Володар Перснів — Хранителі Персня - Сторінка 36
- Джон Толкін -про мої справи, й звідки?
— Бачу, мій урок ви добре засвоїли, — похмуро посміхнувся Блукач. — Але обачність — це одне, а боягузтво — зовсім інше. Обставини складаються так, що самі до Рівенделлу ви не дійдете аж ніяк. Повірити мені — це ваш єдиний шанс. Ви мусите щось вирішити. Я можу відповісти на деякі запитання, якщо це допоможе справі. Втім, якщо ви ще мені не вірите, то й відповіді мої не переконають вас. Мабуть, ще є...
У двері постукали; з'явився сам хазяїн зі свічками, а за ним Ноб з цеберками гарячої води. Блукач відійшов до темного кутка.
— Прийшов побажати вам на добраніч, — сповістив Барбарис, розставляючи свічки по столах. — Нобе! Воду неси до спальні!
Зачинивши двері, він почав нерішуче:
— Отже, панове... Якщо я завдав вам якоїсь шкоди, то даруйте, будь ласка. Метушня дошкуляє, розумієте, щось запам'ятаєш, а щось забудеш, бо маю безліч справ. Але все ж таки я згадав, що треба — сподіваюся, не занадто пізно. Розумієте, мене просили діждатися гобітів з Краю, насамперед якогось Торбинса...
— Гаразд, а до чого тут я? — спитав Фродо.
— Певна річ, вам краще знати, — сказав хазяїн промовисто. — Я вас не видам. Але ж мені було сказано, що цей Торбинс з'явиться під прізвиськом Підкопая, і дано опис, який він. Дозвольте сказати, що той опис до вас добре пасує...
— Ось як? — нечемно перепинив Фродо. — Що ж то за опис?
— Дебелий, маленький, червоновидий! — урочисто продекламував Барбарис. Пін хихикнув. Сем обурився.
— "Це тобі не дуже допоможе", — каже він мені, — вів далі господар, мигцем глянувши на Піна. — "Вони усі майже однакові^ але цей на зріст вищий, ніж інші, пристойніший, [179] і ще в нього ямочка на підборідді: меткий хлопець з ясними очима." Вибачайте, але то його слова, не мої!
— Та чиї ж? Чиї слова? — розхвилювався Фродо.
— Гандальфові, а то чиї ж? Ви знайомі з ним, так? Кажуть, він чарівник, але ми з ним добрі друзі. Щоправда" тепер вже не знаю, що він зі мною зробить, коли зустрінемось: чи то все моє пиво поквасить, чи то мене на колоду оберне. Він швидкий на руку. Але тут вже нічого не вдієш..,
— Що ж ви такого накоїли? Та кажіть уже! — вигукнув Фродо, якому вже терпець увірвався від неквапливого розпатякування Барбариса.
— Та про що це я? — сказав той, приляскуючи пальцями. — Еге ж, про старого Гандальфа. Три місяці тому входить він до мене без стуку й каже: "Барилку, вранці я піду. Чи допоможеш мені?" Та ви тільки скажіть, — кажу. "Я дуже поспішаю, — говорить, — і хочу відіслати до Гобітанії одного листа. Знайдеш надійну людину?" Кажу: постараюся, днями зроблю. "Зроби це завтра", — каже він і подає мені листа... — Барбарис витяг з кишені папірець. — Ось, адреса дуже проста! — він почав читати повільно і старанно, пишаючись своєю письменністю. — "Фродо Торбинсу, Торба-на-Кручі, Гобітон у Східній чверті"...
— Лист до мене! — вигукнув Фродо. — Від Гандальфа!
— Отже, ви насправді Торбинс? — сказав господар.
— Так, так! Та було б краще вам віддати його відразу й пояснити, чому ви його так досі й не відіслали. Мабуть, ви зараз за тим і прийшли, але занадто вже довго доходили до суті!
Бідолашний Барбарис похнюпився.
