Жадання влади - Сторінка 14

І в барвистім сяєві неземного чару мені ввижається можливість: здалося, ніби вона заясніла ніжною і витонченою красою, постала як шедевр, настільки божественний, немов надихав його сам диявол, – і тисячі років людство марно чекатиме, щоб така можливість повторилася; мені привиділось таке пишне і водночас напрочуд парадоксальне видовище, що всі олімпійські боги зайшлися б безсмертним реготом: Цезар Борджа – римський папа... Ви зрозуміли мене?.. Так, це була б перемога, якої нині жадаю я сам: християнство було б повалене! А що ж воно сталося? До Риму добувся Лютер, німецький чернець. І в Римі, прагнучи помсти й керуючись усіма інстинктами жалюгідних попів, цей чернець повстав проти Ренесансу... Замість із глибокою вдячністю збагнути те неймовірне, що відбувалося, – поразку християнства в його осідку, – він, поглянувши на видовище, лише підживив свою ненависть. Релігійна людина думає тільки про себе. Лютер побачив, що занапастили папство, тоді як насправді, – це й сліпий би побачив, – відбувалося геть протилежне: старе занапащення, peccatum originale, християнство вже не сиділо на папському троні! Там умостилося життя! Життєві радощі й перемоги! Величезне потвердження всього високого, гарного, сміливого!.. І Лютер відновив церкву: він пішов у наступ... Відродження не мало ніякого сенсу, воно теж змарнувалося. Ох, ці, німці, як дорого вони нам обійшлися!

Марнувати все – незмінне діяння німців. Реформація, Лейбніц, Кант і так звана німецька філософія, війни за "свободу", держава – це щоразу марнування вже створеного, нищення неповторного... Німців я вважаю своїми ворогами: зневажаю в них будь-яку нечистість уявлень і вартостей, тремтіння перед кожним справедливим "так" і "ні". Вже майже тисяча років, як вони заплутують і перекручують усе, чого торкнуться руками, – таж Європа завдячує їм половину своїх хвороб! – на їхньому сумлінні лежить найбрудніший – незціленний і неспростовний – різновид християнства: протестантизм... Якщо людство не дасть ради християнству, то завинять у цьому німці...

62

Я вже підійшов до кінця і проголошую свій вирок. Я засуджую християнство, я підношу проти християнської церкви найстрашніше з усіх обвинувачень, які будь-коли лунали на землі. Я вважаю його найогиднішим розбещенням, яке лише можна уявити, і примічаю в ньому потяг якомога розбещувати й далі. Християнська церква занапащує все, чого торкнеться: знецінює будь-яку вартість, перетворює правду в брехню, справедливість – у душевну ницість. А дехто ще зважується нагадувати мені про її "гуманні" благословення! Усувати халепи і притуги суперечить її розумінню вигоди: адже вона живе з тих притуг і, щоб увічнити себе, сама їх і створює... Приміром, хробак гріха: саме цією халепою церква насамперед збагатила людство! Гасло "рівності душ перед богом" – цей привід для rancunes усіх ницих людців, ця брехня, що, розлетівшись, немов вибухівка, врешті породила революцію, сучасні ідеї й підготувала падіння всього громадського порядку, – була християнським динамітом... "Гуманні" благословення християнства! Humanitas[49] обернули на її протилежність, на вміння ганьбити себе, прагнення брехати за всяку ціну, на огиду й зневагу до всіх добрих і справедливих інстинктів! Такими я бачу ці благословення християнства! Паразитизм є суттю всіх церковних діянь; зі своїм недокрів'ям та ідеалами "святості" церква засушує життя, висисає кров, позбавляє любові і надії; "потойбічне" – це лише спосіб заперечувати будь-яку реальність; хрест – розпізнавальний знак найпотаємнішої змови, що будь-коли існувала на землі, – змови проти здоров'я, краси, пристойності, смілості, духу, душевної доброти, – отже, проти самого життя...

Це споконвічне обвинувачення християнства я прагну написати на всіх мурах, які тільки є у світі, – і літери в мене такі, що навіть сліпі прозріють... Я ненавиджу християнство як велике прокляття, як найтяжчу й найгіршу погубу, як інстинкт нелюдської помсти, що не цурається й найбільш отруйних, таємних, підступних і ницих засобів, – я ненавиджу його як незнищене ганебне тавро на всьому людстві!..

А люди рахують час від отих dies nefastus[50], якими й розпочалось усе лихо, – від першого дня християнства! А чи не ліпше рахувати від останнього? Віднині? Зробити переоцінку всіх цінностей!..[51]

notes

Примітки

1

Крик "І-А" співзвучний з німецьким "ja", тобто "так" . (Тут і далі присітки перекладачів)

2

Музичне позначення в єврейських псалмах, співзвучне з виразом у тюрінгському діалекті. Означає кінець, завершення.

3

Широта (фр.)

4

Мужність (іт.)

5

Занепад (фр.)

6

Первородний гріх (лат.)

7

Машину (латин.)

8

Симпатичних нервів (латин.)

9

Шалу (фран.)

10

Достеменним (латин.)

11

З погляду Спінози (латин.)

12

Абсолют (латин.)

13

Духотворець (латин.)

14

Спиртного (латин.)

15

Злістю (фран.)

16

Вільнодумства (фран.)

17

Спонука (латин.)

18

Неперевершеному (латин.)

19

В історії (латин.)

20

Рештками (латин.)

21

У психології (латин.)

22

Особливість (латин.)

23

Середовище (фран.)

24

Неодмінну прикмету (латин.)

25

Великий майстер іронії (фран.)

26

Дотепності (фран.)

27

Владний (фран.)

28

Римської імперії

29

Паскуд (фран.)

30

Глупотою (фран.)

31

Останній доказ (латин.)

32

Бог, створений Павлом, заперечуює Бога (латин.)

33

На практиці (фран.)

34

Безглуздя (латин.)

35

Аби множилась слава господня (латин.)

36

Тренінг, вправляння (англ.)

37

Наворотним безумством (фран.)

38

Лють (фран.)

39

Суттю своєю (латин.)

40

Вищості (латин.)

41

Мистецтво (латин.)

42

Непорочне зачаття (латин.)

43

На гарячому (латин.)

44

В нескінченність (латин.)

45

Добре лише нечисленним (латин.)

46

Тривкіша міді (латин., з Горація)

47

З погляду вічності (латин.)

48

Містичне єднання (латин.)

49

Гуманність (латин.)

50

Несприятливих днів (латин.)

51

Роботу над "Жаданням влади" Ніцше розпочав у вересні – жовтні 1888 року і встиг написати тільки передмову й першу частину книги. Наступні книги (ймовірно три) через тяжку хворобу так і не були написані.