Врачена честь Катаріни Блум - Сторінка 17

На жаль, задля правди треба повідомити, що в ту мить Блорна справді дав Штрой-бледерові помордаса. Скажемо відразу, щоб відразу й забути: полилась кров, кроя із Штройбледерового носа, за різними підрахунками — від чотирьох до семи крапель, та, що іще гірше: Штройбледер відсахнувся, проте зараз же промовив: "Я прощаю тобі, прощаю все — з огляду на твій збуджений стан". А що ця заувага чомусь викликала крайнє роздратування Блорни, сталося дещо таке, що очевидці назвали "сутичкою врукопаш", і, як це завше буває, коли люди штройбле-дерівського або блорнинського типу появляються привселюдно, сюди нагодився й фоторепортер ГАЗЕТИ, такий собі Котензель, спадкоємець застреленого Шеннера, і, мабуть, не варто ображатися на ГАЗЕТУ, до того ж досі знаючи її вдачу, за те, що вона відразу подала фото цієї "сутички врукопаш" із підписом "Напад лівого адвоката на консервативного політика". Зрозуміло, тільки наступного ранку. Під час виставки мала місце ще одна зустріч — між Мауд Штройбледер і Трудою Блорна. Мауд Штройбледер сказала Труді Блорна: "Можеш бути певна мого співчуття, люба Трудо",— на що Труда Б. відповіла Мауд Ш.: "Запхай тихенько своє співчуття назад у холодильник, де зберігаються всі твої почування". Та коли Мауд Ш. знову запропонувала їй прощення, добросердя, співчуття, ба ледве не любов, завершивши словами: "Ніщо, анічогісінько не спроможне послабити мою симпатію, навіть твої злі випади",— Труда Б. відповіла словами, що їх навести тут просто немає змоги, про них можна повідомити лише в реферативній формі, бо аж ніяк не жіночими були слова, якими Труда Б. натякала на численні спроби Штройбледера до зближення і, між іншим,— як порушення правила про нерозголошення довірених таємниць, котре поширюється й на адвокатову дружину,— згадала каблучку, листи та ключ, що його "оцей постійно гнаний у три шиї залицяльник залишив у певній квартирі". Але саме тут жінок розвів Фредерік Ле Бош, який, не занепадаючи духом, відразу ж скористався з нагоди зібрати Штройбледерову кров вимочкою й перетворити її — за його словами — на "One minute piece of art" ', назвав це "Кінцем багаторічної чоловічої дружби" і, підписавши, подарував не Штройбледе-

1 Експромт (англ.).

а Блорні зі словами: "Можеш загнати, щоб трохи поповнити свою касу". Цей згаданий напослідку факт, а так само описані напочатку акти насильства говорять про те, що мистецтво все ж іще виконує соціальну функцію.

57

Звісно, вкрай прикро, що під кінець повідомляється так мало гармонійного і так мало залишається надії на гармонію. Вийшла не інтеграція, а конфронтація. Звичайно, можна дозволити собі запитання: як же це так або чому, власне? Молода жінка в доброму, майже веселому настрої вирушає на мирну танцювальну вечірку, а за чотири дні —оскільки тут повинне бути не засудження, а тільки повідомлення, то й повідомляти треба самі лише факти,— вона стає вбив-цеЮї— власне кажучи, якщо подумати, тільки через газетні повідомлення. Виникає роздратування, напруження, а далі й бійка навкулачки між двома дуже-дуже давніми друзями. В'їдливі репліки їхніх друясин. Відкинуте співчуття, ба навіть відкинута любов. Вкрай нерадісні явища. Веселий, товариський чоловік, який любить життя, мандрівки, комо орт, настільки нехтує собою, аж починає пахтіти! Чути навіть запах із рота. Він пропонує свою віллу на продаж, звертається навіть у ломбард. Його дружина роззирається довкола "в пошуках іще чогось", бо впевнена, що друга інстанція позбавить її місця; вона навіть готова, ця обдарована жінка готова знову піти працювати на велику меблеву фірму продавцем вищого розряду, з титулом "консультант щодо інтер'єру", але там їй кажуть, що "кола, які звичайно в нас купують,— це ті кола, ласкава пані, з якими ви пересварилися". Одно слово, кепські справи. Прокурор Гах уже довірчо шепнув друзям те, чого досі особисто Блорні сказати не наважується: напевне, його як оборонця відхилять — з огляду на його явну упередженість. Що буде далі, чим усе це скінчиться? Що станеться з Блорною, якщо він не матиме змоги навідувати Катаріну і — не варто більше приховувати! — триматися за руку. Безсумнівно: він кохає її, а вона йіЙЧ>'— ні, у нього немає ані найменшої надії, бо все, все віддано її "милому Людвігові"! І слід додати, що "триматися за руку" означає тут односторонню дію, вона полягає тільки в тому, що коли Катаріна передає йому документи, або записи, або документальні записи, він затримує її руку трохи довше — можливо, на три, чотири, щонайбільше п'ять десятих секунди,— ніж заведено. Дідько б його взяв, як же тут створити гармонію, якщо навіть його палке ставлення до Катаріни не може змусити його — скажімо вже це нарешті — трохи частіше митись. Його не втішає навіть те, що він, самотужки, встановив походження зброї вчиненого злочину,— чого не вдалось ні Байцменне, ні Медінгові, ані їхнім помічникам. Ну "встановив", мабуть, і не зовсім точне слово, бо мається на увазі добровільне признання Конрада Байтер-са, котрий якось раз зауважив, що він "старий нацист і, можливо, тільки завдяки цьому на нього досі не звертали уваги. У свій час він був політичним керівником в Куїрі й зміг тоді дещо зробити для матері Ельзи Вольтерсгайм, а пістолет — це старий службовий пістолет, що його він приховав, але одного разу через дурість показав Ельзі й Катаріні; якось вони втрьох навіть вирушили до лісу й влаштували там стрільбище; Катаріна виявилась дуже влучним стрільцем, вона пояснила, що ще молодою дівчиною прислужувала за столом у гуртку стрільців і їй часом дозволяли смалити з рушниці. А в ту суботу ввечері вона попросила в нього ключа від квартири, сказавши, що хоче побути на самоті, а її квартира — він повинен її зрозуміти — для неї мертва, мертва... проте в суботу вона все ж залишилась у Ельзи і, напевно, взяла пістолет в його квартирі в неділю, коли, поснідавши й почитавши НЕДІЛЬНУ ГАЗЕТУ, поїхала, перебравшися за бедуїнку, до цього проклятущого журналістського шинку.

