Венеціанський купець - Сторінка 9

Через те, повірте, я за вас боюсь! Я завжди від-
вертий з вами, тим-то й викладаю вам щиро свою думку про цю
справу. Отже, не втрачайте бадьорості! Я й справді гадаю, що ви
пропаща. А проте ще є невеличка надія на ваш порятунок. Але
і ту можна назвати надією-байстрючкою.
Джессіка Яка ж то надія, скажи, будь ласка?
Ланчелот А ось яка! Ви можете, наприклад, мати надію,
що ваш батько вам не батько, що ви не дочка єврея.
Джессіка' Це таки й справді надія-байстрючка! Коли б воно
було так, то на мене впали б гріхи моєї матері!;
Ланчелот То правда. І через те я боюся, що погибель че-
кає на вас і за батька, й за матір. Отже, коли я намагаюсь уник-
нути Сцілли, вашого батька, я потрапляю до.Харібди — вашої
матері. Виходить, хоч круть, хоч верть, а ви пропаща.
Джессіка Мене врятує мій чоловік: він зробив мене хри-
стиянкою.
Ланчелот То правда. Тим гірше для нього! Нас, християн,
і так уже досить: саме стільки, щоб можна було одному з одним
жити мирно. Кожен зайвий християнин тільки підвищує ціну на
свиней. Якщо ми всі гуртом почнемо їсти свинину, то скоро ні за
які гроші й шматочка смаженого сала не дістанеш.
Джессіка Я розкажу моєму чоловікові, Ланчелоте, все, що
ви мені тут набалакали; та ось він іде.
Входить Лорендо.
Лоренцр , Я скоро почну ревнувати до тебе, Ланчелоте,
якщо ти будеш заводити мок) дружину в різні куточки.
Джессіка Ні, вам нічого боятись за мене, Лоренцо: ми з
Ланчелотом не в злагоді живемо. Він каже мені відверто, що на
небі немає для мене спасіння, бо я дочка єврея, і вважає, що
ви поганий громадянин, бо, навертаючи євреїв до християнської
віри, набиваєте, ціни на свинину.
Лоренцо Мені легше виправдатися в цьому перед респуб-
лікою, ніж тобі за те, що ти надув негритянці пузо, адже та ма-
врітанка зайшла в тяж від тебе, Ланчелоте.
Ланчелот Хіба це злочин? Такий прибуток буде їй нагоро-
дою за втрату чесноти. В кожному разі, вона виросла в моїх очах
проти того, за що я мав її раніше.
Лоренцо Як, одначе, кожен дурень уміє вправно гратися
словами! Я гадаю, що справжній дотепності доведеться швидко
зовсім замовкнути, а зайва балаканина стане похвальною лише в
папуг. Іди й скажи, щоб усе було готове до обіду.
Ланчелот Все готове, синьйоре: шлунки на місці.
Лоренцо Милосердний боже, який же ти дотепний! Тоді
скажи, щоб готували обід.
Ланчелот Обід теж уже готовий, синьйоре: залишається
тільки накрити.
Лоренцо То чи не будете ви такі ласкаві, синьйоре, на-
крити?
Ланчелот Себе накрити? Ні, синьйоре, нізащо! Я знаю свій
обов'язок!
Лоренцо Знов граєшся словами! Ти, здається, хочеш ви-
сипати весь скарб твоєї дотепності відразу! Будь ласка, розумій
прості слова просто. Іди до своїх товаришів, накажи їм накрити
на стіл, подати страви, а ми зараз прийдемо обідати.
Ланчелот Щодо столу, синьйоре, то його буде подано;
щодо страв, синьйоре, то їх буде накрито; щодо вашого приходу
на обід, синьйоре,— о! — то це хай буде так, як спаде вам на
думку!
(Виходить)
Лоренцо О, де ти, розуме? Слова порожні.
Цей блазень військо дотепів зібрав
У голову і сипле, як з мішка.
Доводилось мені багато дурнів
Великопанських зустрічать, що теж,
Як він, ладні забуть здоровий розум '
Для балачок пустих... Як поживаєш,
О Джессіко моя кохана? Щиро
Скажи мені, якої думки ти
Про Порцію, Бассаніо дружину?
Джессіка Немає слів, щоб скласти їй хвалу!
Зразково мусить жить тепер Бассаньйо;
Коли небесне благо він дістав
В своїй дружині тут, ще за життя,
То мусить втратити небесний рай,
Коли не шануватиме як слід
Дружини власної тут, на землі.
