Війна і мир - Сторінка 147

Полковник сказав, що за два кілометри стоїть начальник дивізії, який прийме Балашова і проведе його 8а призначенням.

Сонце вже піднялося і весело блищало на яскравій зелені.

Тільки-но вони виїхали за корчму на гору, як назустріч їм з-під гори з'явилася купка вершників, попереду якої на вороному коні з блискучою на сонці збруєю їхав високий на зріст чоловік у капелюсі з пір'їнами, з чорним, завитим по плечі во-

лоссям, у червоній мантії і з довгими ногами, випнутими вперед, як їздять французи. Чоловік цей поїхав галопом назустріч Балашову, виблискуючи і розвіваючись на яскравому червневому сонці своїми пір'їнами, камінцями й золотими галунами.

Балашов уже був на відстані двох коней від вершника у браслетах, пір'їнах, у намисті та золоті, який з театрально-урочистим обличчям їхав йому назустріч, коли Юльнер, французький полковник, шанобливо прошепотів: "Le roi de Nap les"1. Справді, це був Мюрат, якого називали тепер неаполітанським королем. Хоча й було зовсім незрозуміло, чому він був неаполітанським королем, але його називали так, і він сам був переконаний у цьому і тому мав більш урочистий і пихатий вигляд, ніж до того. Він був такий упевнений в тому, що він справді неаполітанський король, що коли, напередодні від'їзду з Неаполя, під час його прогулянки з дружиною по вулицях, кілька італійців прокричали йому "Viva il ге!"2, він з сумовитою усмішкою повернувся до дружини і сказав: "Les malheureux, ils ne savent pas que je les quitte demain!"3 5

Але, хоч він твердо вірив у те, що він був неаполітанський король, і хоч він співчував у горі своїм підданим, яких покидав, останнім часом, після того, як йому наказано було знову стати на службу, і особливо після побачення з Наполеоном у Данцігу, коли августійший шурин сказав йому: "Je vous ai fait Roi pour régner à ma manière, mais pas à la vôtre"4,—він весело взявся за знайоме йому діло і, як застояний, але не зажирілий кінь, відчувши себе в упряжці, заграв у голоблях і, вирядившись якомога строкатіше й дорожче, веселий і вдоволений, гасав, сам не знаючи куди і чого, по дорогах Польщі.

Побачивши російського генерала, він по-королівському, урочисто, відкинув назад голову з завитим по плечі волоссям і запитливо подивився на французького полковника. Полковник шанобливо повідомив його величність про значення Балашова, прізвища якого він не міг вимовити.

— De Bal-macheve! — сказав король (своєю рішучістю перемагаючи трудність, що стояла перед полковником),— charmé de faire votre connaissance, général5, — додав він з королівсько-ласкавим жестом. Як тільки король став говорити голосно і швидко, вся королівська гідність миттю покинула його, і він, сам не помічаючи, перейшов у властивий йому тон добродушної фамільярності. Він (поклав свою руку на холку коня Балашова.

— Eh bien, général, tout est à la guerre, à ce qu'il paraît6,— сказав він, наче жалкуючи про обставину, від нього незалежну.

1 Король неаполітанський.

2 Хай живе король!

8 Нещасні, вони не знають, що я їх завтра покидаю!

4 Я вас зробив королем, щоб ви царювали не по-своєму, а по-моєму,

6—Бальмашев, дуже приємно познайомитися з вами, генерале,

6— Ну, що ж, генерале, справа, здається, йде до війни,

2*

19

— Sire,— відповів Балашов,— ГEmpereur mon maître ne désire point la guerre, et comme Votre Majesté le voit1,—сказав Балашов, y всіх відмінках вживаючи Votre Majesté2, з неминучою афектацією частого вживання титулу, звертаючись до особи, для якої титул цей ще новина.

Обличчя Мюрата сяяло дурним вдоволенням, коли він слухав monsieur de Balachoff. Але royauté oblige3: він почував доконечну потребу переговорити з посланником Олександра про державні справи, як король і союзник. Він зліз з коня і, взявши під руку Балашова й відійшовши на кілька кроків від почту, що шанобливо дожидався, почав ходити з генералом туди й сюди, намагаючись говорити значущо. Він згадав про те, що імператор Наполеон ображений з вимоги вивести війська з Пруссії, особливо відтоді, як ця вимога стала всім відомою і відколи цим ображено гідність Франції. Балашов сказав, що у вимозі цій нема нічого образливого, бо... Мюрат перебив його:

— То ви ©важаєте призвідником не імператора Олександра?— спитав він несподівано з добродушно-дурною усмішкою. V

Балашов сказав, чому він справді гадав, що починателем війни був Наполеон.

— Eh, mon cher général,— знову перебив його Мюрат,— je désire de tout mon coeur que les Empereurs s'arrangent entre eux, et que la guerre commencée malgré moi se termine le plus tôt possible4,— сказав він тоном розмови слуг, які бажають залишитись добрими друзями, незважаючи на сварку між панами. І він почав розпитувати про великого князя, про його здоров'я і перейшов на спогади про весело й забавно проведений з ним час у Неаполі. Потім раптом, неначе згадавши про свою королівську гідність, Мюрат урочисто вирівнявся, став у ту ж позу, в якій він стояв на коронації, і, помахуючи правою рукою, сказав:—Je ne vous retiens plus, général; je souhaite le succès de votre mission5,— і, розвіваючись червоною гаптованою мантією та пір'їнами і виблискуючи коштовностями, він пішов до почту, що шанобливо чекав його.

