У чиїх руках був ніж - Сторінка 17

Вони трохи помовчали. Карл Якобсен виспівував мелодію з платівки, яку вони щойно прослухали. Він витяг люльку з рота й заходився диригувати нею. Голос у нього був низький, ніжний і мелодійний.

— А знаєте, Свенсене, ви мені сподобалися. Може, перейдімо на "ти"? Збіса приємно порозмовляти з розумною людиною, таке трапляється не щодня. Не я будував ту лікарню, але вона вже є, і нам треба з цим рахуватися. Вона дає хліб щоденний багатьом торгівцям і ремісникам. Ніхто не скаже, що вони їй не раді. Та й гарна будівля, правда? [203]

Така затишна. Звикаєш до неї, коли день у день проходиш мимо. А одного чудового дня й сам туди попадеш. Хіба це погано? Лікарі — такі самі люди, як і всі, і в газетах написано, що вони дуже вправні. Секретарка головного лікаря — дочка торговця городиною, старша сестра — приятелька його тітки. Ця лікарня зовсім інша, ніж ті похмурі коробки у великих містах. Вони здаються чужими й непривітними, в них не можна добре себе почувати. Кажуть, що там лікують не всіх підряд, і те саме пише Карл Якобсен. А лікарі там просто нелюди, самі признаються, що не можуть вилікувати все. Не те, що бідолашний Ельмо, змушений прикидатися, ніби він всесильний. Вони там лікують задля своєї користі. Бо мають перед собою ницу мету, що зветься дослідженням. Думають тільки про нього, а не про хворого. Звичайно, щоб потім мати з того дослідження якийсь пожиток, як не для себе, то для своїх дітей. Ні, ми знаємо, що в нас є, і я знаю, що містечко повинне робити. Повинне й далі тримати горщик на вогні, щоб у нас не стало більше безробітних, ніж уже є.

Він підвівся, ледь похитуючись, скинув куртку й шпурнув її на спинку стільця.

— Що являла собою Елла Гансен? — запитав Тюге. Карл Якобсен підійшов до полиці, витяг якусь книжку і знов поклав її на місце.

— Вона була наймиліша дівчина,— тихо мовив він.— Єдина порядна людина в цьому пекельному, проклятому містечку. Важко тут тепер буде жити без неї.— Він кашлянув, підняв угору порожню пляшку й похитав головою.— Сьогодні я перевершив норму. Це через тебе. Тепер твоя черга пригощати. Але приємно було посидіти з тобою. Я хотів би... Ну, та вже однаково. Мушу попрощатися з тобою, бо о четвертій повинен устати. О цій порі коліщатка в моїй голові найкраще крутяться. Доводиться ловити ці хвилини.

Тюге намочив черевики, поки дійшов до готелю, хоч до нього було зовсім близько. Зима на прощання надумала показати свій норов: сипав густий сніг. Чого вони досягли за перший день? Трохи ознайомилися з містечком та його мешканцями, але надто мало для того, щоб вирішити, чи це справді Ельмо Поульсен годин із п'ятдесят тому затопив ніж в Еллу Гансен. А все ж таки? Тюге взяв ключа в адміністратора й піднявся нагору допотопним ліфтом. Він постукав у Брантові двері, але ніхто йому не відповів. Він зайшов у свій номер, позіхнув, роздягся й кинув убрання жужмом на [204] стілець, не так, як від нього завжди вимагала Герда. Номер був незатишний, але ліжко зручне. Він лежав, заклавши руки за голову, й дивився на стелю. Брант казав, що Поульсено-секретарка ревнувала його до Елли Гансен. Пані Поульсен здавалася нещирою, коли заперечувала, що її чоловік міг цікавитись медсестрою і поза лікарнею. Могенсен заявив, що особисто не знає Елли Гансен, а однаково змальовував її як гарну й чарівливу. В редактора блищали очі. Добрий жевжик той редактор. Тюге позіхнув. Звичайно, він не забув купити в магазині самообслуговування на головній вулиці тістечок. Він витяг їх із течки і зручно вмостився в ліжку, чекаючи на сон.

10

Після смерті Шміта Поульсен перебрав на себе всі складніші операції. Йому асистували молоді лікарі. Антон Ларсен обмежувався банальними випадками. Здебільшого це були ті, кого він сам клав до лікарні. Молоді воліли допомагати Ларсенові. Він був веселий, і операція посувалася швидко. А Поульсен не здатен був пришвидшити свій темп. І, коли працював, не міг водночас провадити розмову. Він стояв, зціпивши зуби, й зосереджував увагу на хворому від першої до останньої хвилини. Справи його йшли непогано, він був задоволений, але лікарня забирала багато часу. Вони з Доріт дедалі рідше розмовляли. Вона вночі погано спала й не вставала вранці разом із ним. Він більше розмовляв з Лісою й Еллою, ніж з Доріт.

— Ти чув, що дочка Альс-Єнсена їздила до столиці? — якось запитала Ліса.— В неї була пухлина в грудях. Виявилося, що доброякісна.

То й добре,— промурмотів він без ніякого зацікавлення.

Ліса скоса позирнула на нього.

— Ти чув, що я сказала? Вона зверталася там до спеціаліста.

Поульсен почухав потилицю. Шапочка з'їхала йому на чоло. Яке його діло? Ліса дивилась на нього поглядом, що завжди його непокоїв.

Це ж не той випадок, що тоді, коли ти домагався перевезення пацієнта до столиці, бо не міг його тут обстежити як слід. З цим ми й самі легко могли впоратись. Але ж ні, вони, бач, можуть звертатися туди, де, по-їхньому, отримають певніші аналізи. [205]

По її спині видно було, яка вона нездоволетіа. Ельмо похитав головою. Як їіа нього, то хай собі звертаються, до кого хочуть.

