне лоскотання під правою пахвою. Він враз потягся туди лівою рукою й схопив маленьке створіннячко, вкрите жовтим пушком, яке ворушилось під його пальцями.

Він так схвилювався, що закричав і випустив курчатко, яке побігло по його грудях. В кафе було повно народу. Відвідувачі кинулись до дверей, набились у кімнату, оточили ліжко, наче підмостки вуличного фокусника, а стара, прибігши, обережно вийняла курчатко, що забилось під бороду її чоловіка.

Всі мовчали. Був жаркий квітневий день. Крізь відкрите вікно чути було квоктання жовтої квочки, що скликала свій виводок.

Туан, спітнівши від хвилювання, тривоги, чекання, прошепотів:

— Ось іще один у мене під лівою пахвою.

Жінка запустила в ліжко свою велику суху руку й обережним рухом повитухи витягла друге курчатко.

Сусіди схотіли подивитись на нього, його передавали з рук в руки, уважно розглядаючи, немов якесь чудо.

Протягом наступних двадцяти хвилин не вивелось ні одного, але потім четверо враз вилупились з своїх шкаралупок.

Серед присутніх знявся гомін. А Туан усміхався, задоволений своїм успіхом, починаючи пишатись цим дивовижним батьківством. Що не, кажи, а таких, як він, не часто побачиш! Справді, кумедна людина!

Він заявив:

— Вже шестеро. Оце так хрестини, хай їм чорт!

І публіка зайшлася реготом. В кафе набились нові відвідувачі. Інші чекали новин біля дверей. Питали один одного:

— Скільки їх у нього?

— Шестеро.

Тітка Туан віднесла квочці цю нову сім'ю, і квочка одчайдушно кудкудакала, настовбурчувала пір'я й широко розкривала крила, щоб укрити виводок, що все збільшувався.

— Ось іще один! — крикнув Туан.

Та він помилився, їх було троє! Це був справжній тріумф! Останній пробив свою шкаралупку о сьомій вечора. Всі яйця виявились добрі! І Туан, не тямлячи себе з радості й полегшення, торжествуючи, поцілував у спинку слабеньку істоту, мало не придушивши її своїми губами. Пройнявшись материнською ніжністю до цього манюсінького створіннячка, якому він дав життя, він хотів залишити його в себе в ліжку до ранку. Але стара винесла його, як і інших, не слухаючи благань свого чоловіка.

Захоплені глядачі стали розходитись, обговорюючи подію, а Орлавіль, залишившись останнім, спитав:

— Слухай-но, дядьку Туан, ти ж мене першого запросиш поласувати печенею з курчат?

На згадку про печеню обличчя товстуна Туана розквітло, і він відповів:

— Ну, звичайно, зятеньку, запрошу.

1. Турневан — буквально — "поверни вітер".