Жаби - Сторінка 4
- Арістофан -
,
Тільки й тим,
хто поряд з вами у морських бував боях,
Як і їх батьки хоробрі,
хто й по крові рідний вам.
Слід єдиний гріх пробачить, —
щиро просять вас вони.
700 Тож не гнівайтесь надалі, бо з природи мудрі ви!
Всім, хто ходить разом з нами
бити в морі ворогів,
Повернімо громадянство й їх, як рідних, обнімім!
А як з гордістю й пихою ми одвернемось од них
В час, коли вітчизна тоне в вирі лиха і біди, —
То упевнимось пізніше, що розмислюємо зле.
АНТОДА
Друга половина хору
От, коли здатен я долю лиху
Розпізнати у вдачі людини,
Вже не потягне ця мавпа марудна,
Коротконогий Кліген,
710 Банщик огидний,
Золотистого лугу і мила владар,
З мулом замісто селітри
Та вапняком кімолійським, —
Довго не витягне він.
Тим-то він миру не хоче тепер
І без кия не ходить,
Щоб не обчистили п'яним його. [422]
АНТЕПІРРЕМА
Провідця другої половини
хору
Нам здавалося частенько, що тутешніх громадян,
І достойних, і поганих, наше місто цінить так,
720 Як монету старовинну і карбованець новий.
Адже грошей повноцінних, не подріблених ніяк,
Найпевнішої карбівки, щонайкращої з усіх,
Найдобірнішої проби, перевіреної скрізь —
1 по всій Елладі нашій, і по варварських краях —
В обіг ми не випускаєм, лиш погані мідяки,
Щонайгіршої карбівки, наспіх вибиті сяк-так.
От розсудливих, статечних, благородних громадян,
Доброчесних, справедливих, доброзичливих людей,
Що зросли в палестрах,
хорах і до Муз прихильні всі,
730 Тих ми гудимо, а іншим, — мідним, рижим чужакам,
Поміж гіршими найгіршим перевагу даємо,
Тим, хто вискочив останнім, і кого недавно ще
Навіть за козлів жертовних наше місто не взяло б.
Хоч тепер ви, нерозумні, ваші звичаї змініть
І на здатних знову здайтесь!
Якщо піде все на лад,
Похвала вам, а не вдасться,
то розумний скаже так:
"Як з міцного дуба впасти,
то не жаль і дуба дать!"
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
Еак і Ксантій виходять з Плутонових дверей.
Еак
Клянуся Зевсом, вдачі благородної
Господар твій!
Ксантій
Чому й не благородної!
740 Йому б лише пиячить та дівок хапать!
Еак
Це ж просто дивно, як він не побив тебе,
Коли ти, раб, назвав себе господарем. [423]
Ксантій
Ну, знав би він у мене!
Еак
Це, як справжній раб,
Сказав ти. Я і сам люблю ці витівки.
Ксантій
Ти любиш це?
Еак
Щасливий аж до неба я,
Коли я нишком вилаю господаря.
Ксантій
А не бурчиш, як прочухана з'ївши, ти
Біжиш у двері?
Еак
До вподоби й це мені.
Ксантій
А скрізь совати носа?
Еак
Й це не зле, клянусь!
Ксантій
750 О, рідний Зевс! А балачки підслухувать
Хазяйські?
Еак
Це люблю аж до нестями я!
Ксантій
І далі їх виносити?
Еак
А чом би й ні?
Це ж все одно, що перебути з дівкою.
Ксантій
Феб Аполлон! То руку простягни мені,
Цілуй мене й тебе поцілувати дай! [424]
Та задля Зевса, нам в побоях спільного,
Скажи, що там за галас, що за крик такий
У домі?
Еак
Евріпід з Есхілом лаються.
Ксантій
Невже?
Еак
Діла, діла великі діються
760 Серед мерців, зчинився цілий заколот!
Ксантій
Чого ж це так?
Еак
Закон-бо давній діє тут
Для всіх мистецтв високих і шанованих, —
Хто інших перевищує умілістю,
Той харчування в Пританеї матиме
І трон з Плутоном поруч...
