Вогняний бог Марранів - Сторінка 22

Обабіч тягнувся глибокий рів, а вздовж нього ізсередини громадились кам'яні вежі з бійницями.

— Вони будують укріплення! — вигукнув Тім. — Реллем сказав нам правду.

— Хіба це могло бути брехнею? — з гідністю заперечила Кагги-Карр. — Адже це він від мене отримав інформацію.

Гава від Страшила набралася чимало вчених слів і полюбляла час од часу тулити їх у свою мову.

Серце Енні закалатало від хвилювання з-за купи глини велично вийшов Лев. Він сказав інженерові:

— Друже Лестар, наші роботи просуваються добре, але чи ти певен, що Урфін не нападе на нас, перш ніж ми їх закінчимо?

— А я вжив заходів, — відповів Лестар — Уздовж усієї дороги до Смарагдового міста у мене розставлені сторожові пости: подалі — птахи, ближче сюди дерев'яні кур'єри. Якщо тільки Урфінова армія вирушить у похід, нам буде відомо про це за кілька годин. Але поки що все гаразд.

— Та тут відчувається школа фельдмаршала Діна Гіора, — з повагою промовила правителька Смарагдового острова. — Мабуть, я не помилюся, якщо призначу Лестара тимчасовим правителем Фіолетової країни. Гадаю, він цілком достойний такої високої посади. Сьогодні ж відішлю наказ із пташиною поштою. І виявляється, Лев теж з'явився до країни Мигунів. Це просто чудово! Ану, що там робиться у Жуванів? Які там успіхи у полковника Харта, що він устиг завоювати?

Глядачам знову довелося дивуватися. Екран показав їм веселе блакитне село. На вулиці біля блакитних ґанків гралися діти в блакитних сорочках і штанцях.

Дві жінки у блакитних сукнях з дзбанами на головах про щось жваво розмовляли. Одна з них продовжувала почату фразу:

— … досі не спам'ятаюся від радості, що ми вибралися з нетрищ. Моя маленька Рін так кашляла…

— А це все хоробрі рудокопи! — підхопила друга. — Як вони розтрощили нахабних завойовників!..

— Еге ж, велике щастя для нас, що вони залишили Печеру й поселилися у верхньому світі, — закінчила розмову перша й пішла геть, притримуючи дзбана з водою на голові.

Очі Енні й Тіма заблищали радістю.

— Невже й там Маррани розбиті? Але ні, цього не може бути…

Енні почала перемикати екран на інші села Жуванів і скрізь — радість, мирна праця, безтурботні веселощі…

— Поселення рудокопів, будь ласка, — попрохала Енні.

І вони побачили знайоме поселення і юрбу рудокопів, які розгрібали великий завал посеред вулиці. Поміж ними було кілька полонених Марранів, які ревно працювали поряд з переможцями.

— Ура, ура, перемога! — радісно заверещав Тім.

Сумніву не було: завойовницькі плани Урфіна Джюса провалились як на сході, так і на заході. Всі були страшенно задоволені, лише гава поскаржилася на зв'язок: звістки по цій лінії надходили із запізненням.

— Доведеться мені провести там реформу, — поважно заявила Кагги-Карр. — Оголошу догану і зніму керівництво.

Так, інші настали часи, не те що дев'ять років тому, коли Урфін грозою носився по країні із своїми непереможними дуболомами. Минулі іспити багато чого навчили народи. Вони міцно тримають своє щастя в руках і не так легко було покласти їх під п'яту завойовника. І тепер вони не надто відчували потребу в чужій допомозі для боротьби з ворогами.

Завдання Енні та її друзів набагато спростилося: насамперед треба звільнити полонених, а потім завдати останній удар Урфінові.

Вже вечоріло, коли діти відірвались від телевізора. Востаннє поглянули вони на Страшила та його друзів, що мучилися в неволі. Дін Гіор і Фарамант вкладалися спати, а Дроворуб намагався підсушити Страшила, підставляючи його під останні промені призахідного сонця, що пробивалися крізь маленьке віконце в стіні.

