Життя — це сон - Сторінка 8
- Педро Кальдерон де ла Барка -
Шум я чую.
Що таке?
Гримлять барабани.
Росаура
Що може буть?
Кларін
То виходить на цю пору
Із палацевого двору
Ескадрон у дальню путь
Звоювати Сехисмундо.
Росаура
Чом же я, мов боягуз,
Поруч з ним уже не б'юсь,
Не зняла на світ весь бунту,
Коли лютість і підлота
Беззаконня грають роль?
(Виходить)
Сцена дванадцята
Голоси одних
Хай живе новий король!
Голоси інших
Наша хай живе свобода!
Кларін
Хай свобода з королем
Тут живуть і квітнуть разом!
Ну, а я собі тим часом
Заховаюся тихцем,
Подивлюся, ставши збоку,
На цю бучу, що шаблонна,
І зіграю роль Нерона28,
Геть відкинувши морóку.
Тим лише я засмучуся,
Що торкається мене.
Тут, як хтось не прожене,
Всеньке свято подивлюся.
Поміж скель, де повно ям,
Серед цеї круговерті
Заховаюся від смерті
І дві дулі смерті дам.
Ховається; б'ють барабани, і чути брязкіт зброї.
Сцена тринадцята
Входять втікаючи Басиліо, Клотальдо і Астольфо
Басиліо
Захитався в мене трон!
Йде на батька син, ой світе!
Клотальдо
Твоє військо вже розбите,
Де ж порядок і закон?
Астольфо
Стали зрадники з лякливих
Переможцями.
Басиліо
У війнах
В переможцях бачать вірних,
А в подоланих — зрадливих.
Геть біжім, Клотальдо! Син
Йде сюди, він невблаганним
І жорстоким став тираном.
За сценою лунають постріли, і Кларін, поранений, падає з того місця, де знаходився.
Кларін
Боже мій, спаси!
Астольфо
Хто ж він,
Цей солдат, що, бідолашний,
Кров'ю вмившись, нам під ноги
Впав, звестись не має змоги?
Кларін
Чоловік я сіромашний,
Що хотів спастись від смерті
І від неї утікав
Та її ж і пострічав,
Бо від неї на цій тверді
Не сховатися ніде;
Значить, звідси випливає:
Хто від смерті утікає,
Той скоріш її знайде.
Гей, верніться, гей сюди
На криваве поле бою,
Бо серед вогню та зброї
Більше певності завжди,
Ніж ховатися у горах,
Адже це надійна путь
Долю силою здобуть
В ратних випробах суворих.
Хоч рятуєтесь від смерті,
Геть від неї біжите,
Гляньте, зараз умрете,
Якщо Бог велить умерти.
Падає за сцену.
Басиліо
Гляньте, зараз умрете,
Якщо Бог велить умерти!
Із яким знанням, о Боже,
Викрив мудро і безжально
Наше неуцтво й заблуди
Цей мертвець, який повчально
Нам сказав устами рани
З глумом, що йому кривавий
Розв'язав язик, ту правду,
Що даремні людські справи
І стремління марні проти
Сили вищої й причини!
Я, аби від бунту й смерті
Увільнити батьківщину,
Сам її довів до того,
Чим боявся їй зашкодить.
Клотальдо
Хоч, сеньйоре, доля знає
Всі шляхи й того знаходить,
Кого в заростях шукає
Поміж скель, не слід завчасу
Християнину казати,
Що нема від неї спасу.
Єсть, бо долю мудрий муж
Переможе, й все удасться;
І, якщо ти безборонний
Проти муки і нещастя,
Пошукай, де врятуватись.
Астольфо
Це тобі, сеньйоре, каже
Наш Клотальдо, зрілий муж,
Про твоє спасіння й наше,
Як і я, юнак хоробрий:
На горі в густозелених
Хащах кінь стоїть гарячий,
Швидший од вітрів шалених;
Утікай на ньому; я ж
Вдарити не дам у спину.
Басиліо
Якщо хоче Бог, щоб я
Вмер, чи смерть у цю хвилину
Жде мене, то віч-на-віч
Саме тут її зустріну.
