Уранія - Сторінка 11

Це святилище називається Птоон(1). Воно належить фіванцям і розташоване на північ від озера Копаіди на схилі гори поблизу міста Акрайфії. Коли до цього святилища зайшов той уславлений Міс (а. його супроводили три особи з громадян, призначених мешканцями міста, щоб вони записали оракул, який дасть божество), несподівано пророк виголосив оракул варварською мовою. Тут фіванські супутники Міса зовсім розгубилися і не знали, що їм у такому разі робити. Але Міс із Европа вихопив у них із рук табличку, яку вони тримали і написав на ній те, що сказав пророк, і сказав їм, що оракул було дано карійською мовою. Він записав його і одразу повернувся у Фессалію.

136. Мардоній, прочитавши, що було в оракулах, хоч що там було, послав до Афін як оповісника македонця Александра, сина Амінта, а це тому, що, по-перше, він був через шлюб свояком персів (бо з Гігаєю, дочкою Амінта і сестрою Александра, одружився перс Бубар і від неї народився Амшт, той, що в Азії, який одержав ім'я діда з боку матері, і йому, як відомо, Цар дав у володіння велике фрігійське місто, Алабанди(1)), а по-друге, Мардоній довідався, що Александр є проксеном(2) і також благодійником афінян. Отже, йому здавалося, що в такий спосіб він імовірно зможе перетягти на свій бік афінян, котрі, як він чув, були народом численним і відважним, крім того, він знав, що до всіх поразок персів на морі спричинилися афіняни. Якби вони перейшли на його бік, він сподівався, що він таким чином стане владарем моря, і так могло б статися, а на суші, як він гадав, йому була забезпечена перевага над еллінами. Мабуть і оракули віщували йому про майбутнє і радили йому взяти собі в союзники афінян. Отже, на підставі тих оракулів він вирішив послати Александра.

137. Цей Александр був нащадком у сьомому поколінні Пердікки, який став царем Македонії в такий спосіб. Троє братів із нащадків Темена з Аргосу(1) втекли до Іллірії — Гаван (2), Аероп і Пердікка, а з Іллірії вони прибули до північної Македонії і прийшли до міста Лебая. Там їх узяв собі на роботу з оплатою тамтешній цар. І один із них пас коні, другий — бики, а молодший, Пердікка — дрібну рогату худобу. За давніх часів не лише прості люди, а і царські родини не мали багато грошей. І сама царева жінка випікала хатній хліб. Але щоразу, коли вона пекла хлібину для молодшого (слуги), Пердікки, вона ставали вдвічі більшою сама собою. Оскільки завжди відбувалося те саме, вона сказала про це своєму чоловікові. Щойно він це почув, як йому спало на думку, що це чудо і віщує щось велике. Тоді він покликав своїх слуг і наказав їм піти геть із його царства. А вони відповіли йому, що перед тим, як вони підуть, їм треба за законом виплатити те, що вони заробили. Тоді цар, почувши про плату, а саме тієї хвилини сонячне проміння пройшло через димовий отвір до кімнати, мабуть якийсь бог запаморочив цареві голову, сказав їм: "Я плачу вам те, що ви заробили, візьміть вашу плату". І при цьому показав їм на сонячне проміння на підлозі. Тоді Гаван і Аероп, старші брати, остовпіли, але молодший, щойно почув це, мавши при собі ніж: "Ми приймаємо, царю, те, що ти нам даєш" (3), сказав так і окреслив ножем те місце на підлозі, куди впало сонячне проміння, а потім прикинувся ніби тричі зачерпнув із підлоги проміння і засунув його за пазуху, а після того пішов разом із своїми братами.

138. Отже, вони пішли, але хтось, хто стояв коло царя, звернув його увагу на те, що зробив молодший брат, і з'ясував йому, що має означати цей вчинок. Тоді цар страшенно розлютився і послав у погоню за братами вершників, щоб ті їх убили. В тій країні є ріка, якій приносять жертви як своїй рятівниці нащадки тих людей, що прибули з Аргосу. Ця ріка, щойно її перебродили нащадки Темена, настільки розлилася, що вершники не спромоглися перейти через неї. А брати прибули до іншого краю Македонії і оселилися там поблизу садів, що називаються садами Мідаса(1), сина Гордія, де ростуть пишні махрові троянди, які перевершують усі інші своїми пахощами. В цих садах колись було спіймано Сілена (2), як переказують македонці. Над цими садами височить гора Берміон, неприступна через свої сніги. Звідти почавши, брати заволоділи цією місцевістю, а згодом підкорили всю Македонію.

139. Отже, від цього Пердікки веде своє походження Александр таким чином: сином Амінта був Александр, Амінт був сином Алкета, батьком Алкета був Аероп, а його сином був Філіпп, а Філіппа — Аргай, а його сином Пердікка, який досяг царської влади.

