Ярмарок Суєти - Сторінка 101

. Привітна господиня повела гостей до затишних кімнат, де в камінах весело горів вогонь. Потім до місіс Родон по­стукали обидві панночки, ніби для того, щоб допомогти їй, а насправді їм кортіло оглянути її коробки з капелюш­ками й сукнями, хоч і чорними, зате найновіших лон­донських фасонів. Вони розповіли їй, що в замку все змінилося на краще, що леді Саутдаун поїхала, що сер Пітт посів у графстві становище, яке й личить представни­кові родини Кроулі. Тоді задзвонив великий дзвін, уся родина зібралася на обід, і Родона-молодшого посадили біля тітки, ласкавої господині дому. Сер Пітт був незви­чайно уважний до невістки, що сиділа праворуч від нього. Малий Родон мав добрий апетит і поводився дуже чемно.

Мені подобається тут обідати,— сказав він тітці, коли обід скінчився, сер Пітт проказав молитву і до їдальні ввели милого сина й спадкоємця, вмостивши його на ви­сокий стільчик біля баронета, а дочка сіла біля матері, де для неї стояла приготована чарочка вина.— Мені подоба­ється тут обідати,— мовив Родон, дивлячись у ласкаве тіт­чине обличчя.

Чому? — запитала добра леді Джейн.

Бо вдома я обідаю на кухні,— відповів Родон-менший,— або з Брігс.

Бекі була така захоплена розмовою з баронетом, своїм господарем,— вона лестила йому, обдаровувала його комп­ліментами, вихваляла юного Пітта Бінкі, якого називала гарним, розумним хлопчиком з усіма ознаками шляхетної крові, страшенно схожим на свого батька,— що не чула слів власного нащадка на другому кінці великого, роз­кішно накритого столу.

Як гостеві, Родонові-молодшому дозволено першого дня сидіти з дорослими до того часу, коли стіл прибрали після чаю і перед сером Піттом поклали велику біблію з позо­лоченим обрізом. До їдальні зайшла вся челядь, і госпо­дар почав читати молитви. Бідолашний хлопчин ніколи ще не був присутній на такій церемонії і ніколи не чув про неї.

Замок справді покращав за коротке володарювання баро­нета. Бекі оглянула його в супроводі господаря і сказала, що все тут досконале, чарівне, незрівнянне. А малому Родонові, якого знайомили з замком діти, він видався казко­вим палацом, сповненим дивовиж, Там були довгі галереї й старовинні пишні спальні, картини, стара порцеляна і зброя. Кімнати, де помирав дідусь, діти минали із зляканими обличчями.

Хто такий був дідусь? — запитав Родон.

Діти пояснили йому, що то був дуже старий чоловік, якого возили в кріслі на коліщатах. І показали котрогось дня те крісло, що гнило в повітці, відколи того старого чоловіка повезли он до тієї церкви, верхівку якої видно над берестами.

Брати щоранку вирушали оглядати вдосконалення, зроб­лені в маєтку завдяки генієві сера Пітта і його ощадливо­сті. А оскільки їм під час цих оглядів доводилось ходити або їздити верхи, то вони могли розмовляти, не дуже на­бридаючи один одному. Пітт не забув сказати Родонові, скільки коштів пішло на всі ці поліпшення і як часто лю­дина, що володів землею і капіталом, укладеним у дер­жавні папери, не має звідки взяти двадцяти фунтів.

Ось нова вартівня коло брами,— мовив він, скромно показуючи на будівлю бамбуковою палицею.— Я, хоч ти вбий, .не можу заплатити за неї, поки не отримаю січне­вих дивідендів.

Я можу, Пітте, позичити тобі грошей до січня,— не­весело запропонував Родон.

Вони зайшли всередину й оглянули відбудовану вартів­ню, на якій щойно вирізьбили в камені родинний герб. Стара місіс Лок уперше за багато років мала щільні двері, міцний дах і вікна з цілими шибками.

Розділ XLV МІЖ ГЕМПШІРОМ І ЛОНДОНОМ-Сер Пітт не тільки полагодив у Королевиному Кроулі огорожі та зруйновані вартівні. Він мудро взявся також відновлювати трохи підупаду репутацію свого дому й за­тикати проломи й тріщини, які залишив на родовому імені його негідний, марнотратний попередник. Невдовзі після батькової смерті сера Пітта вибрали представником Коро-левиного Кроулі в парламент, і тепер, як громадський суд­дя, член парламенту, великий землевласник і представник старовинного роду, він вважав своїм обов'язком бувати в гемпшірському товаристві, щедро підписувався на всі добродійницькі міроприємства, часто ходив у гості до сусі­дів — одне слово, робив усе, щоб посісти в графстві, а тоді і в королівстві становище, яке, на його думку, личило та­кій винятково талановитій людині, як він. Леді Джейн зве­лено заприязнитися з Фадлстонами, Уопшотами та іншими шляхетними баронетами, їхніми сусідами. Тепер на алеї Королевиного Кроулі не диво було побачити їхні карети. / Баронети часто обідали в замку (де страви були такі смач­ні, що леді Джейн навряд чи докладала до них рук), і Пітт з дружиною, в свою чергу, теж їздили в гості, незважаючи на погоду та відстань. Бо хоч Пітт як людина холодна, з слабим здоров'ям і поганим апетитом не любив п'яних веселощів, вія вважав, що в його становищі необхідно бути ростивним і товариським, тому щоразу, коли в нього розламувалася голова від довгих післяобідніх посиденьок за чаркою, почував себе жертвою обов'язку. Він розмовляв про врожай, про політику с найбільшими аристократами графства. Вій (колись такий схильний до прикрого вільнодумства в цих питаннях) тепер палко виступав проти бра­коньєрства і підтримував закови про збереження дичини. Сам він не полював, бо не любив спорту, а був швидше кабінетною людиною з мирними уподобаннями, але вва­жав, що в графстві треба поліпшити породу коней і подба­ти про те, щоб лисиці мали де розплоджуватись. І якщо його приятель сер Гадлстон Фадлстон захоче поганяти ли­сиць на його полі й зібратися з друзями, як за давніх ча­сів, у Королевиному Кроуді, він, а свого боку, буде радий бачити його в себе разом з іншими мислями. На преве­ликий жах леді Саутдаун, він з кожним днем робився правовірніший у своїх поглядах: перестав виголошувати пуб­лічні проповіді й бувати на релігійних сходинах, щонеділі вчащав до церкви, відвідав єпископа та всіх вінчестерських священиків і не відмовився, коли велебний архіди­якон Трампер запросив його на партію у віст.

