Юність - Сторінка 6

- Айзек Азімов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Всі до одного, — сказав Торговець. — Чи не надто близько вони підійшли, як ти гадаєш? На цьому етапі наших стосунків не хотілося б обпалити когось із них при старті.

— Відстань безпечна.

— Ото страхіття, правда ж?

— Досить приємні внутрішньо. Навіть подумки доброзичливі.

— Аз вигляду й не скажеш. Надто той, малий, який нас перший знайшов.

— Вони звуть його Рудий.

— Потвора і таке ім'я. Аж смішно. Йому й справді шкода з нами прощатися. До мене лише не доходить чому. Наскільки я зрозумів, він утратив нагоду пристати до якоїсь там організації, але я не доберу, до якої саме.

— До цирку, — коротко відповів Дослідник.

— Що? Яке зухвале чудисько!

— Чом би й ні? А що б робив ти у своєму світі, побачивши такого заброду, як він? Якби знайшов його, сонного, на Землі? З червоними мацаками, шістьма ногами, псевдоподіями й таке інше?

14

Рудий дивився, як даленіє зореліт. Його червоні мацаки, через які його так прозвали, до останньої миті дриготіли з жалю за втраченою мрією. А в очах блискотіли жовтаві кристали. Так блищать сльози в очах землян.