Ксантій
Зрозуміло все!
Еак
А інший, дужчий, у мистецтві з'явиться,
То перший має місцем поступитися.
Ксантій
Ну, і чого ж Есхіла це стривожило?
Еак
Віддавна посідав він трон трагедії,
770 Як найславетніший митець.
Ксантій
А зараз хто?
Еак
Коли зійшов під землю Евріпід, зібрав
Усіх він торбохватів та грабіжників,
Усіх бандитів, батьковбивць та зломщиків, [425]
А їх в Аїді сила. Ті, наслухавшись
Його крутні, софізмів, хитромудрощів,
Сказились і поетом кращим визнали.
А загордівши, став він домагатися
Есхілового трону.
Ксантій
Ну, й побитий був?
Еак
Ні, свідок Зевс! Народ з великим галасом
780 Став вимагати суду, хто майстерніший.
Ксантій
Ото мерзота!
Еак
Галас аж до неба знявсь!
Ксантій
І що ж, в Есхіла не знайшлось захисників?
Еак
Людей порядних мало й на землі, і тут!
Ксантій
Ну, а Плутон, що думає він діяти?
Еак
Змагання й суд звелів улаштувати він,
Щоб їх мистецтво оцінити.
Ксантій
Чом тоді
За трон цей і Софокл не йде змагатися?
Еак
Не хоче, Зевсом свідчусь! Як зійшов в Аїд,
Поцілував Есхіла й руку дав йому,
79о д той на ТрОНі поряд посадив його.
Тепер і він гадає, Клідемід, казав,
Зайняти чергу. Пощастить Есхілові,
То він не зрушить з місця, а як ні, тоді
Сам з Евріпідом вийде на змагання він. [426]
Ксантій
Коли ж це буде?
Еак
Дуже скоро, свідок Зевс!
От, саме тут ця дивина відбудеться, —
На терезах мистецтво будуть важити.
Ксантій
На безмін візьмуть, мов ягня, трагедію?
Еак
Мірила слів, косинці й локті винесуть,
800 Квадратні форми...
Ксантій
Цеглу вироблятимуть?
Еак
І важелі, і клиння. Евріпід казав,
Що по словечку розбере трагедії.
Ксантій
Есхіл, гадаю, дуже цим розгніваний.
Еак
Як бик, він глянув, лобом в землю вставившись.
Ксантій
А хто ж суддя?
Еак
Та вже було мороки з цим!
Людей розумних небагато знайдете,
Та ще й афінян кликать не схотів Есхіл.
Ксантій
Немарно ж їх вважає він за злодіїв.
Еак
А інші всі не тямлять у поезії
810 Нічого. Отже, до твого господаря
Звернулися, — він у мистецтві знається. [427]
Зайдім до мене! Як пани посваряться,
То нам напевне доведеться плакати.
Еак і Ксантій заходять в лвері Плутонового дому.
ОДА
Перша половина хору
Жовчю жахливого гніву поет закипить громоносний,
Щойно свого красномовця-суперника вгледить,
що зуби
Точить на нього, і в люті безтямній очима
Він поводити почне.
В блиску шоломів слова конегриві злетяться до бою,
Стружки тонкої різьби попливуть у словесного
майстра,
820 Тільки б од збройнокомонних відбитись атак
гострослова,
Від гучних його промов.
Гриви густої до пліч розкуйовдивши кучми патлаті,
Зсунувши брови грізні, зареве і вергати почне він
Хрип цвяхозбиваних речень, мов вітер, що снасті
і дошки
Рве з хисткого корабля.
Потім словес балакливий митець і дошкульний
цінитель,
Свій розпустивши язик і заздру вузду закусивши,
Плетивом дотепів речення пишні здолає,
Щоб легенів не трудить.
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
Завзято сперечаючись, входять Есхіл і Евріпід,
з ними Діоніс.
Евріпід
830 Не умовляй же, трону не зречуся я!
Кажу ж, за нього дужчий я в майстерності.
