Здійснення бажань - Сторінка 4

Адже ти знаєш... І тепер я ніяк не можу відмовитись.

8в

— То й що?

— Ти не могла б відвезти Дорі?..

— Чи не могла б я відвезти її?..

— По-моєму, у нас немає іншого виходу,— промовив він повільно.

— Тобі потрібне розлучення, щоб одружитися з нею?

— Я ніколи цього не казав.

— Та все ж таки?

— Не знаю.

—— Подивись на мене. Ти хочеш одружитися з нею? У нього засіпалась повіка. Тик мучив Марка вже двадцять років.

— Ні, не думаю. Не знаю, тобі ж відомо, яка мені огидна сама думка про розрив.

— Невже в тебе немає ані краплі сміливості?

— Сміливості?

— Коли ти хочеш одружитися з нею, одружуйся, я не заважатиму тобі.

— А ти сама хочеш розлучитись?

— Я тебе запитую. Вирішувати повинен ти. Дорі змогла б мати власну дитину і здійснити свою мрію. Вона може пред'явити свої права, права жінки на двадцять років молодшої за мене,— з убивчою посмішкою сказала Барбара.— Вона змогла б стати третьою місіс Арбер і завдяки цьому — об'єктом заздрощів. Невже в тебе не вистачить для цього сміливості?

— Я гадав,— з гідністю промовив Марк,— що ми обоє вважаємо наш шлюб щасливим. Він був не такий, як шлюби наших знайомих — почасти, звісно, тому, що ми працюємо в різних жанрах, але найістотнішо те, що ми завжди розуміли одне одного. Останні три місяці ти виявила надзвичайне благородство, Бар-бпро, і я ціную це,— сказав він повільно, схиливши голову,— ціную і не можу не спитати себе: чи зміг би и... чи стало б у мене, на твоєму місці, сил зробити те, що змогла зробити ти? Я хочу сказати, якби ти привела в...

— Я знаю, що ти хочеш сказати.

— Це був рідкісний шлюб. І я не можу допустити, щоб він розпався під впливом пориву почуттів, необдумано...— Туманно закінчив він.

Він трохи схибнувся, вирішила Барбара. Вуха в нього пашіли. Вперше їй стало шкода дівчинки, яка, по суті, була ніким, просто безликою істотою, і тепер чекала вирішення своєї долі в поганющій кімнатці для наймички.

— Гаразд, я відвезу її в Бостон,—сказала Барбара.

IV

Наступного ранку Марк повипен був їхати в Чіка-го. Він сказав, що його не буде майже тиждень — крім доповіді, мав там ще справи. Напередодні вони втрьох влаштували щось схоже на прощальну вечерю. Дорі Сиділа, поклавши тонку руку на свій плаский дитячий живіт, і байдуже пила, поки Барбара й Марк сперечалися, порівнюючи достоїнства двох англійських романістів; їхні літературні суперечки завжди бували дуже дотеппі, поверхові, запальні й захоплюючі. О другій годині ночі Марк розбудив Дорі, щоб попрощатися з нею, і Барбара, пишаючись своєю тактовністю, пішла нагору одна.

Другого дня вона повезла Дорі в Бостон. Дорі була маминою донечкою, такими завжди втішаються мами, чистенькою, розумненькою, слухняною —їй не личило так боятись.

І Барбара сказала різко:

— Я знаю дуже багатьох жінок, які робили аборти й залишались живі.

— А ви самі робили?

— Ні.

Дорі відвернулась.

— У мене діти, і, може, це важче; вважають, що це важче,— відповіла Барбара на її німий докір, немов пропонуючи Дорі щось натомість.

— Я дуже хотіла б мати дітей. Трьох, приміром,— сказала Дорі.

— Три — гарне число.

— Але мені страшно... Я не знаю, що робити... Я не знаю, що тепер робити...