Енні сказала:

— Скринько, люба, ти кінчай і подяку в нас приймай!

І телевізор згас. Гава промовила:

— Завтра вранці відвідаю полонених і втішу бідненьких, розповім їм про все, що бачила сьогодні. — Відтак вона несподівано вклонилася рожевій скриньці: — Пробач мені, дурній птасі, за те, що непоштиво відгукувалась про тебе. Тепер бачу, ти — найбільше диво в нашій країні!

ПО СОННУ ВОДУ

ранці Кагги-Карр відвідала сарай Олла Вірна, погомоніла з в'язнями. Втекти з сарая було неможливо: господар будував його міцно, з товстими стінами, з надійними дверима. А за дверима завжди стояв караул з безсонних споживачів горіхів нух-нух.

Повернувшись із ферми, розвідниця розповіла про все, що бачила, і закінчила доповідати словами:

— Якщо не приспати варту, нам не вирвати наших друзів з неволі. І в цій справі нам допоможе тільки Священне джерело.

— Ви кажете про те чудесне джерело, вода якого присипляла підземних королів?

— Еге ж про нього, — підтвердила Кагги-Карр. — Мандрівка довга й тяжка, але іншого виходу я не бачу.

І всі погодилися з правителькою.

Щоб не гаяти час, постановили вирушити того ж дня. Кагги-Карр іще раз навідалась до полонених і просила їх потерпати кілька днів.

Перш ніж іти, Енні хотіла поглянути на країну Підземних рудокопів, але скринька лишалася темною і німою. Діти зрозуміли, що їй не під силу показати Печеру, сховану під величезною товщею землі. Порадившись, закопали телевізор біля стіни будиночка: тягти його с собою було б незручно й важко.

Мули сумирно лежали там, де їх залишили. Побувши під сонцем години зо три, Цезар і Ганнібал так зарядились енергією, що нетерпляче іржали, закликаючи господарів рушати в дорогу.

Визволити друзів треба було якомога швидше. І тому Тім і Енні, махнувши рукою на обережність, мчали по дорозі ВЖЦ щодуху. Де вже там було спинити їх заставам! Маррани ледве встигали розгледіти два тьмяні силуети якихось небачених тварин, котрі проносились мимо, наче ураган. Треба до цього додати, що дисципліна дорожної варти дуже підупала. Винні в тому були розкидані по дорозі біженці з полку Харта, які розповідали жахи про літаючих потвор і небачених шестилапих тварин, котрі от-от можуть нагрянути і в ці місця.

Тім не боявся, що звістка про них досягне Смарагдового острова. Перш ніж не надто запопадливі гінці дістануться до Урфіна, діти вже відвідають Печеру і повернуться із сонною водою.

Минуло три дні шаленої гонитви, і наші друзі опинилися біля брами, що вела до Підземного царства. Капги-Карр залишилась біля брами.

— Досить я надивилась на цю Печеру, коли була тут із Страшилом та Дроворубом, — пробурчала гава. — Краще погріюся на сонечку.

Серце Енні завмерло від хвилювання: зараз вона опиниться в дивовижній країні, де її сестра пережила такі незвичайні пригоди під час своєї третьої подорожі.

Вічна осінь панувала на лугах і пагорбах величезного підземелля, до якого увійшли мандрівники. Довкола переважали багряні, червоні, жовті, коричневі тони. Золотаві хмари клубочились високо в горі, ховаючи від очей кам'яне склепіння Печери. Дивний, величний, але печальний світ…

Енні здригнулась і тихо промовила до Тіма:

— Подумати лишень! Цілі покоління жили тут усе життя, так жодного разу не побачивши сонячного проміння… Бідні! Як мені їх шкода!..

Скрізь було безлюдно й тихо, тільки здаля долітав гуркіт якогось заводу, де обробляли метал.