Діоніс
Чого ж мовчиш, Есхіле? Чув, що каже він?
Евріпід
Спочатку задається, — так же само нас
Морочив він, звичайно, і в трагедіях. [428]
Діоніс
Не будь же й ти зарозумілим, друже мій!
Евріпід
Його я добре знаю, розкусив давно, —
Співець він дикунів самозакоханий,
Що ні вгнуздать, ні зачинити уст його,
Ні переговорить вельбучномовного.
Есхіл
840 ци и справді так, богині плід городньої?
І ти посмів це, теревенів майстре, ти,
Ганчірнику, ти, лахманів зшивателю?
Попам'ятаєш ти!
Діоніс
Есхіле, годі-бо!
Та не розпалюй в серці гнівне полум'я!
Есхіл
Ні, сперше хочу остаточно викрити
Цього калік поета! Й чим пишається?
Діоніс
Ягня, ягня нам чорне приведіть мерщій!
От-от страшенна буря починається!
Есхіл
Це ж ти і критські співомовки винайшов,
850 І кровозмісні шлюби у мистецтво ввів!
Діоніс
Стривай, Есхіле високоповажний!
Ти ж, бідний Евріпіде, утікай чимдуж
Від бурі й граду, якщо в тебе розум є,
Щоб він, важким пустивши в скроню реченням,
Не розтрощив би разом з нею й "Телефа".
А ти, Есхіле, не гнівись, а лагідно
Доводь і слухай доводів, — не личить-бо
Поетам лаятися, мов перекупки.
А то тріщиш, як на вогні дубовий пень!
Евріпід
860 Я не зречусь, готов кусати перший я,
А схоче — хай розпочинає він кусать [429]
Мій вірш, і співи, й жили у трагедії,
Мого "Еола" і "Пелея", свідок Зевс,
І "Мелеагра" і, звичайно, "Телефа".
Діоніс
Скажи, Есхіле, з чого хтів би ти почать?
Есхіл
Волів би тут я зовсім не змагатися —
У нас нерівна боротьба.
Діоніс
Чому це так?
Есхіл
Не умирала-бо моя поезія.
Його ж — з ним разом вмерла, й зараз тут вона.
870 Якщо ж ти хочеш, то готов почати я.
Діоніс
Нехай вогню і ладану внесуть сюди, —
Перед змаганням хочу помолитися,
Щоб мудрим був і справедливим присуд мій.
Ви ж Муз прославте співами похвальними!
Хор
Зевсових дев'ять незайманих дочок,
Музи божисті! Тонкі і розумні ви бачите мислі.
Цих віршотворців натхненних, коли
в сперечанні завзятім
Зброєю слів хитромудрих вони
на двобій виступають.
Музи, прийдіть і погляньте на силу
88о уст, що Творять ваговиті слова,
Тонші від стружки виткої.
Спору великого мудрих рішуча настала година.
Діоніс
(до Есхіла й Евріпіда)
Моліться й ви обидва перед іспитом.
Есхіл
(урочисто)
Деметро-мати, що плекала розум мій,
Твоїх містерій бути гідним дай мені! [430]
Діоніс
(до Евріпіда)
Готуйся й ти свій фіміам курить.
Евріпід
Гаразд!
Та буду іншим я богам молитися.
Діоніс
Нові є в тебе, іншої карбівки?
Евріпід
Так.
Діоніс
То йди, цим особливим помолись богам.
Евріпід
890 Ефіре, хліб мій, важіль язика мого
І ніздрів нюх чутливий! Поможи мені
Того, з ким я змагаюсь, осоромити!
АГОН
ОДА
Перша половина хору
От і ми прийшли послухать,
Як поважні, мудрі люди
За поезії та співи
Йдуть у похід бойовий.
У обох язик лютує
І серця відваги повні,
Думка світла і швидка.
900 Можна сміло сподіватись,
Що тонке, різьблене слово
Скаже з розумом один.
Другий, вирвавши з корінням
речень гай,
Так їх кине, що лиш гомін
перегонами піде.
