Володар бліх - Сторінка 9

Я ж бо й далі сиджу на вашому покривалі, а ви мене зовсім не бачите. Не ображайтесь, Перегрінусе, але ваші зорові нерви справді трохи загрубі для моєї тонкої талії. Та тільки пообіцяйте, що мені біля вас ніщо не загрожує, що ви мені не зробите ніякого лиха, і я підсунуся до вас ближче й розповім дещо таке, що вам зовсім не вадить почути.

— Скажіть мені, — відповів голосові Перегрінус Тис, — скажіть мені найперше, хто ви такий, мій добрий невідомий друже, а решта все владнається. А тим часом можу вас наперед запевнити, що ніщо лихе не властиве моїй натурі і я й надалі буду поводитися з вами шляхетно, хоч ніяк не збагну, яким чином я вже зумів довести вам свою шляхетність.

— Ви шляхетна людина, — повів далі голос, трохи відкашлявшись, — ви шляхетна людина, пане Перегрінусе, [218] ще раз кажу це з задоволенням, але ви не дуже глибоко опанували науку і взагалі не маєте великого досвіду, а то впізнали б мене з першого погляду. Я міг би трохи похвалитися, міг би сказати, що я один із могутніх королів і маю багато-багато мільйонів підданців. Проте з природженої скромності, а також тому, що слово "король", врешті, не зовсім тут пасує, утримаюсь від цього. Бо в народу, на чолі якого я маю честь стояти, панує республіканський лад. Володаря заступає сенат, який, щоб легше було рахувати голоси, може складатися щонайбільше з сорока п'яти тисяч дев'ятсот дев'яноста дев'яти членів, а той, хто стоїть на чолі цього сенату, зветься "майстром", бо він повинен досягти майстерності в усіх галузях життя. Тепер відкрию вам без зайвих балачок, що я, той, хто оце розмовляє з вами і кого ви не помічаєте, — не хто інший, як сам майстер Блоха. Я не маю ніякісінького сумніву в тому, що ви знайомі з моїм народом, бо ж вам, напевне, вже не раз випадало, шановний пане, відживляти й зміцнювати своєю кров'ю того чи іншого з моїх одноплемінців. Тому вам принаймні має бути відомо, що моєму народові притаманне майже непереборне волелюбство і що складається він, властиво, з самих легковажних стрибунів, які воліють не мати солідного становища, аби тільки без кінця вистрибувати. Самі розумієте, пане Перегрінусе, якого треба хисту, щоб керувати таким народом, і вже через саме це ви повинні відчути до мене належну пошану. Правда ж, ви відчуваєте до мене пошану? Підтвердьте це, пане Перегрінусе, перше ніж я поведу мову далі.

Якусь хвилину панові Перегрінусу здавалося, що в голові в нього крутиться величезне млинове колесо, яке рухають бурхливі хвилі. Та потім він трохи заспокоївся, подумавши, що поява незнайомої дами в палітурника Леммергірта була такою самою дивовижею, як і те, що відбувається тепер, і, може, ця подія — якраз і є продовженням тієї чудесної історії, в яку його вплутали.

Пан Перегрінус заявив майстрові Блосі, що він уже тепер сповнений до нього надзвичайної пошани за його рідкісний хист і з тим більшим нетерпінням чекає продовження його розповіді, що голос у нього звучить дуже приємно, а особлива ніжність мови свідчить про дуже делікатну, тендітну будову тіла.

— Дуже дякую, — повів далі майстер Блоха, — дуже дякую, любий пане Тисе, за ваше добре ставлення і сподіваюсь незабаром довести вам, що ви в мені не помилилися. Щоб ви зрозуміли, добродію, яку ви мені зробили послугу, [219] треба розповісти вам мою повну біографію. Отже, слухайте! Мій батько був славетний... Але годі! Мені оце якраз спало на думку, що в читачів і слухачів куди менше стало чудесного хисту терпіння і що докладні життєписи, які завжди мали найбільший попит, тепер тільки відлякують. Тому я не вдаватимусь у подробиці, а лише побіжно й епізодично торкнуся тих подій, які найперше спричинилися до мого перебування у вас. Уже через саме те, що я справді майстер Блоха, ви, дорогий пане Перегрінусе, повинні визнати мою величезну ерудицію і багатющий досвід у всіх галузях життя. Та жодним своїм мірилом ви не зможете виміряти глибину моєї вченості, бо вам невідомий дивовижний світ, у якому я живу зі своїм народом. Як би ви здивувалися, коли б вашому розумові і вашим почуттям відкрився цей світ! Він здався б вам найчудеснішим, найнезбагненнішим чарівним царством. Саме тому ви й не повинні дивуватися, коли все, що походитиме з того світу, уявлятиметься вам химерною казкою, вигаданою знічев'я. Але хай вас це не збиває з пантелику, вірте моїм словам. Бачите, мій народ з багатьох поглядів далеко випередив вас — скажімо, він краще розуміє таємниці природи, переважає вас силою і спритністю, як духовною, так і фізичною. Проте й нас долають пристрасті, і часто вони стають для нас, так само як і для вас, причиною всілякого лиха, ба навіть цілковитої загибелі. Так сталося й зі мною. Мій народ любив мене, навіть обожнював, а звання майстра могло б мене вивести на найвищу вершину щастя, якби мене не засліпила злощасна пристрасть до однієї особи, що цілком запанувала над моїми почуттями, але ніколи не змогла б стати моєю дружиною. Кожному родові взагалі закидають особливу любов до прекрасної статі. Та якщо навіть цей закид обґрунтований, то, з другого боку, кожному відомо... Але годі про це! Одне слово, я побачив дочку короля Секакіса, красуню Гамагею, і тієї ж миті так шалено закохався в неї, що забув і свій народ, і самого себе. Відтоді я жив тільки одним: щастям стрибати по найкращій шиї та найкращих грудях і лоскотати свою милу солодкими поцілунками. Часто вона ловила мене рожевими пальчиками, та ніколи не могла піймати. І я вважав це за милі пестощі, за веселу гру щасливого кохання! Яким немудрим стає закоханий, хай то буде навіть сам майстер Блоха. Досить сказати, що на бідолашну Гамагею напав бридкий принц п'явок і зацілував її до смерті; але мені пощастило б урятувати кохану, якби в справу не втрутились один дурний хвалько та один недолугий телепень, яких ніхто не кликав. От вони все [220] й зіпсували. Хвалько був будяк Цегеріт, а телепень — геній Тетель. Коли геній Тетель піднявся із сонною принцесою в повітря, я міцно вчепився за брюссельське мереживо, яке вона носила на шиї, і таким чином став вірним супутником принцеси Гамагеї в її подорожі непомітно для генія Тетеля. Сталося так, що ми пролітали над двома магами, які саме спостерігали з високої вежі рух зірок. І тоді один маг так влучно спрямував на мене свою підзорну трубу, що мене геть засліпило світло магічного інструмента. Голова в мене закрутилася, і хоч як я намагався втриматись, а все ж стрімголов полетів униз із страшної висоти і впав просто на носа тому магові, що дивився на нас; якби я не був такий легкий і такий спритний, був би мені кінець.