Мули жваво бігли битим шляхом. Діти вже сміливіше озиралися довкола. Вони зацікавлено дивились на далеке ще місто попереду, посеред якого велично стояв семибрамний палац підземних королів. Кольори веселки, якими були пофарбовані вежі палацу, сильно потьмяніли відтоді, як королі залишили свою резиденцію.

Цеглини на стінах і вежах міста почали криши тися й випадати. Підземне місто спустіло…

Сильний шум вгорі привернув увагу дітей. Вони підняли очі й завмерли: величезною темною хмарою на них опускалася потвора на розчепірених шкірястих крилах.

Дракон!

Енні й Тім від жаху заплющили очі й затисли голови руками, чекаючи, що величезна зубата паща скине когось із них із сідла. Та замість цього вони почули привітання, промовлене хрипким басовитим голосом. А з дверей заводу вибіг чоловік, він розмахував руками і кричав:

— Не бійтеся, він вас не зачепить. Це Ойххо!

І справді, це був Ойххо, який сам розгромив ці лий полк Марранів. Але тут не могло бути й мови про бійку. Могутній звір роздивився, що перед ним були хлопчик і дівчинка, і до того ж дівчинка, як дві краплі води схожа на Еллі, яку він колись відніс на своїй спині за гори.

Діти заспокоїлись і почали з цікавістю розглядати дракона, поки той поштиво кружляв над ними. Але вершники помітили, що їхні мули тюпають дедалі повільніше. Незабаром з рисі вони перейшли на крок, потім почали спотикатись і, нарешті, зітхнувши опустились на землю.

Діти встигли зіскочити з сідел і здивовані стояли біля нерухомих тварин. Цезар прошепотів:

— Все… Енергія скінчи…

Він замовк, не доказавши фрази. Діти сонця швидко зробилися безпомічними в похмурому підземеллі, куди не потрапляв жоден живлющий промінь денного світила.

— Що ж тепер робити? — стурбовано спитала Енні.

Тім здвигнув плечима. Та цієї миті до них наблизився мешканець Печери. Високий, з гарним блідим обличчям, він назвався:

— Я — Ельгаро, помічник правителя Ружеро. Я не помилюся, якщо висловлю припущення, що ви, мила дівчинко, сестра Еллі, яка гостювала в нас вісім років тому?

— Так, — підтвердила Енні назвавши себе і супутника.

— Я радий вітати вас і вашого друга в Печері! Вона вже не має того обжитого вигляду як у ті часи, коли тут була ваша сестра. Але тепер ми мешкаємо у верхньому світі, а сюди спускаємося по черзі, відпрацювати на заводі чи шахті один місяць на рік.

— Так, я чула про це від вашого правителя Ружеро.

— Я бачу, у вас ускладнення, — провадив далі Ельгаро. — Щось трапилося з тваринами, які несли вас на спині. Чим я можу вам допомогти?

Енні почала розповідати. Ельгарові вже було відомо про поразку Марранів. Але він нічого не знав про ув'язнення Страшила та Залізного Дроворуба.

— Дуже шкода, — сказав рудокоп. — Я бачив Страшила і Залізного Дроворуба коли вони були тут вісім років тому, і зберіг про них найліпші спогади. Вони трималися з гідністю, як вроджені правителі своїх народів.

— Ви можете врятувати їх із біди, — промовила Енні.

І вона розкрила рудокопу мету свого приїзду до Печери.

— Сонна вода видається тільки з письмового дозволу правителя Ружеро, — сказав Ельгаро. — Але у зв'язку з особливими обставинами ви її одержите. І ще я мушу вас попередити, любі Енні й Тіме: вода не може довго зберігати свої властивості. Ви повинні дуже щільно закрити її і використати якнайшвидше.

— Ми постараємось, — запевнив Тім.

За наказом Ельгаро дракон обережно відніс мулів одного за одним до виходу з Печери.