Хор танцює. [431]
Провідця хору
То починайте вже мерщій! Лиш говоріть дотепно,
Щоб не повторював один того, що скаже інший.
ЕПІРРЕМА
Евріпід
Отож про себе самого і про моє мистецтво
Я вам пізніше розповім, лиш доведу спочатку,
Що він — дурисвіт і хвалько
і глядачам дурненьким,
910 Що виросли на Фрініху, лиш голови морочив.
От виведе він одного Ахілла чи Ніобу,
Посадить їх, закутавши, й обличчя не покаже —
Ляльки трагічні! А вони й не писнуть ані слова.
Діоніс
Це точно, свідок Зевс!
Евріпід
А хор підряд чотири пісні
Із тупотом пробубонить, вони ж усе — ні слова.
Діоніс
Мені ж мовчання їх не менш сподобалось, ніж гомін
Теперішніх балакунів.
Евріпід
Дурний ти був, та й годі, —
Повір мені!
Діоніс
Та, мабуть, так. Навіщо ж він робив це?
Евріпід
Це туману він напускав, щоб ждав глядач покірно,
920 Поки Ніоба звук подасть. Так вся й минає драма.
Діоніс
Ах, він безсовісний! Не раз так і мене дурив він.
(До Есхіла).
Чого ж ти дмешся і сопеш?
Евріпід
Бо дошкуляє правда.
От поки щось там бовкнуть, вже дійшло й до половини [432]
Вистави. Кільканадцять ще додасть він слів бичачих
З хвостами, з гривами — страшні опудала в городі!
Глядач не розуміє їх!
Есхіл
Ой горе!
Діоніс
Та мовчи вже!
Евріпід
Не скаже й слова ясно він.
Діоніс
Не скрегочи зубами!
Евріпід
А все Скамандри та вади, та на щитах дзвонистих
Орли-грифони мідяні, біг речень крутокінних, —
9зо не так-то й легко їх збагнуть!
Діоніс
Клянусь богами, часто
Ночами довгими не міг і я склепити очі,
Все думаючи, що за птах рудий твій конепівень?
Есхіл
Ну, й неук же! Це знак такий на кораблях писали.
Діоніс
А я гадав, що птах отой — син Філоксена, Ерікс.
Евріпід
Невже це треба й півня нам виводити на сцену?
Есхіл
А ти, ненавидний богам, кого на кін виводиш?
Евріпід
Не конепівнів, свідок Зевс, не ланекозерогів,
Як ти, і як мідійці їх малюють на завісах!
Коли від тебе я прийняв трагедії мистецтво,
940 Розпухле від вельбучних слів
та речень гордопишних,
Зсушив я спершу тіло їй, огрядності позбавив, [433]
На білі звівши буряки, прогулянки та співи,
З балаканини дав навар, настояний на книгах,
Монодіями годував з Кефісофонтом всуміш.
Не мимрив що попало я, не змішував докупи,
А з першим виходом герой пояснював спочатку
Рід драми.
Діоніс
Краще це, аніж твого б шукав він роду!
Евріпід
По перших же словах ніхто без діла не лишався,
А говорили в мене всі — і дівчина, і жінка,
950 І пан, і раб його, й стара бабуся...
Есхіл
Чи не годен
Ти смерті за зухвальство це?
Евріпід
Ні, Аполлоном свідчусь!
Робив це для народу я.
Діоніс
Ну, це облишмо, друже!
Твої прогулянки в цей бік були не дуже вдалі.
Евріпід
А ще ж я їх балакати навчив...
Есхіл
Це й я підтверджу.
Та краще лопнув би ти сам, аніж такого вчити!
Евріпід
Я вчив до віршів прикладать лінійки й кутоміри,
Дивитись, думать, розуміть, кохати, удавати,
Підозрювати, міркувать про все...
Есхіл
Це й я підтверджу.
Евріпід
Звичайні справи в драму ввів, все,
чим живемо й дишем, [434]
960 що кожен перевірить міг.
І, все збагнувши, кожен
Міг викрить помилки мої.
