Я не кажу ні - Сторінка 2

І все ще гукаючи Аделе, я похлинався водою, та й сам збагнув, що вже нічого наздоганяти човен, бо ж Аделе в ньому не було. Отож я кинув думати про човен і заходився шукати Аделе. Але її ніде не було; я бачив тільки хвилі, що котились одна за одною. Ступивши ногами на дно, хоча берег був ще далеко, я знову почав кричати. І справді — хтось від берега наближався до мене. Роздивляючись довкола та шукаючи Аделе на безлюдному морі, я бачив тільки порожній човник з опущеними веслами, що плив за течією. Я заплакав, шепочучи крізь сльози: "Аделе, Аделе". Мені вчувалось, що море своїм гомоном відповідало: "Вона", — так, начеб голос Аделе повис у повітрі, і ще зараз заперечував мені. Нагодилися люди з причалу, і ми більше трьох годин шукали, та Аделе не знайшли, ані того ранку, ані в наступні дні.

Отак я овдовів. Минув рік, і я наважився піти до Джулії. Її мати попросила мене зачекати в їдальні, і, коли Джулія увійшла, я сказав:

— Джуліє, я прийшов просити, щоб ти стала моєю дружиною.

Вона зашарілася і відповіла своїм ніжним голосом:

— Я не кажу — ні... Але треба поговорити з мамою.

Її перші слова так вразили мене, що відтоді я згадував їх, наче якесь пророцтво: "Я не кажу ні".

Словом, ми побралися, і якщо ви хочете побачити щасливу сім'ю, приходьте до нас. Джулія назавжди залишилась такою, як того ранку, коли вона сказала: "Я не кажу ні".