Балашов поїхав далі, гадаючи вельми скоро, як обіцяв Мюрат, бути представленим самому Наполеону. Але замість скорої зустрічі з Наполеоном, вартові піхотного корпусу Дазу знову так само затримали його біля другого селища, як і в

1 — Государ, імператор російський не бажає її, як ваша величність зво-лите бачити,

2 ваша величність,

3 королівське звання має свої обов'язки:

4 — Ах, дорогий генерале, я бажаю від усієї душі, щоб імператори покінчили справу між собою і щоб війна, почата проти моєї волі, закінчилась якнайшвидше,

5 — Я вас не затримую більш, генерале; бажаю успіху вашому посольству,

передовому цепу, і викликаний ад'ютант командира корпусу провів його в село до маршала Даву.

V

Даву був Аракчеєв імператора Наполеона — Аракчеєв не боягуз, але такий самий справний і жорстокий; він так само не вмів виявляти свою відданість інакше як жорстокістю.

В механізмі державного організму потрібні ці люди, як потрібні вовки в організмі природи, і вони завжди є, за©жди з'являються і держаться, хоч якою невідповідною здається їх присутність і близькість до глави уряду. Тільки цією необхідністю можна пояснити те, як міг неосвічений, непридворний, жорстокий Аракчеєв, що особисто виривав вуса гренадерам і, маючи слабкі нерви, не переносив небезпеки,— як міг він триматися в такій силі при рицарськи-благородному і ніжному характері Олександра.

Балашов застав Даву в повітці селянської оселі; маршал сидів на барилі і займався письмовими роботами (він перевіряв рахунки). Ад'ютант стояв біля нього. Можна було знайти краще приміщення, але маршал Даву був одним з тих людей, які навмисне ставлять себе в' найпохмуріші умови життя, для того, щоб мати право бути похмурими. Вони для того ж завжди квапливо і вперто заняті. "Де тут думати про щасливу сторону людського життя, коли, ви бачите, я на барилі сиджу в брудній повітці і працюю",— говорив вираз його обличчя. Головна втіха і потреба цих людей полягає в тому, щоб, зустрівши пожвавлення життя, кинути цьому пожвавленню в очі свою понуру, вперту діяльність. Цю приємність зробив собі Даву, коли до нього ввели Балашова. Він ще більш заглибився в свою роботу, коли ввійшов російський генерал, і, глянувши через окуляри на жваве, під враженням прекрасного ранку та бесіди з Мюратом, обличчя Балашова, не встав, не поворушився навіть, а ще більш насупився і злобно усміхнувся.

Помітивши по обличчю Балашова, що цей прийом справив на нього неприємне враження, Даву підвів голову і холодно спитав, чого йому треба.

Гадаючи, що такий прийом міг бути зроблений йому лише тому, що Даву не знає, що він генерал-ад'ютант імператора Олександра і навіть представник його перед Наполеоном, Балашов поспішив повідомити про своє звання і значення. Всупереч сподіванню його, Даву, вислухавши Балашова, став ще суворішим і грубішим.

— Де ж ваш пакет? — сказав він.—Donnez-le moi, je l'enverrai à l'Empereur1.

1 — Дайте мені його, я надішлю імператорові.

Балашов сказав, що він має наказ особисто передати пакет самому імператорові.

— Накази вашого імператора виконуються в вашій армії, а тут, — сказав Даву,— ви повинні робити те, що вам кажуть.

І наче для того, щоб іще більше дати відчути російському генералові його залежність від грубої сили, Даву послав ад'ютанта за черговим.

Балашов вийняв пакет, в якому був лист государя, і поклав його на стіл (за стіл правили покладені на дві бочки двері, на яких стирчали відірвані завіси). Даву взяв пакет і прочитав надпис.

— Ви маєте цілковите право виявляти і не виявляти до мене пошану,— сказав Балашов.— Але дозвольте вам сказати, що я маю честь носити звання генерал-ад'ютанта його величності...

Даву глянув на нього мовчки, і вираз якогось хвилювання і збентеження на обличчі в Балашова, як видно, дав йому задово^ лення.

— Вам буде виявлено належне,— сказав він і, поклавши конверт до кишені, вийшов з повітки.

Через хвилину ввійшов ад'ютант маршала пан де-Кастре і провів Балашова у приготовлене для нього приміщення.

Балашов обідав цього дня в повітці з маршалом на тій самій дошці на бдчках.

Другого дня Даву виїхав рано-вранці і, запросивши до себе Балашова, значущо сказав йому, що він просить його залишатися тут, просуватися разом з багажем, якщо вони матимуть на те наказ, і не розмовляти ні з ким, крім пана де-Кастре.

Після чотириденної відокремленості Балашова, нудьги, свідомості своєї підвладності та безпорадності, особливо дошкульної після того середовища могутності, в якому він так недавно перебував, після декількох переходів разом з багажами маршала і з французькими військами, що займали всю місцевість, Балашова привезено було в Вільну, захоплену тепер французами, на ту саму заставу, з якої він виїхав чотири дні тому.

Другого дня імператорський камергер, monsieur de Turenne1, приїхав до Балашова і передав йому бажання імператора Наполеона удостоїти його аудієнції.

Чотири дні тому біля того самого будинку, до якого підвезли Балашова, стояли Преображенського полку вартові, а тепер стояли два французьких гренадери в розкритих на грудях синіх мундирах і в волохатих шапках,, конвой гусарів та уланів і блискучий почет ад'ютантів, пажів та генералів які навколо —верхового коня, що стояв біля ґанку, і Наполеонового мамелюка Рустана чекали виходу Наполеона.