Тільки й тим,
хто поряд з вами у морських бував боях,
Як і їх батьки хоробрі,
хто й по крові рідний вам.
Слід єдиний гріх пробачить, —
щиро просять вас вони.
700 Тож не гнівайтесь надалі, бо з природи мудрі ви!
Всім, хто ходить разом з нами
бити в морі ворогів,
Повернімо громадянство й їх, як рідних, обнімім!
А як з гордістю й пихою ми одвернемось од них
В час, коли вітчизна тоне в вирі лиха і біди, —
То упевнимось пізніше, що розмислюємо зле.
АНТОДА
Друга половина хору
От, коли здатен я долю лиху
Розпізнати у вдачі людини,
Вже не потягне ця мавпа марудна,
Коротконогий Кліген,
710 Банщик огидний,
Золотистого лугу і мила владар,
З мулом замісто селітри
Та вапняком кімолійським, —
Довго не витягне він.
Тим-то він миру не хоче тепер
І без кия не ходить,
Щоб не обчистили п'яним його. [422]
АНТЕПІРРЕМА
Провідця другої половини
хору
Нам здавалося частенько, що тутешніх громадян,
І достойних, і поганих, наше місто цінить так,
720 Як монету старовинну і карбованець новий.
Адже грошей повноцінних, не подріблених ніяк,
Найпевнішої карбівки, щонайкращої з усіх,
Найдобірнішої проби, перевіреної скрізь —
1 по всій Елладі нашій, і по варварських краях —
В обіг ми не випускаєм, лиш погані мідяки,
Щонайгіршої карбівки, наспіх вибиті сяк-так.
От розсудливих, статечних, благородних громадян,
Доброчесних, справедливих, доброзичливих людей,
Що зросли в палестрах,
хорах і до Муз прихильні всі,
730 Тих ми гудимо, а іншим, — мідним, рижим чужакам,
Поміж гіршими найгіршим перевагу даємо,
Тим, хто вискочив останнім, і кого недавно ще
Навіть за козлів жертовних наше місто не взяло б.
Хоч тепер ви, нерозумні, ваші звичаї змініть
І на здатних знову здайтесь!
Якщо піде все на лад,
Похвала вам, а не вдасться,
то розумний скаже так:
"Як з міцного дуба впасти,
то не жаль і дуба дать!"
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
Еак і Ксантій виходять з Плутонових дверей.
Еак
Клянуся Зевсом, вдачі благородної
Господар твій!
Ксантій
Чому й не благородної!
740 Йому б лише пиячить та дівок хапать!
Еак
Це ж просто дивно, як він не побив тебе,
Коли ти, раб, назвав себе господарем. [423]
Ксантій
Ну, знав би він у мене!
Еак
Це, як справжній раб,
Сказав ти. Я і сам люблю ці витівки.
Ксантій
Ти любиш це?
Еак
Щасливий аж до неба я,
Коли я нишком вилаю господаря.
Ксантій
А не бурчиш, як прочухана з'ївши, ти
Біжиш у двері?
Еак
До вподоби й це мені.
Ксантій
А скрізь совати носа?
Еак
Й це не зле, клянусь!
Ксантій
750 О, рідний Зевс! А балачки підслухувать
Хазяйські?
Еак
Це люблю аж до нестями я!
Ксантій
І далі їх виносити?
Еак
А чом би й ні?
Це ж все одно, що перебути з дівкою.
Ксантій
Феб Аполлон! То руку простягни мені,
Цілуй мене й тебе поцілувати дай! [424]
Та задля Зевса, нам в побоях спільного,
Скажи, що там за галас, що за крик такий
У домі?
Еак
Евріпід з Есхілом лаються.
Ксантій
Невже?
Еак
Діла, діла великі діються
760 Серед мерців, зчинився цілий заколот!
Ксантій
Чого ж це так?
Еак
Закон-бо давній діє тут
Для всіх мистецтв високих і шанованих, —
Хто інших перевищує умілістю,
Той харчування в Пританеї матиме
І трон з Плутоном поруч...