Які муки мала перша леді Саутдаун і якою пропащою людиною мала во"а вважати свого зятя, що дозволив собі таку без­божну розвагу! А коли одного разу родина повернулася додому після ораторії у Вінчестерському соборі, баронет сказав своїм молодим сестрам, що з наступного року, ма­буть, почне вивозити їх на бенкети, чим викликав у них безмежну вдячність. Леді Джейн, як завжди, зобразила на обличчі покору, але, й сама була рада повеселитися. Шановна графиня послала авторці "Пралі з парафії Фінчлі" в Кейптаун найстрахітливіший опис суєтної поведінки своєї меншої дочки і, оскільки в брайтонському будинку графині саме ніхто не мешкав, переїхала туди. Діти не вельми оплакували її від'їзд. Гадаємо, що й Ребека під час других відвідин Королевиного Кроуді не дуже засму­тилася, не заставши там тієї леді з її ліками, хоч і напи­сала їй на різдво вітального листа, в якому шанобливо на­гадала про себе, ще раз подякувала за приємність, яку вона отримала від розмов з її милістю під час першого свого приїзду, за ласку й доброту, з якою леді Саутдаун поставилась до неї, хворої, і запевнила, що в Королевиному Кроулі все викликає в її пам'яті образ дорогої відсутньої приятельки.

До змін у поведінці й діяльності сера Пітта великою мі­рою спричинились поради пролазливої маленької жінки з Керзон-стріт.

Ви залишитесь тільки баронетом... вдовольнитеся становищем землевласника? — казала вона йому, коли він гостював у неї в Лондоні.— Ні, шановний Пітте, я вас краще знаю. Знаю ваш хист і ваше шанолюбство. Ви га­даєте, що можете приховати від мене і те і те, але дарма — від мене ви нічого не приховаєте. Я показувала лордові Стайну вашу брошуру про солод. Він, виявляється, її знає і каже, що, на думку всього кабінету, це найсолідніша пра­ця з усіх, написаних досі з цього питання. Міністерство сте­жить за вами, а я знаю, чого ви хочете. Хочете показати себе в парламенті,— всі кажуть, що він один з найкращих ораторів Англії (ваші промови в Оксфорді ще й досі Па­м'ятають). Вам треба стати представником графства, тоді своїм голосом і голосами Королевиного Кроулі ви зможете досягти чого завгодно. Вам треба стати бароном Кроулі з Королевиного Кроулі — і ви будете ним, навіть дуже скоро, Я все бачу, я читаю у вашому серці, сер Пітт.

Якби мій чоловік мав не тільки ваше прізвище, а й ваш розум, я, може, була б йому й гідною нарою, але ,., але... тепер я ваша родичка,— додала вона сміючись.— Убога, непо­мітна родичка, проте й з мене " якась користь, і хто зна, чи миша часом не стане в пригоді левові.

Пітта Кроулі вразили й захопили її слова.

"Як ця жінка розуміє мене! — думав він.— Я не міг присилувати леді Джейн прочитати й трьох сторінок моєї брошури про солод. Вона уявлення не має про те, що я та­лановитий і що я плекаю шанолюбні мрії. Отже, вони згадали мої виступи в Оксфорді, ти бач! Негідники! Тепер? коли я представляю своє містечко і, може, представлятиму графство, вони почали згадувати про мене! А торік на прийомі при дворі той самий лорд Стайн не побажав мене помітити. Нарешті вони починають розуміти, що Пітт Кро­улі щось важить. А я ж той самий, кого вони нехтували. Я просто не мав нагоди показати себе, але тепер вони пере­конаються, що я вмію не лише писати, а й говорити і ді­яти. Ахілл не виявляв себе, доки йому не дали меча. Я вже маю в руках меча, і світ ще почує про Пітта Кроулі.

Ось чому цей пронозливий дипломат став такий гостин­ний, такий уважний до ораторій і лікарень, такий ласка­вий з духовними особами і приязний з фермерами в ба­зарні дні, чому так щедро частував гостей, сам ходив у гості й так цікавився справами графства. І ось чому це різдво в Королевиному Кроулі було веселіше, ніж будь-яке за багато років.

Першого дня свят у замку зібралася вся родина. На обід прийшли й Кроулі з пасторського дому. З місіс Б'ют Ре-бека була така відверта й ласкава, наче ніколи не ворогу­вала з нею,— тепло розпитувала її про дочок, дивувалася, що ті досягли за цей час таких великих успіхів у музиці, навіть попросила, щоб вони ще раз виконали один дует з грубезної збірки романсів, яку бідолашному Джімові, хоч він і бурчав, довелося нести під пахвою з дому. Місіс Б'ют змушена була дотримуватися пристойності у стосун­ках з малою пройдисвіткою, зате, лишившись на самоті з дочками, вона дала волю своєму язикові, дивуючись з без­глуздої пошани сера Пітта до невістки.