Якби на думку спало двом богам
На терези покласти двох жінок,
І Порція була б одною з них,
То другій довелося б щось додати,
Бо рівної до Порції немає
На цілім світі!
Лоренцо Джессіко, ти маєш
В мені такого мужа, як у ній
Жону він має.
Цжессіка Також і про це
Я маю власну думку. Запитайте!
Лоренцо Спитаю згодом; а тепер ходімо
До столу.
Джессіка Вихвалять волію вас
Тепер, коли іще голодна.
Лоренцо Ці
Слова прибережи, прошу тебе,
До столу. Там усі твої розмови
Перетравлю я з іншими речами.
Джессіка Гаразд! То я ж вам покажу, стривайте!
Виходять.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Венеція. Зала суду.
Входять дож, сенатори, Антоні о, Бассаніо, Салзріо, Граціа-
но та і н ш і.
Дож Чи є Антоніо?
Антонів Тут, ваша світлість,
До ваших послуг.
Дож Жаль мені тебе,
Бо перед супротивником таким
Ти змушений стояти, у якого
Камінне в грудях серце: то тварина.
Ні милосердя, ні жалю.
Антоніо Я чув,
Що ваша світлість всіх зусиль доклали,
Аби знайти для мене порятунок,.
І намагалися його жорстокість.
Пом'якшити. Проте стоїть він твердо
І рішення свого мінять не хоче.
Таких, на горе, засобів нема
Законних, щоб звільнитися я міг
Від лютої ненависті його.
Тож залишивсь мені єдиний вихід:
Озброїтись терпінням мушу я,
АіТакож мушу мати дух спокійний,
Щоб стерпіти його осатаніння.
Дож Нехай покличуть в суд того єврея.
Салеріо Він, ваша світлосте, вже тут стоїть,-
Чекає за дверима.
Входить Ш е й л о к.
Дож Дайте місце.
Хай стане перед нас. Усі гадають,-
Я, Шейлоку, такої ж гадки й сам,-
Що лиходія лиш до того часу
Ти удаєш, аж доки суд свій вирок
Не винесе; а потім ти себе
Покажеш милосердним і ласкавим
Ще більше, ніж раніш жорстокий був.
Ми певні всі, що тут, де вимагав,
Щоб м'яса фунт оцей купець сплатив
Нещасний,— ти, зворушений тепер
Любов'ю й добротою, вже не тільки
Не схочеш з нього штрафу, навпаки,-
Йому пробачиш половину боргу
І кинеш співчутливий погляд сам
На втрати і нещастя, що звалились
Йому на плечі нещодавно. Втрати,
Що й королівського купця могли б
Пустить з торбами! Адже може це
Й камінне серце турка зворушити
Або татарина залізну душу,-
Таких людей, що зроду ще не знали
Жалю і милосердя. Ми ждемо
На добру відповідь, єврею.
Шейлок Я
Уже сказав своє останнє слово,
Ласкавий пане. Нашою святою
Суботою заприсягнув, що я
Дістану за розпискою усе,
На що я маю право. А коли
Ви не дасте мені цього зробити,
Порушите ви власною рукою
Закони і свободи городянські.
Питаєте, чому фунт стерва я
Волію над три тисячі дукатів?
Не відповім! Або скажу на те:
Така вже примха! Чим це не одвіт?
Якби завівся щур в моїй господі
І я надумався б віддать за те
Дукатів тисяч з десять золотих,
Лише б того щура хтось отруїв,
Чи відповідь така вас вдовольнить?
Одні свинячого не люблять рила,
А той котів не любить до нестями,
А інший хтось, козиці звук почувши,
Не може сечі втримати,— відомо,
Керує пристрастю лише наш смак.
її він направляє відповідно
На те, яке любіше, чи на те,
До чого не лежить його душа.
Та ось вам відповідь моя: якщо
Ніколи пояснить того не можна,
Чому є люди, що терпіть не можуть
Одні свиней, а дехто, знову, кішки,
Корисної тварини в господарстві?
Чому не може хтось козиці чути,
І, слабості улігши осоружній,
Сам оганьбиться й інших осоромить.
Так само й я не можу і не хочу
Сказати вам якусь причину іншу,
Окрім тієї, що мені гидкий
Антоніо. Ненавиджу його;
І через це нести волію збитки
В цім позові. Це відповідь для вас?