Вона ж сама ще дитина, співчутливо подумала Барбара; з нас трьох Дорі опинилась у найскрутнішо-му становищі. Дівчина сиділа, відвернувшись до вікна, її розпущене волосся прикривав шарф; як усі студентки, вона носила пальто з верблюжої вовни, нігті в неї були не полаковані й нерівні,— паче вона їх гризла.

— Облиште думати про це. Заспокойтеся.

— Так-так,— байдуже озвалася дівчина.

На серці в Барбари ставало все тяжче — ніби тіло її старіло з кожною хвилиною. їй ніколи пе подобалось власне тіло. Тіло Дорі було незрівнянно граційні ше, пропорційніше і модніше, а її власне дісталося їй від інших часів, повнокровного дев'ятнадцятого століття, коли пишну плоть вважали достоїнством. Барбара думала про свої вірші, такі легкі й іноді дуже витончені, вірші дівчини, в яких мерехтять неясні образи і далекою луною перегукуються дивні рими,— адже, по суті, ці вірші повинні належати не їй, а Дорі. Вона пе відповідала власним поезіям. І на наступному відрізку шосе, їдучи назустріч сумнівній мсті, вона раптом з жахом збагнула, що слова не мають ніякого значення, ніщо не мав значення, крім тіла — людського тіла і тіл іпших створінь та предметів. Що ще існувало?

Лише її власне тіло було вірогідною реальністю її життя. В реальності існування Дорі, яка зіщулилась у кутку, теж не доводилося сумніватись, адже вони їхали, щоб зробити щось із цим, зруйнувати цю реальність. Вона уявляла собі Марка, який у цей час був уже в Чікаго, на коктейлі; слова, мов бур'ян, проростають у нього в голові, а його дотепи так швидко проникають у свідомість інших людей, що в самій цій швидкості криється обман. їй здалося дивним, що вони з Марком об'єдналися проти Дорі, яка страждала тому, що була цілком реальна й беззахисна і ніколи не розтрачувала себе в словах.

Вони приїхали в Бостон і почали шукати потрібну вулицю. Барбара відчувала гнітючу незручність і намагалася не дивитись на дівчину. Вона голосно бурчала, поки вони кружляли по місту. Нарешті, згаявши на пошуки півгодини, вони знайшли те, що шукали. Це була невелика приватна клініка — похмура, сіра будівля. Барбара минула її, об'їхала квартал і вернулась.

— Ану, тримайте себе в руках,— сказала вона, звертаючись до непорушного профілю Дорі.— Для мене це теж не пікнік.

Вона зупинила машину, і вони з Дорі попрямували до лікарні, яка, здавалось, була порожня, та й весь квартал був порожній... Відчуваючи незрозумілий тягар на серці, Барбара запропонувала:

— Давайте спочатку влаштуємося в готелі, щоб потім про цс не думати.

Вона відвезла мовчазну дівчину в готель на бульварі й звеліла їй зачекати в номері, сказавши, що швидко повернеться. Дорі, немов під впливом наркотиків, втупилася в Барбару, яка годилась їй у матері — на мить між ними спалахнуло почуття товариськості, яке буває в матері з дочкою,— потім Барбара вийшла з кімнати. Дорі залишилась сидіти на дужо легкому стільці — імітація під дерево й шкіру. її погляд втупився в бюро. Час від часу вона переводила очі на картину в рамі, що висіла над ліжком,— жінка в червоній вечірпій сукні й чоловік у смокінгу милувались при місяці водоспадом. Так, не скидаючи пальта, дівчина просиділа досить довго. Вона відчувала, як у неї в стегні пульсує кров. Пульсуюче посіпування було таке сильне, що все її тіло ніби танцювало. Та вона не звертала па це уваги. Вона не знала, скільки пробула в цій кімнаті,—її розбудило ранкове світло. Кілька хвилин Дорі в паніці пригадувала, де вона І хто її сюди привіз. І відразу ж у неї виникла впевненість,— якщо настав ранок, усе й мине. Значить, хтось потурбувався про неї, придумав, як улаштувати для неї все якнайкраще, і влаштував усе саме так.