— Маєте рацію, пане, вибачте мені, якщо буде ваша ласка. А ще я до смерті боюся, що скаже Гандальф, коли я завдав вам якоїсь шкоди. Та я ж не навмисне забув! Сховав у надійне місце, доки знайдеться хтось подорожуючий до Краю, бо ж своїх я не міг відпустити, справ невпрогорт! А з часом і забув... Маю безліч справ... Але вже тепер усе, що зможу, зроблю, щоб тільки вам допомогти. Я так і Гандальфові обіцяв. "Барилку, — каже він мені, — мій друг гобіт незабаром буде тут, та ще й не сам. Назветься він. Підкопай. Пам'ятай про це, але дивись, щоб не спало тобі на думку випитувати. Йому може знадобитися допомога — зроби все, що зможеш. Буду тобі вдячний". Ось так він казав. А тепер ви вже тут, й біда, здається, неподалік.
— Що ви маєте на увазі? [180]
— Тих чорних, що на конях, — стиха сказав Барил. — Вони шукають ТОРБИНСА, і щоб мені обернутися на гобіта, якщо для доброго діла. Трапилося це у понеділок, і відразу усі собаки в нас заскиглили, гуси загеґали. Мені це здалося дивним. Ноб приходить і каже, нібито якісь двоє одягнених у чорне питають гобіта на ім'я Торбинс, а в самого аж волосся дибки з переляку. Я звелів тим двом забиратися під три чорти і зачинив двері; але подейкували, нібито вони аж до самих Далеких Дуг розпитували про вас. Та ще й цей Слідопит — Блукач — теж з усілякими питаннями ліз. Хотів сюди пролізти, коли ви ще не поїли, не відпочили, ось воно як!
— Хотів, це так! — раптом промовив Блукач, виходячи до світла. — І все б скінчилося благополучно, якби ти мене пустив!
Хазяїн аж підскочив з подиву:
— Ти тут! Вічно з'являєшся казна звідки! Чого тобі тепер треба?
— Він тут з мого дозволу, — сказав Фродо. — Прийшов запропонувати свою допомогу.
— Мабуть, вам краще знати, — бовкнув Барбарис, з підозрою зиркнувши на Блукача. — Але я на вашому місці не затівав би справ із Слідопитом!
— А з ким же тоді мати справи? — спитав Блукач. — З жирним корчмарем, що і власне ім'я ледве пам'ятає, дарма що його кличуть з ранку до вечора? Вони не можуть сидіти тут довіку й не можуть повернутися назад. Вони мають здолати довгу путь. Може, ти з ними підеш — охороняти від Чорних Вершників?
— Мені піти? Покинути Бригору? — всерйоз злякавшись, скрикнув Барбарис. — Ні за які скарби! Але чом би вам не пожити в мене хоч недовго, пане Підкопаю? Що це за метушня така навколо вас? Чого треба Чорним Вершникам і звідки вони узялися, хотів би я знати?
— На жаль, я нічого не в змозі пояснити, — сказав Фродо. — Я втомився і дуже стурбований, а історія ця дуже довга. Але якщо ви намагаєтесь мені допомогти, то знайте: доки ми тут, ваша оселя під загрозою. А щодо Чорних Вершників, то я не впевнений, але боюсь, що вони...
— З Мордору, — тихо підказав Блукач. — Вони з Мордору, Барилку, якщо це тобі щось каже.
— Сили небесні! — зблід Барбарис. Назва ця, вочевидь, була йому знайома. — Гіршої звістки не чув я у житті... [181]
— Атож, — сказав Фродо. — Ви ще не передумали мені допомагати?
— Навпаки. Ще більше готовий. Хоч навіть не знаю, що може такий, як я, проти...
— Проти пітьми зі сходу, — спокійно договорив Блукач. — Можеш ти небагато, але й це важливо. Можеш влаштувати пана Підкопая на цю ніч й забути ім'я Торбинса, поки він не зайде далеко.
— Так і зроблю, — запевнив Барбарис. — Але ТІ, мабуть, дізнаються, що він тут. Даремно, м'яко кажучи, пан Підкопай привернув до себе увагу сьогодні ввечері! Про те, як зник Більбо Торбинс, ми й раніше чули. Навіть наш Ноб, на що вже тугодум, і той дещо зрозумів. А в Бригорі мешкає дехто й розумніший за нього.
— То що ж, маємо тільки сподіватися, що Вершники ще не скоро сюди сунуться, — зітхнув Фродо.
