Венеціанський купець (переклад О. Грязнова) - Сторінка 5

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Море, як струмок,
Перепливають, щоб її побачить.
Її портрет лежить в одній із скриньок.
Невже в свинцевій? Думати таке –
Це богохульство. Ні! Було б жорстоко
Її в труні свинцевій поховать.
То, може, замурована у сріблі,
Що золота дешевше в десять раз?
Гріх думати таке: хто бачив перли
В оправі, гіршій золота? Монета
Є в Англії: там вирізьблений ангел
На золоті. Та тільки зовні він,
А тут він усередині, мій ангел,
На золотому ложі. – Дайте ключ.
Закрита міцно скринька. Вибрав я.
Тепер, що доля вирішить моя?

П о р ц і я
Ось ключ… Якщо ви знайдете портрет, –
Я ваша.
П р и н ц М а р о к к а н с ь к и й
(відмикає золоту скриньку)
Смерть і пекло! Тут скелет,
Вірніше, череп. В дірці замість ока
Якийсь папір. Що скаже він мені?
(Читає.)
"Не все те злото, що блищить", —
Так мудра приказка звучить.
Та, щоб те злото не лічить,
Себе не можемо привчить,
Хоч древня істина гірчить:
В нужді чи в золоті спочить –
Черві однаково точить.
Якби твій розум зрілим був,
То ти б цю істину збагнув
І щастя в себе не украв.
Прощай, ти сам свій шлях обрав".
Обрав, і прахом все пішло.
Настав мороз! Прощай, тепло!
(до Порції)
Не буду я продовжувати муку,
Та з гідністю я витерплю розлуку.
(Іде геть.)
П о р ц і я
Ну, здихалися! Цур, такій красі!
Якби так влучно обирали всі.
(Іде геть.)

Сцена восьма

Венеція. Вулиця.
Входять С а л а р і н о і С а л а н і о.

С а л а р і н о
Я бачив, як Бассаніо відплив,
А з ним і Граціано. Та Лоренцо,
Я впевнений, із ними не було.

С а л а н і о
Жид криками підняв з постелі дожа,
Щоб разом обшукати корабель.

С а л а р і н о
Він запізнився: корабель відчалив.
Та дожа сповістили, що Лоренцо
Із Джессікою разом у гондолі
Пізніше був помічений вночі.
Антоніо також завірив дожа,
Що пари не було на кораблі.

С а л а н і о
Не бачив я подібного шаленства,
З яким волав на ціле місто жид:
"Моя дочка втекла! Мої дукати!
Втекла із християнином дочка!
О, де мої дукати? Де закон?
Де правосуддя? Вкрадено у мене
Мішок дукатів! Більше: два мішки
З подвійними дукатами! І скриньку
З алмазами! Украла все дочка!
Знайдіть її, спіймайте! Варта! Судді!
При ній усі коштовності мої!"

С а л а р і н о
Вся дітвора Венеції услід
Йому кричала: "Де мої дукати?"

С а л а н і о
Антоніо не пропустив би строк,
Бо все на ньому може окошитись.

С а л а р і н о
До речі, чув я розповідь француза,
Що затонув багатий корабель
Під венеційським прапором в протоці,
Між Францією й Англією десь.
Відразу про Антоніо згадав я:
Дай бог, щоб корабель цей був чужим!

С а л а н і о
Антоніо це треба розказати,
Та обережно, щоб не засмутити.

С а л а р і н о
Добрішої людини не знайти!
Коли він із Бассаніо прощався,
Той обіцяв скоріше повернутись.
Антоніо ж сказав: "Не поспішай!
Абияк не роби важливу справу,
Чекай, щоб добре визріла вона.
І не смути коханням повне серце
Тим векселем, що жиду я надав.
Веселим будь і присвяти думки
Лиш сватанню і проявам любові,
Щоб взяти серце милої в полон".
Сказав і зі сльозами на очах
Бассаніо потиснув міцно руку.
Так з ніжністю вони і розпрощались.

С а л а н і о
Йому й життя, здається, миле тим,
Що дружить він з Бассаніо. До нього
Ходімо зараз. Хочу розігнати
Його нудьгу постійну.

С а л а р і н о
Що ж? Ходім.

Ідуть геть.

Сцена дев'ята

Бельмонте. Кімната в домі Порції.
Входить Н е р і с с а в супроводі слуги.