Я був надто приглушений падінням, щоб зразу ж зіскочити з матового носа й сховатися в безпечне місце, і те чудовисько, той підступний Левенгук (бо це він був тим магом) спритно схопив мене пальцями і миттю посадовив під русвурмівський універсальний мікроскоп. Хоч була ніч і Левенгукові довелося засвітити лампу, проте він був досвідчений природознавець і добрий дослідник, а тому зразу ж пізнав у мені майстра Блоху. Радий-радісінький, що щасливий випадок дав йому в руки такого визначного полоненого, він вирішив використати мене, як тільки можна, і наклав на мене, бідолашного, кайдани. Так почався мій тяжкий полон, з якого я звільнився аж учора вранці завдяки вам, пане Перегрінусе Тисе. Оволодівши мною, жахливий Левенгук дістав цілковиту владу над моїми васалами, яких він незабаром зібрав навколо себе силу-силенну і яким почав з варварською жорстокістю прищеплювати так звану культуру, що невдовзі позбавила нас останньої волі і останніх життєвих радощів. Що стосується освіти і взагалі науки й мистецтва, то Левенгук, на свій подив і досаду, дуже швидко переконався, що ми чи не вченіші за нього самого, а вища культура, яку він накидав нам, переважно полягала в тому, що ми мали кимось ставати чи принаймні за когось себе видавати. І ось це "кимось ставати" і "за когось себе видавати" потягло за собою безліч потреб, про які ми досі й гадки не мали і які тепер мусимо тяжкою працею задовольняти. Жорстокий Левенгук вирішив зробити з нас державних діячів, полководців, професорів і не знаю кого ще. Ми повинні були відповідно вбиратися, носити зброю тощо. Так з'явилися серед нас кравці, шевці, перукарі, вишивальними, ґудзикарі, зброярі, лимарі, шпажники, стельмахи і безліч інших ремісників, що працювали тільки для утримання непотрібної, [221] шкідливої розкоші. Найгірше було те, що Левен-гук дбав лише про свою власну користь, що він показував нас людям як навчений культури народ і брав за те гроші. А крім того, казав, що ми стали культурні тільки завдяки йому, і всі хвалили його, хоч мали б хвалити тільки нас. Левенгук дуже добре знав, що, втративши мене, втратить і владу над моїм народом, і тому ще міцніше обплутував мене чарами, які прив'язували мене до нього, і дедалі тяжчий ставав мій нещасливий полон. З палкою тугою мріяв я про красуню Гамагею і все шукав способу, як би дізнатися про її долю. Але те, до чого не міг додуматись найгостріший розум, з'ясувалося саме завдяки щасливому випадку. Приятель і колега мого мага старий Сваммердам знайшов принцесу Гамагею в пилку тюльпана й повідомив про свою знахідку Левенгукові. Засобами, про які я не буду вам розповідати, дорогий пане Перегрінусе Тисе, бо ви однаково мало що зрозуміли б з моєї розповіді, Левенгукові пощастило відтворити природний вигляд принцеси і вернути їй життя. Проте наприкінці обидва премудрі панове виявилися такими самими йолопами й незграбами, як і геній Тетель та будяк Цегеріт. У своєму запалі вони забули головне, і вийшло так, що принцеса, тільки-но оживши, мало знов не впала мертвою. Лише я знав, у чому справа. Кохання до прекрасної Гамагеї спалахнуло в моїх грудях сильніше, ніж будь-коли, й додало мені нечуваної снаги; я порвав кайдани, з усієї сили стрибнув красуні на плече — і досить було один-однісінький раз легенько вкусити її в плече, як кров, що вже була спинилася, знов потекла по жилах. Вона була жива! Проте повинен вам сказати, пане Перегрінусе Тисе, що цю процедуру треба повторювати, щоб принцеса була й далі молода і вродлива, бо інакше вона за кілька місяців стане зморщеною, нікчемною бабою. Тепер ви самі розумієте, що вона ніяк не може обійтися без мене, і тільки страхом, щоб я десь не дівся, можна пояснити чорну невдячність, якою Гамагея заплатила за моє кохання.