V

І от вона стала третьою місіс Арбер, через місяць після смерті другої. Барбару знайшли на другому кінці міста в елегантному мотелі "Рай". На думку Марка, це був сміливий, цинічний жарт. Смерть Барбари сповнила його меланхолією, він почав пити і виливав свої почуття в слізній риториці, яка лякала іі дратувала Дорі. Просторікуваппя про "безмірну сміливість" Барбари нервували її. Друга місіс Арбер прийняла полику дозу снотворного і вмерла легко — у її серця просто не вистачило сили для її тіла. От і все. Однак це було ще не все, бо Марк і далі говорив про це.

— Вона зробила це заради дитини, щоб зберегти їй життя. Неймовірно, зовсім як у романах.—Тон його був винуватий.

Вона вийшла за нього заміж і, на загальний подив, стала місіс Арбер. Навіть Марк був здивований. Сама Дорі не дуже здивувалася, бо мрійники готові до багато чого; в загальних рисах вона продумала й це, хоч і не вгадала, як усе відбудеться. Звісно ж, вона від-репетирувала самогубство другої місіс Арбср та її похорон уже рік тому, коли ще не могла нічого знати чи навіть передбачати, і тепер не дуже здивувалась. Життя, втягуючи її у свій круговорот, набуло рівних обрисів, стало безжальне, тьмяне, буденне. Вона залишилась мрійницею, хоч була тепер місіс Арбер. Зіпершись на кістляві лікті і нахилившись уперед, до вікна, вона сиділа на горищі за старим столом і дивилася на похмурий двір перед будинком та на людей, що проходили мимо. Дехто з них, думала вона, поглядає на будинок з насмішкуватим презирством.

У неї народилася дівчинка, Кароліна. Дорі весь час возилася з нею, піклувалася і про хлопчиків; коледжу вона не змогла закінчити. Вечорами, коли всі діти врешті засинали, Марк іноді виходив з кабінету й читав їй уривки зі свого нового роману чи вірші небіжчиці-дружини. Дорі дивилась на нього невідривно, намагаючись вникнути в зміст. Кохання прикувало її до Марка, та все ж вона не могла пов'язати своє кохання саме з цим чоловіком, не могла осягнути його розумом.

Цієї весни Марка запрошували всюди. Він літав у Каліфорнію, де брав участь у розрекламованому симпозіумі разом із Джорджем Стейнером і Джеймсом Болдуїном, а Дорі залишилася вдома. Джеффрі лікувався у психіатра, і Дорі доводилось через день возити його в Бостон. А до того ще й своя дитина і численні Маркові гості, які часто-густо приїздили без попередження і залишалися в них на тиждень. Вони пізно лягали, пізно вставали, пили, їли, сперечалися — це було саме те життя, яке мало стати і її життям, однак вона не могла пристосуватись до нього. їй здавалося, що її власна дитина була якимось чином пов'язана з колишньою Марковою дружиною, наче це була дитина тієї жінки, тільки залишена їй, Дорі, під опікування. Вона була вдячна долі за тс, що народила дівчинку: адже жінки завжди були спільницями і розуміли одна одну.

В червні до них приїхали на тиждень двоє знайомих, і Дорі довелося для них готувати їжу. Це були довгі, худючі, сиві, дивакуваті молоді люди. Вони зненацька ставали нестерпно метушливими або зухвалими й істерично дотепними, в їхній невимушеній поведінці було щось невловимо образливе, хоч Дорі ніяк не могла зрозуміти, що саме. Вони обидва були вегетаріанці й не терпіли, щоб хто-небудь їв у їхній присутності м'ясо. Якось під час пізнього обіду Дорі розплакалась, і їй довелося вийти з кімнати. Обидва гості, Марк і навіть діти були дуже незадоволені нею.