Н е р і с с а
Скоріше цю завісу відслони!
Принц Арагонський склав уже присягу
І йде сюди, щоб обирати скриньку.
Рогова музика.
Входять п р и н ц А р а г о н с ь к и й,
П о р ц і я та їх почет.
П о р ц і я
Ось, благородний принце, обирайте:
Як знайдете у скриньці мій портрет, –
Негайно шлюб ми зможемо узяти,
А помилившись, мусите відразу,
Без зайвих слів, покинути мій дім.

П р и н ц А р а г о н с ь к и й
Я виконати клявся три умови:
По-перше, не казати анікому,
Яку обрав я скриньку; ще, по-друге,
Лишитися навіки холостим;
І ще, нарешті, втративши нагоду,
Негайно геть поїхати від вас.

П о р ц і я
Клянуться всі, хто долею своєю
За мене, недостойну, ризикують.

П р и н ц А р а г о н с ь к и й
Готовий я. Допоможи, Фортуно,
У виборі моєму! В добрий час!
Три скриньки бачу: золоту – блискучу,
Скромнішу срібну, тьмяну зі свинцю.
"Все віддаси, що мав, мене обравши", –
Свинець говорить. Ризикнув би я,
Коли була б ця скринька красивіша.
Ану, що скаже скринька золота?
"Одержиш те, чого усі бажають".
Усі – це означає натовп дурнів,
Що зовнішність блискучу обирає,
Що слухається вибору очей;
Не дивиться всередину, як стриж,
Котрий своє гніздо назовні ліпить,
Відкрите непогоді і вітрам.
Не оберу того, що миле всім,
Щоб з натовпом вульгарним не зрівнятись.
Лишилась срібна скринька, чий девіз:
"Одержиш те, чого ти справді вартий".
Хороший вислів! Бо ніхто не сміє
Дурити долю, почестей чекати,
Не заробивши. Слави не шукай!
Не домагайся честі без заслуг!
Якби звання, посади і чини
Не підлими, безчесними шляхами,
А доблестю й трудами здобувались,
Піднісся б гордо той, хто спину гне,
І підкорився б, хто без прав панує!
А скільки би відвіялось полови
Від чистих зерен честі! Скільки слави
Вціліло б від загибелі в віках,
Щоб знову заблищати! Ось мій вибір.
"Одержиш те, чого ти справді вартий".
Візьму – чого я вартий. – Дайте ключ,
І хай мені удача посміхнеться!
(Відмикає срібну скриньку.)
П о р ц і я
(на бік)
Подібних слів ця знахідка не варта.

П р и н ц А р а г о н с ь к и й
Що бачу я? Якусь безглузду пику,
Котра мені записку подає. –
О, як же ти на Порцію не схожа,
Мою надію і мою любов!
"Одержиш те, чого ти справді вартий".
Невже я вартий лиш цієї пики?
Невже така низька моя ціна?

П о р ц і я
Суддя й підсудний – протилежні ролі.

П р и н ц А р а г о н с ь к и й
І що ж у цій записці? Прочитаю.
"Майстер піт свій проливав,
Срібло плавив і кував.
Ти ж недовго міркував:
Швидко скриньку цю обрав.
І за те, що не вгадав,
Тінь удачі лиш спіймав.
Та в майбутньому – радій! –
Збережеш відбиток мій.
Я – портрет навіки твій.
В путь рушай і не жалій!"
Тут чим довше зостаюсь,
Тим дурнішим я здаюсь.
Стало з мене дурнів два:
Я і дурня голова.
Йду. Образу затаю.
Клятву стримаю свою.
Іде геть з почетом.

П о р ц і я
І знову все закінчилось курйозом.
Чи справді в них заходить ум за розум?

Н е р і с с а
Є приказка: "Коли у серці пустка,
Усе одно – дружина чи мотузка".

П о р ц і я
Запни завісу і ходім, Неріссо.
Входить с л у г а.
С л у г а
Де пані?
П о р ц і я
Тут. Кажи, із чим прийшов?

С л у г а
Синьйоро, молодий венеціанець
Прибув до нас зі звісткою, що слідом
Приїде скоро і його синьйор,
Який, крім слів поштивих і поклонів,
Багаті шле дари. Не бачив я
Приємнішого посланця любові.
Квітневий день не сповіщав так ніжно
Наближення усміхненого літа,
Як вісник цей – синьйора прибуття.