Ксантій
Зрозуміло все!
Еак
А інший, дужчий, у мистецтві з'явиться,
То перший має місцем поступитися.
Ксантій
Ну, і чого ж Есхіла це стривожило?
Еак
Віддавна посідав він трон трагедії,
770 Як найславетніший митець.
Ксантій
А зараз хто?
Еак
Коли зійшов під землю Евріпід, зібрав
Усіх він торбохватів та грабіжників,
Усіх бандитів, батьковбивць та зломщиків, [425]
А їх в Аїді сила. Ті, наслухавшись
Його крутні, софізмів, хитромудрощів,
Сказились і поетом кращим визнали.
А загордівши, став він домагатися
Есхілового трону.
Ксантій
Ну, й побитий був?
Еак
Ні, свідок Зевс! Народ з великим галасом
780 Став вимагати суду, хто майстерніший.
Ксантій
Ото мерзота!
Еак
Галас аж до неба знявсь!
Ксантій
І що ж, в Есхіла не знайшлось захисників?
Еак
Людей порядних мало й на землі, і тут!
Ксантій
Ну, а Плутон, що думає він діяти?
Еак
Змагання й суд звелів улаштувати він,
Щоб їх мистецтво оцінити.
Ксантій
Чом тоді
За трон цей і Софокл не йде змагатися?
Еак
Не хоче, Зевсом свідчусь! Як зійшов в Аїд,
Поцілував Есхіла й руку дав йому,
79о д той на ТрОНі поряд посадив його.
Тепер і він гадає, Клідемід, казав,
Зайняти чергу. Пощастить Есхілові,
То він не зрушить з місця, а як ні, тоді
Сам з Евріпідом вийде на змагання він. [426]
Ксантій
Коли ж це буде?
Еак
Дуже скоро, свідок Зевс!
От, саме тут ця дивина відбудеться, —
На терезах мистецтво будуть важити.
Ксантій
На безмін візьмуть, мов ягня, трагедію?
Еак
Мірила слів, косинці й локті винесуть,
800 Квадратні форми...
Ксантій
Цеглу вироблятимуть?
Еак
І важелі, і клиння. Евріпід казав,
Що по словечку розбере трагедії.
Ксантій
Есхіл, гадаю, дуже цим розгніваний.
Еак
Як бик, він глянув, лобом в землю вставившись.
Ксантій
А хто ж суддя?
Еак
Та вже було мороки з цим!
Людей розумних небагато знайдете,
Та ще й афінян кликать не схотів Есхіл.
Ксантій
Немарно ж їх вважає він за злодіїв.
Еак
А інші всі не тямлять у поезії
810 Нічого. Отже, до твого господаря
Звернулися, — він у мистецтві знається. [427]
Зайдім до мене! Як пани посваряться,
То нам напевне доведеться плакати.
Еак і Ксантій заходять в лвері Плутонового дому.
ОДА
Перша половина хору
Жовчю жахливого гніву поет закипить громоносний,
Щойно свого красномовця-суперника вгледить,
що зуби
Точить на нього, і в люті безтямній очима
Він поводити почне.
В блиску шоломів слова конегриві злетяться до бою,
Стружки тонкої різьби попливуть у словесного
майстра,
820 Тільки б од збройнокомонних відбитись атак
гострослова,
Від гучних його промов.
Гриви густої до пліч розкуйовдивши кучми патлаті,
Зсунувши брови грізні, зареве і вергати почне він
Хрип цвяхозбиваних речень, мов вітер, що снасті
і дошки
Рве з хисткого корабля.
Потім словес балакливий митець і дошкульний
цінитель,
Свій розпустивши язик і заздру вузду закусивши,
Плетивом дотепів речення пишні здолає,
Щоб легенів не трудить.
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
Завзято сперечаючись, входять Есхіл і Евріпід,
з ними Діоніс.
Евріпід
830 Не умовляй же, трону не зречуся я!
Кажу ж, за нього дужчий я в майстерності.