140. Отакий родовід Александра, сина Амінта. Коли він, посланий Мардонієм, прибув в Афіни, він звернувся до афінян із такою промовою: "Шановні афіняни! Ось що Мардоній доручив мені переказати вам: мені прийшло від царя таке повідомлення: я пробачаю афінянам усе, що вони мені зробили. А ти, Мардонію, зроби ось що: віддай їм їхню крашу і, крім цього, нехай вони самі виберуть собі ще й іншу, яку тільки схочуть, і нехай вони будуть самостійні. Також усі їхні святилища, якщо, звичайно, вони домовляться зі мною, відбудуй їм, усі, що я спалив. Одержавши таке розпорядження, я зобов'язаний його виконати, якщо з вашого боку не буде якоїсь перешкоди. А тепер я скажу вам таке: "Ну що ви? З'їхали з глузду, виступивши війною проти царя? Адже ви не зможете його перемогти і не зможете без кінця чинити йому опір. Ось ви бачили силу Ксерксового війська, бачили і його успіхи, тепер ви довідаєтеся також про військо, яке я маю з собою. Навіть коли б ви одержали верх і перемогли, а на це вам нема чого сподіватися, якщо ви міркуватимете логічно, то прийде інше військо, ще більш численне. Отже, не думайте зрівнятися з Царем. Ви все одно втратите вашу країну і піддасте небезпеці ваше життя. Краще замиритися з ним. Тепер ви маєте можливість почесної згоди з ним, бо Цар має нахил до цього, як я вам сказав. Ви залишаєтесь вільними, склавши з нами союз без хитрощів і облуди. Оце доручив мені Мардоній сказати вам, афіняни. Що ж до мене, чи я зичу вам добра, мені нема чого вам сказати (бо це вже не перший раз, що ви можете в цьому переконатися), я раджу вам послухатися Мардонія. Отже, я розумію, що ви не зможете без кінця воювати з Ксерксом, бо якби я знав, що це можливе, я не прийшов би сюди і не казав би того, що я вам сказав. Я хочу сказати, що могутність Царя — надлюдська і його рука сягає дуже далеко. Адже якщо тепер одразу ви не складете угоду, тепер, коли для вас такі сприятливі умови, щоб складено було цю угоду, я боюся за вас, бо з усіх союзників ви перебуваєте саме на тому шляху, де проходить військо, і хоч як там було б, ви загинете, оскільки ваша країна — це головне поле бою. Отже, послухайтеся, зважаючи на те, що Цар саме вам пробачає з усіх еллінів за все, що ви йому зробили і готовий стати вашим другом"(1).

141. Так промовляв Александр. А лакедемонці, довідавшися, що Александр прибув в Афіни, щоб умовити афінян скласти угоду з Варваром, згадали про оракули, в яких були передрікання, що вони разом із іншими дорійцями будуть вигнані з Пелопоннесу мідійцями і афінянами(1), дуже перелякалися, що афіняни порозуміються з Персом, і одразу вирішили послати своїх представників. І сталося так, що вони з'явилися перед народом водночас із Александром. Афіняни чекали на це і не квапилися, бо були певні того, що лакедемонці, коли довідаються, що від варварів прибув посланець, щоб почати переговори, щойно дізнаються про це, як пришлють своїх представників. І афіняни навмисне гаялися, щоб лакедемонці побачили, які буде прийнято рішення.

142. Коли Александр закінчив свою промову, слідом за ним на трибуну зійшли представники Спарти і сказали: "Нас послали лакедемонці просити вас не змінювати вашого способу дій і не наражати на небезпеку Елладу, не приймайте пропозицій варварів. Це несправедливе з усіх поглядів і недостойно кожного елліна і найбільше за всіх, звичайно, вас. І це з багатьох приводів. Адже до цієї війни спричинилися саме ви , а ми зовсім її не хотіли, і війна почалася з оборони вашої країни, а тепер вона поширилася на всю Елладу. Зокрема, це зовсім неприпустимо, щоб афіняни, які були повинні в усьому цьому, спричинилися тепер до поневолення еллінів, ви, які завжди з давніх давен були поборниками свободи для багатьох народів. Звичайно, ми вам співчуваємо, зважаючи на скруту, в якій ви тепер перебуваєте, і через те, що ось уже два врожаї у вас загинули і протягом цього часу руйнуються ваші будинки і гине ваше майно. У противагу до цього лакедемонці та їхні союзники пропонують вам, що вони, поки триватиме ця війна, годуватимуть ваших жінок і всіх членів ваших родин, які не придатні для війни. Не піддавайтеся македонцю Александрові, який описує вам такими принадними пропозиції Мардонія, оскільки він це викладає так, як йому треба, бо він як тиран хоче допомогти іншому тиранові. Вам не личить так робити, якщо ви вмієте правильно міркувати, адже ви знаєте, що варвари не мають ні віри, ні справедливості".

143. Так промовляти представники лакедемонців. А афіняни дали Александрові таку відповідь: "Ми і самі добре знаємо, що сили Мідійця далеко більші за наші. І не треба нам закидати це, принаймні, як докір. Але оскільки ми обожнюємо свободу, ми захищатимемося, як тільки зможемо. Проте про угоду з Варваром не намагайся нас переконати. Ми на це не підемо. А тепер іди і скажи Мардонієві, що відповідь афінян така: поки сонце на небі йде своїм шляхом, як і тепер, ми не маємо наміру скласти мир із Ксерксом, але певні того, що нам допоможуть боги і герої, яких він без жодної шани спалив домівки та статуї. Ми виступимо проти нього і відіб'ємо його. А ти не з'являйся більше до афінян із такими пропозиціями і не вважай, що робиш нам добру послугу тим, що вмовляєш нас робити недозволене, бо ми не хочемо, щоб із тобою сталося щось неприємне, оскільки ти наш проксен і друг".

144. Ось таку відповідь дали афіняни Александрові, а представникам Спарти сказали: "Те, що лакедемонці злякалися, чи ми не порозуміємося з Варваром, це цілком природне. Проте, це не робить вам честі, бо ви добре знаєте настрій афінян. Чого вам так бентежитися, адже нема ніде на світі стільки золота, або країни, щоб вона перевищувала якусь іншу щодо краси і плодючості, і її дали б нам, аби ми захотіли встати на бік мідійців і поневолити Елладу.