Десь із тиждень вечори й ночі були спокійні, та потім на них раптом звалилося несподіване. Молоді лікарі мали нормований робочий день і отримували багато вихідних за чергування. Поульсен був не лише керівником, а й лікарем, ці його обов'язки, як правило, зливалися, тож йому доводилось робити все. Він підтримував себе морем чорної кави і зрідка годинним перепочинком у кабінеті. Таке страхітливе навантаження не могло не скінчитись погано.

Перед тим вони майже дві доби оперували. То були не якісь складні операції, апендицити, тощо, але все-таки операції. Асистували йому два студенти, взяті на роботу на час відпусток. На третій день до лікарні поклали директора електростанції. У його блювотинні було трохи крові, але це в них не викликало тривоги. Надвечір кровотеча збільшилась. Вони звичайно одержували кров зі складу консервованої крові центральні' лікарні, але в нього була рідкісна група, тож їм довелося самим шукати донорів. У такому випадку вони дзвонили до в'язниці, де тримали молодих j злочинців. В'язні радо погоджувалися. Поїздка в лікарню | все-таки була для них якоюсь розвагою. Там їм давали по пляшці пива, до того ж можна було глянути на дівчат. Поки ! Поульсен почав операцію, у приймальні було вже повно хлопців, які простягали одну руку до столу, де брали кров, а другу по пляшку. На допомогу прийшли сестри з відділень. Мешканці містечка, почувши, що потрібна кров, теж захотіли допомогти своєму сусідові. З'явився й Могенсен. У нього була не та група крові, але як добрий організатор він виявився на своєму місці. Ларсен також почув про спільний внесок мешканців містечка і прийшов асистувати. Він асистував добре, видно було, що мав до цього навичку.

Робота посувалася планомірно, і коли вони скінчили, директорові електростанції стало легше. Вже був досвіток, перший подих нового дня, знайомий лише тим, хто працює вночі. В'язнів повезли назад до в'язниці, міські добровольці розійшлися додому. Залишився тільки Могенсен. Він організував каву і був справді у своїй стихії.

— Хіба не приємно пережити таку єдність? Йшлося про кров звичайній людині, старому чоловікові. А з'явилися всі, друзі і знайомі, навіть чужі, в'язні, а ви, ви справді зробили діло, яким можете пишатися. Таку ніч варто пережити. Подумати тільки, що її можна було проспати! [206]

Він сидів між Рагного і Нетою. Було видно, що вони обидажали ного дуже симпатичним. Ельмо мало не засинав.

Йому здавалося, ніби він відчуває свій мозок як тверду масу, що стукається об череп, коли він повертає голову. Це була не та подія, яку хочеться гучно святкувати, та ще й там де таке відбувається щодня. Хоч Яльтесен виголосив би промову, зійшов би вниз і підняв прапор. А Поульсен сидів і заливав себе чорною кавою.

— І хлопці з в'язниці також прийшли,— вів далі Могенсен. — Дивишся на них і думаєш: хіба вони не схожі на нашу найкращу молодь?

Елла підсунула Ельмо в'язничний протокол. Його склали, щоб можна було зробити записи, в кого взято кров. Всі вони були злочинці. Вбивство, грабунок із застосуванням сили, ґвалтування і т. ін. Він згорнув його без жодних коментарів.

— Ку, друзі, дякую за день, чи, краще сказати, за ніч. Могенсен підвівся. Ельмо провів його вниз до вестибюля.

— Приємно тепер буде лягти в ліжко, правда, Поульсе-не? В мене тут є машина. Підкинути тебе?

Ельмо глянув на годинник.

— Ні, дякую. Вже сьома. Нема сенсу їхати додому. Ми ж починаємо о восьмій.

Могенсен зупинився.

— Але ж, голубе... Хіба тут нема кому тебе замінити? Ні, все й так ясно.— Він чомусь почервонів.— То постарайся піти додому трохи раніше, добре? — Він поплескав Ельмо по плечі.— Ми пишаємось тобою, Поульсене, щоб ти знав. Бувай, у мене теж повно роботи. До зустрічі.

Він повернувся до операційної. З'явилася панна Мадсен. Вона невдоволено ходила, дивлячись на нелад навколо. Краще б прибрали після себе замість сидіти й пити каву. З дівчат хтось хворів. Еллі довелося залишитись.

— У тебе кепський вигляд, Ельмо. Може, відкладемо операцію?

Він похитав головою. Попросивши, щоб п'ятихвилинку провели без нього, він прийняв ванну і трохи підбадьорився. Нанкова операція минула без ніяких пригод. Він ще лише огляне кількох хворих, і можна буде йти додому спати.

— Ельмо, ходи-но сюди!

Елла стояла у дверях санітарної кімнати. Він зайшов туди за нею. Вона розтинала вирізану матку. Так він і думав: мюметозні вузли на стінках. Проте в заглибині сидів плід, маленький, десь, може, тримісячний, але справді плід, помилки не могло бути. Ельмо дивився на нього порожнім глядом. Щелепа в нього почала тремтіти. Він помацав [207] плід, потім провів рукавицею по підборідді, розмазуючи кров.

— Але ж цього не може бути,— мовив він.

Безглузді слова.

— Хіба проба була негативна? — запитала Елла.

— Я не брав проби. їй же, в біса, сорок п'ять років!

Ельмо захитався і, щоб не впасти, сперся на край умивальника. Зайшов молодий лікар. Елла накрила препарат серветкою.

— Дзвонили з приймального покою,— мовила вона через плече.— Щось невідкладне. Спустися туди й поглянь, що там таке.

Ельмо й досі немов бачив усе те й чув Еллин голос:

— Це ж не рак, ні? Цей препарат може згубитися, якщо медсестра не дуже ретельна.