Сцена чотирнадцята
Входять Сехисмундо, Естрелья, Росаура, солдати, почет
Солдат
На горі в дрімучій хащі
Десь ховається в цю пору
Наш король.
Сехисмундо
Знайдіть негайно!
Кожну схованку, всю гору,
Весь той ліс якнайпильніше
Обшукайте величезний.
Клотальдо
Утікай, сеньйоре.
Басиліо
Чом же?
Астольфо
Що ти ждеш?
Басиліо
Астольфо, щезни.
Клотальдо
Що ти хочеш?
Басиліо
Я, Клотальдо,
Хочу те зробить, що маю.
(До Сехисмундо, стаючи на коліна)
Принце, ти шукав мене?
Я до ніг тобі впадаю:
Білим килимом хай буде
Сивина моя для тебе;
Стань на неї і корону
Для ще більшої ганеби
Розтрощи мені; глумися
З величі моєї й сану,
Мсти, як бранцеві своєму;
І за зрадницьку оману
Доля здійснить правий присуд,
Небо сповнить своє слово.
Сехисмундо
Двір Полонії преславний,
Той, що править так чудово,
Свідком будь, уважно слухай,
Що твій принц тут скаже далі.
Те, що визначило небо
І на голубій скрижалі
Бог перстом своїм накреслив
В тайних знаках незгладимих
На стількох листах блакитних
Літерами золотими, —
Зроду-віку не обманить;
А обманить той, хто хоче
Осягнути задля злого
Те провíщення пророче.
Батько мій, аби жорстокість
Відхилить мою невинну,
Обернув мене на звіра,
На страхíтливу людину.
Та якби велінням долі
(За своїм єством звитяжний,
За походженням шляхетний
І за вдачею відважний)
Я зродився тихомирним
І покірливим, то й цьóго
Вистачило б виховання,
Цього трибу життєвóго,
Щоб жорстокі взяв я звички.
"Добрий" спосіб їх змінити!
Тож якби комусь сказали:
"Звір отой несамовитий
Вб'є тебе", — чи добрий засіб
Віднайшов би розумаха,
Звіра сплячого збудивши?
Чи сказали б ще: "Ця шпага,
Що на поясі твоєму,
Вб'є тебе", — було б даремно,
Щоб загин свій відвернути,
Оголить її і ревно
До грудей собі приставить.
Чи сказали б: "Ця затока
Тобі стане за гробницю,
Світлосяйна і глибока",
Зле було б віддатись морю
В час, коли здіймає в реві
Гори-хвилі сніжно-білі,
Буйні гриви кришталеві.
Все це трапилось із батьком,
Як із тим, хто звіра будить,
Щоб загрозу відвернути;
Як і з тим, хто лячно крутить
Голу шпагу; як із тим же,
Хто зманивсь буремним виром.
А якби (прошу уваги!)
Був мій гнів заснулим звіром,
Ярість — шпагою у піхвах,
Злоба — стихлою грозою,
Чи тоді б здолав я долю
Злою кривдою і мстою,
Вкрай її роздратувавши?
Отже, хто змогти бажає
Свою долю, той розумним
І терплячим бути має.
Поки зло лише надходить,
Не вчинило ще страшного,
Той, хто лихо передбачив,
Діє мудро і від нього
Може вберегтись, одначе,
Як уже почнеться люте,
То нема такої сили,
Щоб нещастя відвернути.
Хай усім за приклад буде
Виняткова ця подія,
Це захоплення, цей жах,
Ці дива; й скажу тоді я,
Що мені незвично бачить
Після кривди (це не скарга!)
Біля ніг у мене батька
І смиренного монарха.
То було веління неба:
Він хотів його здолати,
Та не зміг. Чи можу я,
Не такий, як він, багатий
На знання, роки і досвід,
Це зробити?
(До короля)
Встань, сеньйоре,
Руку дай мені; це ж небо
Показало, що, на горе,
Схибив ти, коли його
Захотів здолать. Схиляю
Голову, ждучи на вирок,
І до ніг тобі впадаю.
Басиліо
Сину, цей шляхетний вчинок
Повертає мені вдруге
Цього дня тебе, — ти принц!