58

Наприкінці залишається повідомити все ж дещо до певної міри підбадьорливе: Катаріна розповіла Блорні, як розгортались події, розповіла також, як вона провела ті сім чи шість з половиною годин між убивством та її появою у Медінга. А що Катаріна виклала все письмово і передала це Блорні для використання на процесі, випадає щаслива нагода процитувати цей документ слово в слово.

"До журналістської пивнички я пішла, лише щоб подивитися на нього. Хотілося знати, як отакий чоловік виглядає, які в нього звички, як він говорить, п'є, танцює,— ось цей чоловік, який зруйнував мені життя. Так, спершу я зайшла до Конрадової квартири і взяла пістолет, навіть сама зарядила його. Коли ми стріляли якось раз у лісі, я попросила показати, як це робиться. В пивничці я зачекала півтори або й Ав1

але він не прийшов. Я постановила собі: якщо він виявиться надто вже огидним, давати йому інтерв'ю не піду, ' якби я спершу побачила його, то й не пішла б. Але він до пивнички не прийшов. Щоб до мене не чіплялися, я попроси-іа хазяїна — його звуть Петер Крафлун, ми часом працювали вдвох, найнявшися на одноразову роботу; він був старшим офіціантом,— я попросила його дозволити мені попрацювати за баром. Петер, звичайно, знав, щб про мене писала ГАЗЕТА, він обіцяв подати мені знак, якщо появиться Тетгес. Мене кілька разів запрошували танцювати, адже був карнавал, але Тетгес не показувався, і я занервувала, бо не хотіла зустрітися з ним непідготовленою. А о дванадцятій я поїхала додому, мені з душі вернуло, така спаскуджена й забруднена була квартира. Але чекати довелось усього кілька хвилин, доки подзвонили в двері,— якраз вистачило часу, щоб зняти пістолет із запобіжника й покласти його напоготові в сумочку. І тут подзвонили, я відчинила, він стояв уже в дверях, а я подумала була, що то він подзвонив знизу і я матиму ще кілька хвилин, але він піднявся ліфтом, і ось він стояв переді мною — і я злякалася. Я відразу побачила, що він свиня, справжня свиня. А до того ж красень. Таких звичайно називають красенями. Таж ви бачили фотографії. Він сказав: "Ну ж бо, Квіточко1, що ж ми зараз удвох придумаємо?" Я не мовила ні слова, відступила до кімнати, він зайшов слідом і сказав: "Що ж ти дивишся так розгублено, Квіточко моя, я пропоную спершу трохи розважитись". Тим часом я вже взяла сумочку, а він підступав, тягнучись до моєї сукні, і я подумала: "Розважитись, що ж, прошу",— витягла пістолет і відразу вистрелила в нього. Вдруге, втретє, вчетверте. Достоту й не знаю, скільки разів. Про це ви можете прочитати в поліційному звіті. Не подумайте, що для мене новина, коли чоловік хапається за мою сукню: якщо з чотирнадцяти років або й раніше, працюєш служницею, то дечого набачишся. Але цей молодик із своїм "розважитись"...— тож я й подумала: гаразд, зараз я тебе розважу. Він, звичайно, такого не чекав і десь із півсекунди так здивовано дивився на мене, геть як у кіно, коли в когось несподівано стріляють. Потім він упав — гадаю, він був уже мертвий. Я кинула біля нього пістолет і вийшла, з'їхала ліо>гом донизу й повернулась до пивнички,— Петер здивувався: адже я не була відсутня й півгодини. Я знову стала за стойку, більше не танцювала й безперестань думала: "Але ж це неправда", однак знала,

' Прізвище Блум співзвучне німецькому слову ВІшпе — квітка.

що це правда. Петер часом підходив до мене й казав: "Сьогодні він не прийде, оцей твій приятель", а я відповідала: "Схоже на те". І прибирала байдужного вигляду. До четвертої години я наливала горілку, цідила пиво, відкорковувала шампанське та подавала мариновані оселедці. А потім пішла, не попрощавшися з Петером, спершу зайшла до якоїсь церкви, посиділа там з півгодини, думала про матір, про кляте, жалюгідне життя, що судилося їй, та про батька, який вічно, вічно бурчав, бурчав на державу й церкву, на владу й чиновників, на офіцерів і всіх лаяв, але коли доводилось мати справу з ким-небудь із них, то гнувся, ледве не повискуючи з раболіпства. І про мого чоловіка, Бреттло, про ті огидні мерзоти, що їх він розповів Тетгесові, і, звичайно, про мого брата, який завжди, завжди зроджувався тут, тільки-но я зароблю кілька марок, і видурював їх у мене на якусь дурницю, на одежу, мотоцикл або гральні салони; і, звичайно, про священика, який завжди називав мене в школі "наша червонувата Катрінхен", а я й уявлення не мала, що він хотів цим сказати, і весь клас реготав, бо я й справді відразу червоніла.