П о р ц і я
Доволі, зупинися. Я боюся,
Що родич він тобі. Ти розум свій
Розтратив геть увесь на похвалу. –
Ходім, ходім, Неріссо; хочу бачить
Посла кохання, хоч би хто він був.

Н е р і с с а
Невже це не Бассаніо прибув?
Ідуть геть.
Д І Я Т Р Е Т Я

Сцена перша

Венеція. Вулиця.
Входять С а л а н і о і С а л а р і н о.

С а л а н і о. Ну, які новини на Ріальто?
С а л а р і н о. Вперто тримаються чутки, що корабель Антоніо з багатим вантажем затонув у Вузькій протоці. Гудвінські піски – так, здається, зоветься це місце. Там є дуже небезпечна мілина, де лежать рештки не одного великого корабля, якщо тільки чутки не брешуть.
С а л а н і о. Хай би цього разу чутка виявилась найзапеклішою брехухою з усіх кумась, які гризуть імбирні цукерки і запевняють сусідів, що оплакують смерть третього чоловіка. Та, певне, правда, – якщо казати прямо, – що добрий Антоніо, чесний Антоніо… О, якби я знайшов епітет, гідний стояти поруч з його іменем!..
С а л а р і н о. Досить! Доведи до кінця!
С а л а н і о. Як ти сказав? Коротше, кінець такий, що Антоніо втратив корабель.
С а л а р і н о. Якби ж то був кінець його втратам!
С а л а н і о. Дай скоріше сказати "амінь", щоб диявол не завадив молитві; он він сам іде сюди в образі жида.
Входить Ш е й л о к.
Що нового, Шейлоку? Що чути серед купців?
Ш е й л о к. Ви ж знаєте, – ніхто не знає краще за вас, – що від мене втекла дочка!
С а л а р і н о. Справді так. Я навіть знаю кравця, що зшив їй крила, на яких вона відлетіла.
С а л а н і о. Шейлок і сам знав, що пташка вже оперилася. Цієї пори вони всі відлітають від батьків – така вже їх природа.
Ш е й л о к. Вона буде за це проклята!
С а л а р і н о. Неодмінно, якщо суддею їй буде диявол.
Ш е й л о к. Моя власна плоть і кров збунтувалась!
С а л а н і о. Ах ти, старе падло! Бунтувати в твої роки!
Ш е й л о к. Я про дочку сказав: моя плоть і кров.
С а л а н і о. Твоя і її плоть відрізняються більше, ніж чорне дерево і слонова кістка, а ваша кров – більше, ніж червоне вино і рейнвейн. Але скажи, що ти чув: втратив Антоніо корабель чи ні?
Ш е й л о к. Ще одна турбота для мене: банкрут, марнотратник, що ледве сміє показати носа на Ріальто; жебрак, який ходив таким дженджиком по ринку! Хай пам'ятає про свій вексель! Він усе обзивав мене лихварем – хай пам'ятає про свій вексель! Він давав гроші в борг із християнської любові до ближнього – хай пам'ятає про свій вексель!
С а л а н і о. Ну, я певен, якщо він і прострочить платіж, ти ж не вимагатимеш фунт його м'яса. На що воно годиться?
Ш е й л о к. Щоб ловити на нього рибу! Хай ніхто ним не наїсться, – воно наситить мою помсту. Він зганьбив мене, завадив мені нажити принаймні півмільйона, сміявся над моїми збитками, глумився над моїми баришами, паплюжив мій народ, заважав моїм справам, охолоджував моїх друзів, розпалював моїх ворогів, – а все чому? Тому що я – жид. Та хіба у жида немає очей? Хіба у жида немає рук, внутрішніх органів, частин тіла, почуттів, пристрастей, уподобань? Хіба не та ж їжа годує його, не та ж зброя ранить його, не ті ж хвороби вражають його і не ті ж ліки лікують? Хіба не так гріє його літо і студить зима, як християнина? Коли нас колють, хіба з нас не тече кров? Коли нас лоскочуть, хіба ми не сміємось? Коли нас труять, хіба ми не вмираємо? А коли нас ображають, хіба ми не повинні мститися? Якщо ми у всьому схожі з вами, ми хочемо бути схожими і в цьому. Якщо жид образить християнина, що тому підказує його християнська покора? Помста! Якщо християнин образить жида, якою повинна бути його відповідь за християнським прикладом? Теж помста! Ви навчаєте нас паскудству, і я покажу його вам на ділі.