Ждуть на тебе за заслуги
Лавр і пальма; добрим чином
Ти здобув тут перемогу.
Всі
Хай живе наш Сехисмундо!
Сехисмундо
Відчуваючи тривогу,
Перемог я жду великих
І найбільшу, наче муку, —
Це змогти себе. Астольфо
Хай Росаурі дасть руку, —
Це той борг за честь, що мушу
Їй вернути, як годиться.
Астольфо
Так, це правда, перед нею
Я в боргу; вона боїться,
Бо не знає, хто вона;
Я б укрив себе ганьбою,
Якби цю пошлюбив жінку...
Клотальдо
Стій, тебе я заспокою;
Знай, Росаура шляхетна,
Як і ти, Астольфо, й всюди
Захищу цю правду збройно;
Це моя дочка — і буде!
Астольфо
Що ти кажеш?
Клотальдо
Те, що, поки
Не побачу її в шлюбі,
Я хотів про це мовчати.
Повість довга, мої любі, —
Знайте: це дочка моя.
Астольфо
Якщо так, то свого слова
Не порушу.
Сехисмундо
Щоб Естрелья
Не тужила гонорова,
Що вона втрачає принца
Чином славного й оружжям,
Я рукою тут своєю
Обвінчаю її з мужем,
Що заслугами і саном
Рівний з ним, та вищим стане.
Руку дай мені!
Естрелья
Я щастя
Віднайшла таке неждане.
Сехисмундо
А Клотальдо, що моєму
Батькові служив задосить,
Я дарю обійми й милість
Ту, яку він сам попросить.
Солдат
Якщо так того, хто зовсім
Не служив тобі, шануєш,
То мені, хто королівство
Збурив і тебе, ти чуєш,
З вежі вирвав , — що даси?
Сехисмундо
Вежу; з тим, щоб відтепер ти
З неї вже повік не вийшов,
Був під вартою до смерті;
Зрадник більше не потрібний
В час, коли минула зрада.
Басиліо
Розум твій усіх дивує.
Астольфо
В нього вже й не та повада!
Росаура
Мудрий він і справедливий!
Сехисмундо
Що дивує вас? Чи дивно,
Коли сон був мій учитель,
І боюсь, як не противно,
Що прокинутися можу
Знов у замкнутій темниці?
А коли цього не буде,
То воно мені насниться;
Отже, я переконався
В тому, що все щастя людське,
Зрештою, як сон, минає,
І я хочу скористаться
Щастям тим, що час дарує;
Я прошу вас, винуватий,
Помилки простити наші,
Бо шляхетно їх прощати.
Примітки
Українською перекладено вперше.
© Переклад за виданням: CALDERÓN DE LA BARCA. La vida es suenõ. El alcalde de Zalamea.— Madrid: Espasa-Calpe, S.A., 1978.
[1] Гіппогриф – словотвір італійського поета Маттео Марії Боярдо (1441-бл.1494) від грецьких іменників hippos (кінь) і grips (гриф) на означення тварини з тулубом коня і з головою та крилами міфічного птаха. Даний образ, що поєднав у собі античні уявлення про колісницю Аполлона, яку тягнули то коні, то грифи, дуже часто вживається в іспанській поезії XV-XVII ст.
[2] Цей вислів, як і взагалі монолог Росаури й далі численні пасажі Кальдеронової п'єси, – полісемічний і важко піддається однозначному тлумаченню. Це може бути Фаетон, син Геліоса, бога сонця, й океаніди Клімени, так само, як і один з коней Еос, римської богині ранкової зорі.
[3] В заїзді не лишай мене… – іспанське прислів'я, що означає розплачуваться за чужі гріхи; виникло в середньовічній Іспанії з ситуації, коли зубожілі ідальго, не розрахувавшись за постій і харчі, покидали на заїжджому дворі своїх слуг, які мусили брати на себе покарання за їхні борги.
[4] Цей монолог Сехисмундо з часу появи п'єси "Життя – це сон" здобув непроминальну популярність серед іспанців. Його вивчають у школах, цитують і коментують у літературознавчих і філософських дослідженнях. В його афористичних рядках закарбовано незглибиме в своїй єдності розуміння світу, природи і людини, поривання скутого духу до свободи й діяння. Монолог Сехисмундо відомий в Україні у взірцевому перекладі М.Лукаша.