Діоніс
Чого ж мовчиш, Есхіле? Чув, що каже він?
Евріпід
Спочатку задається, — так же само нас
Морочив він, звичайно, і в трагедіях. [428]
Діоніс
Не будь же й ти зарозумілим, друже мій!
Евріпід
Його я добре знаю, розкусив давно, —
Співець він дикунів самозакоханий,
Що ні вгнуздать, ні зачинити уст його,
Ні переговорить вельбучномовного.
Есхіл
840 ци и справді так, богині плід городньої?
І ти посмів це, теревенів майстре, ти,
Ганчірнику, ти, лахманів зшивателю?
Попам'ятаєш ти!
Діоніс
Есхіле, годі-бо!
Та не розпалюй в серці гнівне полум'я!
Есхіл
Ні, сперше хочу остаточно викрити
Цього калік поета! Й чим пишається?
Діоніс
Ягня, ягня нам чорне приведіть мерщій!
От-от страшенна буря починається!
Есхіл
Це ж ти і критські співомовки винайшов,
850 І кровозмісні шлюби у мистецтво ввів!
Діоніс
Стривай, Есхіле високоповажний!
Ти ж, бідний Евріпіде, утікай чимдуж
Від бурі й граду, якщо в тебе розум є,
Щоб він, важким пустивши в скроню реченням,
Не розтрощив би разом з нею й "Телефа".
А ти, Есхіле, не гнівись, а лагідно
Доводь і слухай доводів, — не личить-бо
Поетам лаятися, мов перекупки.
А то тріщиш, як на вогні дубовий пень!
Евріпід
860 Я не зречусь, готов кусати перший я,
А схоче — хай розпочинає він кусать [429]
Мій вірш, і співи, й жили у трагедії,
Мого "Еола" і "Пелея", свідок Зевс,
І "Мелеагра" і, звичайно, "Телефа".
Діоніс
Скажи, Есхіле, з чого хтів би ти почать?
Есхіл
Волів би тут я зовсім не змагатися —
У нас нерівна боротьба.
Діоніс
Чому це так?
Есхіл
Не умирала-бо моя поезія.
Його ж — з ним разом вмерла, й зараз тут вона.
870 Якщо ж ти хочеш, то готов почати я.
Діоніс
Нехай вогню і ладану внесуть сюди, —
Перед змаганням хочу помолитися,
Щоб мудрим був і справедливим присуд мій.
Ви ж Муз прославте співами похвальними!
Хор
Зевсових дев'ять незайманих дочок,
Музи божисті! Тонкі і розумні ви бачите мислі.
Цих віршотворців натхненних, коли
в сперечанні завзятім
Зброєю слів хитромудрих вони
на двобій виступають.
Музи, прийдіть і погляньте на силу
88о уст, що Творять ваговиті слова,
Тонші від стружки виткої.
Спору великого мудрих рішуча настала година.
Діоніс
(до Есхіла й Евріпіда)
Моліться й ви обидва перед іспитом.
Есхіл
(урочисто)
Деметро-мати, що плекала розум мій,
Твоїх містерій бути гідним дай мені! [430]
Діоніс
(до Евріпіда)
Готуйся й ти свій фіміам курить.
Евріпід
Гаразд!
Та буду іншим я богам молитися.
Діоніс
Нові є в тебе, іншої карбівки?
Евріпід
Так.
Діоніс
То йди, цим особливим помолись богам.
Евріпід
890 Ефіре, хліб мій, важіль язика мого
І ніздрів нюх чутливий! Поможи мені
Того, з ким я змагаюсь, осоромити!
АГОН
ОДА
Перша половина хору
От і ми прийшли послухать,
Як поважні, мудрі люди
За поезії та співи
Йдуть у похід бойовий.
У обох язик лютує
І серця відваги повні,
Думка світла і швидка.
900 Можна сміло сподіватись,
Що тонке, різьблене слово
Скаже з розумом один.
Другий, вирвавши з корінням
речень гай,
Так їх кине, що лиш гомін
перегонами піде.