Бассаніо Ні, безсердечний, відповідь така
Не може виправдать твою жорстокість!
Шейлок Тобі відповідати я не мушу!
Бассаніо Хіба вбивають всіх, кого не люблять?
Шейлок Хіба ненавидіть ми можем тих,
Кого не маємо бажання вбити?
Бассаніо Хіба образа кожна може раптом
В нас породити люту ворожнечу?
Шейлок А ти хіба дозволиш, щоб гадюка
Тобі аж двічі упилася в тіло?
Антоніо Прошу, синьйори, пригадайте: ви
З євреєм сперечаєтеся. Це
Однаково, що, десь над морем ставши,
Наказувать, щоб знизився приплив;
Або голодного спитати вовка,
Чому він силує овечку мекать
Так жалібно за втраченим ягням;
Або заборонити соснам чола
Схилять високі і шуміть тоді,
Коли куйовдить верховіття їхні
Бурхливий вихор, що злітає з неба;
Вам швидше виконати пощастить
Найтяжчу річ, аніж зм'якшити це
Єврейське серце (є хіба твердіше?).
А через те, прошу вас, досить вже
Прохань, благань і різних зайвих слів;
Би наді мною швидше суд миніте
Й жагу єврея вдовольніть.
Бассаніо Бери!
За три твоїх даю дукатів я
Шість тисяч!
Шейлок Щоб дукат на шість частин
Ви кожен поділили й кожна з них
Зробилася б дукатом, я й тоді
Не взяв би їх від вас; я вимагаю
Тієї плати, що стоїть в розписці.
Дож Як можеш ти на ласку сподіватись,
Коли і сам не відаєш її?
Шейлок Якого присуду мені боятись?
Адже чиню я по закону. З вас
Рабами володіє кожен, ви
їх женете на рабську, на ганебну
І на найтяжчу працю, як отих
Собак, чи мулів, чи ослів,— бо ви
Купили їх. А що, коли б сказав я:
"Пустіть на волю їх чи одружіте .
Із спадкоємцями своїми! Чом
Впрівають так вони під тягарем
Роботи? Дайте їм м'які постелі,
Як і у вас. Нехай їдять те саме,
Що ви їсте!" То ви відповісте:
"Адже раби ці — наші!" Отже, й я
Скажу вам так: фунт м'яса, що тепер
Його від вас я вимагаю,— мій,
Бо я велику дав за нього ціну!
Він — мій, і я бажаю його мати!
Відмовите — то чхать на ваш закон!
В законі вашому немає сили!
Я присуду чекаю. Тож скажіть,
Чи я його діждуся?
Дож Розпущу я
Своєю владою зібрання суду,
Якщо сюди ще нині не прибуде
Белларіо, учений доктор. Я
Послав по нього; помогти він має
Цю справу розв'язати.
СалерІо Ваша світлість,
Надворі жде гонець; листи привіз
Він з Падуї від доктора Белларйо.
Дож Несіть сюди листи, гінця покличте!
Бассаніо Антоніо, кріпися, не сумуй!
Я швидше сам євреєві віддам
Життя своє, і плоть, і кров, і кості,
Ніж допущу, щоб ти пролив за мене
Хоча б одну краплину крові.
Антоніо Я —
Немов вівця та хвора ув отарі,
Лиш на заріз придатна: плід слабкий
Додолу падає раніш за інші.
Хай і зі мною буде так. Зробить
Ви кращого не можете нічого,
Бассаніо, як жити й пом'янути
Мене надгробним теплим, щирим словом.
Входить Н е р і с с а в убранні адвокатського писарчука.
Дож Ви
Із Падуї, від доктора Белларйо?
Нерісса Так, ваша світлосте. Він шле привіт!
(Подав листа)
Бассаніо
(до Шейлока)
На що ножа ти гостриш так завзято?
Шейлок Готуюсь різать борг з банкрота.
Граціано Лютий!
Не на підошві — на своїй душі
Ножа ти гостриш. Ні катівський меч,
Ані метал ніякий не зрівнять
З твоїм запеклим, гострим, злобним серцем!
Невже тебе не може зворушити
Благання жодне?
Шейлок Ні, не може жодне,
Яке б зумів придумать розум твій.
Граціано Бодай же ти пропав, жорстокий пес!
Нехай життя твоє для правди буде
Докором вічним! Я уже, здається,
Ладен під сумнів взяти й віру; я
Повірити ладен, як Піфагор,
Що може дух звірячий переходить
В тіла людей.