— Еге ж, сподіваймося, — відповів Барбарис, — але хай вони будуть хоч сто разів примарами, до мого заїзду вони так запросто не проникнуть. До ранку можете не турбуватися. Ноб нікому нічого не скаже. Доки я живий та здоровий, ніякий Чорний Вершник у мої двері не увійде. Я й сам почергую, й прислугу поставлю. А вам, мабуть, краще поспати, якщо зможете.
— Але піднятися нам все одно треба удосвіта, — сказав Фродо. — Чим раніше, тим краще. Сніданок о пів на сьому, будь ласка.
— Коли завгодно! — сказав хазяїн. — На добраніч вам, пане Тор... тобто Підкопаю. На добраніч... ох, даруйте: а де ж пан Брендібок?
— Не знаю, — Фродо відразу занепокоївся. Він зовсім забув про Меррі, а час уже пізній! — Він збирався піти прогулятися, бо жадав свіжого повітря...
— Ну, бачу, про вас треба дбати увесь час! — сказав Барбарис. — Ви неначе святкувати приїхали! Зараз піду, позасуваю всі двері, але попереджу, щоб вашого друга впустили, як повернеться. А ще краще пошлю за ним Боба! На добраніч усім вам!
Нарешті шановний Барбарис пішов собі, кинувши на Блукача останній недовірливий погляд. Відлуння його кроків затихло у коридорі.
— Ну то що, — спитав Блукач, — чи ви не збираєтесь відкривати листа? [182]
Фродо уважно придивився до листа — без сумніву, печатка була Гандальфова. Зламавши її, він побачив знайомий, розгонистий, але розбірливий почерк чарівника:
"Грайливий Поні", Бригора,
день Середини року, 1418 р. Гоб.
Любий Фродо!
Погані новини дійшли до мене. Я мушу негайно їхати, а тобі раджу швидше покинути Торбу-на-Кручі та вибиратися за межі Гобітанії щонайпізніше до кінця липня. Повернуся, як тільки зможу, а якщо тебе вже не застану, то дожену по дорозі. Залиш для мене звістку тут, якщо йтимеш повз Бригору. Хазяїну (Барбарису) можеш довіряти. На Тракті можлива зустріч з одним з моїх друзів. Він худорлявий, високий на зріст, з темним волоссям, дехто зве його Блукачем. Він обізнаний у нашій справі і може тобі допомогти. Йди до Рівенделлу. Там, сподіваюся, ми й зустрінемося. Якщо я не з'явлюся, питай поради у Елронда.
Весь твій — бігцем — Гандальф.
P.S. НЕ КОРИСТУЙСЯ НИМ! Ні в якому разі не користуйся! Не ходи уночі!
P.P.S. Упевнись, чи це той самий Блукач. По дорогах вештається багато усякого люду. Його справжнє ім'я — Арагорн. .
Справжнє золото не блищить,
Хто блукає — не заблукав,
Дуб коріння пускає вглиб,
Щоб мороз його не дістав.
P.P.P.S. Сподіваюся, Барбарис незабаром відішле цього листа. Порядна людина, але пам'ять має схожу на комору — найпотрібніше лежить на споді під купою мотлоху. Якщо забуде — я його засмажу! Хай тобі щастить!
Фродо прочитав листа, потім передав Піпу й Сему.
— Шановний Барбарис дійсно все переплутав! — сказав він. — Його варто було б підсмажити! Отримай я цього листа раніше, ми б уже давно благополучно прийшли до Рівенделлу. Але що могло трапитися з Гандальфом? Він пише так, наче йде назустріч бурі! [183]
— Він чекає на бурю вже багато років, — сказав Блукач.
Фродо у задумі подивився на нього, розмірковуючи над другою припискою Гандальфа.
— Чому ти мені відразу не сказав, що приятелюєш з Гандальфом? — спитав він. — Тоді б ми не гаяли часу,
— Ти так вважаєш? Та чи хтось з вас отак відразу повірив би мені? Я не знав про існування листа. Я мав переконати тебе, не маючи жодних доказів. У всякому разі я не збирався розповідати про себе відразу. Спершу треба було придивитися до вас, чи ви того варті.