Хор танцює. [431]
Провідця хору
То починайте вже мерщій! Лиш говоріть дотепно,
Щоб не повторював один того, що скаже інший.
ЕПІРРЕМА
Евріпід
Отож про себе самого і про моє мистецтво
Я вам пізніше розповім, лиш доведу спочатку,
Що він — дурисвіт і хвалько
і глядачам дурненьким,
910 Що виросли на Фрініху, лиш голови морочив.
От виведе він одного Ахілла чи Ніобу,
Посадить їх, закутавши, й обличчя не покаже —
Ляльки трагічні! А вони й не писнуть ані слова.
Діоніс
Це точно, свідок Зевс!
Евріпід
А хор підряд чотири пісні
Із тупотом пробубонить, вони ж усе — ні слова.
Діоніс
Мені ж мовчання їх не менш сподобалось, ніж гомін
Теперішніх балакунів.
Евріпід
Дурний ти був, та й годі, —
Повір мені!
Діоніс
Та, мабуть, так. Навіщо ж він робив це?
Евріпід
Це туману він напускав, щоб ждав глядач покірно,
920 Поки Ніоба звук подасть. Так вся й минає драма.
Діоніс
Ах, він безсовісний! Не раз так і мене дурив він.
(До Есхіла).
Чого ж ти дмешся і сопеш?
Евріпід
Бо дошкуляє правда.
От поки щось там бовкнуть, вже дійшло й до половини [432]
Вистави. Кільканадцять ще додасть він слів бичачих
З хвостами, з гривами — страшні опудала в городі!
Глядач не розуміє їх!
Есхіл
Ой горе!
Діоніс
Та мовчи вже!
Евріпід
Не скаже й слова ясно він.
Діоніс
Не скрегочи зубами!
Евріпід
А все Скамандри та вади, та на щитах дзвонистих
Орли-грифони мідяні, біг речень крутокінних, —
9зо не так-то й легко їх збагнуть!
Діоніс
Клянусь богами, часто
Ночами довгими не міг і я склепити очі,
Все думаючи, що за птах рудий твій конепівень?
Есхіл
Ну, й неук же! Це знак такий на кораблях писали.
Діоніс
А я гадав, що птах отой — син Філоксена, Ерікс.
Евріпід
Невже це треба й півня нам виводити на сцену?
Есхіл
А ти, ненавидний богам, кого на кін виводиш?
Евріпід
Не конепівнів, свідок Зевс, не ланекозерогів,
Як ти, і як мідійці їх малюють на завісах!
Коли від тебе я прийняв трагедії мистецтво,
940 Розпухле від вельбучних слів
та речень гордопишних,
Зсушив я спершу тіло їй, огрядності позбавив, [433]
На білі звівши буряки, прогулянки та співи,
З балаканини дав навар, настояний на книгах,
Монодіями годував з Кефісофонтом всуміш.
Не мимрив що попало я, не змішував докупи,
А з першим виходом герой пояснював спочатку
Рід драми.
Діоніс
Краще це, аніж твого б шукав він роду!
Евріпід
По перших же словах ніхто без діла не лишався,
А говорили в мене всі — і дівчина, і жінка,
950 І пан, і раб його, й стара бабуся...
Есхіл
Чи не годен
Ти смерті за зухвальство це?
Евріпід
Ні, Аполлоном свідчусь!
Робив це для народу я.
Діоніс
Ну, це облишмо, друже!
Твої прогулянки в цей бік були не дуже вдалі.
Евріпід
А ще ж я їх балакати навчив...
Есхіл
Це й я підтверджу.
Та краще лопнув би ти сам, аніж такого вчити!
Евріпід
Я вчив до віршів прикладать лінійки й кутоміри,
Дивитись, думать, розуміть, кохати, удавати,
Підозрювати, міркувать про все...
Есхіл
Це й я підтверджу.
Евріпід
Звичайні справи в драму ввів, все,
чим живемо й дишем, [434]
960 що кожен перевірить міг.
І, все збагнувши, кожен
Міг викрить помилки мої.