[5] Мається на увазі природа, яка наділяє все суще на землі характерними особливостями і рисами.
[6] За часів Кальдерона вважали, що риба не дихає і живиться водою.
[7] Перегук з відомою в країнах Середземномор'я легендою про гігантів, які насмілились боротися з Богом. Вони згромадили аж під небеса кам'яну гору, але Бог, наславши громи і зливи, розвалив ту гору і потопив гігантів.
[8] Гординя і Смирення – персонажі стародавніх іспанських містерій, які часто діють і в творах сучасників Кальдерона.
[9] Аврора за римською міфологією богиня світанку. Паллада (Афіна Паллада) – одна з головних давньогрецьких богинь, що уособлювала воєнні перемоги (у римлян – Мінерва).
Що таке?
Гримлять барабани.
Росаура
Що може буть?
Кларін
То виходить на цю пору
Із палацевого двору
Ескадрон у дальню путь
Звоювати Сехисмундо.
Росаура
Чом же я, мов боягуз,
Поруч з ним уже не б'юсь,
Не зняла на світ весь бунту,
Коли лютість і підлота
Беззаконня грають роль?
(Виходить)
Сцена дванадцята
Голоси одних
Хай живе новий король!
Голоси інших
Наша хай живе свобода!
Кларін
Хай свобода з королем
Тут живуть і квітнуть разом!
Ну, а я собі тим часом
Заховаюся тихцем,
Подивлюся, ставши збоку,
На цю бучу, що шаблонна,
І зіграю роль Нерона28,
Геть відкинувши морóку.
Тим лише я засмучуся,
Що торкається мене.
Тут, як хтось не прожене,
Всеньке свято подивлюся.
Поміж скель, де повно ям,
Серед цеї круговерті
Заховаюся від смерті
І дві дулі смерті дам.
Ховається; б'ють барабани, і чути брязкіт зброї.
Сцена тринадцята
Входять втікаючи Басиліо, Клотальдо і Астольфо
Басиліо
Захитався в мене трон!
Йде на батька син, ой світе!
Клотальдо
Твоє військо вже розбите,
Де ж порядок і закон?
Астольфо
Стали зрадники з лякливих
Переможцями.
Басиліо
У війнах
В переможцях бачать вірних,
А в подоланих — зрадливих.
Геть біжім, Клотальдо! Син
Йде сюди, він невблаганним
І жорстоким став тираном.
За сценою лунають постріли, і Кларін, поранений, падає з того місця, де знаходився.
Кларін
Боже мій, спаси!
Астольфо
Хто ж він,
Цей солдат, що, бідолашний,
Кров'ю вмившись, нам під ноги
Впав, звестись не має змоги?
Кларін
Чоловік я сіромашний,
Що хотів спастись від смерті
І від неї утікав
Та її ж і пострічав,
Бо від неї на цій тверді
Не сховатися ніде;
Значить, звідси випливає:
Хто від смерті утікає,
Той скоріш її знайде.
Гей, верніться, гей сюди
На криваве поле бою,
Бо серед вогню та зброї
Більше певності завжди,
Ніж ховатися у горах,
Адже це надійна путь
Долю силою здобуть
В ратних випробах суворих.
Хоч рятуєтесь від смерті,
Геть від неї біжите,
Гляньте, зараз умрете,
Якщо Бог велить умерти.
Падає за сцену.
Басиліо
Гляньте, зараз умрете,
Якщо Бог велить умерти!
Із яким знанням, о Боже,
Викрив мудро і безжально
Наше неуцтво й заблуди
Цей мертвець, який повчально
Нам сказав устами рани
З глумом, що йому кривавий
Розв'язав язик, ту правду,
Що даремні людські справи
І стремління марні проти
Сили вищої й причини!
Я, аби від бунту й смерті
Увільнити батьківщину,
Сам її довів до того,
Чим боявся їй зашкодить.
Клотальдо
Хоч, сеньйоре, доля знає
Всі шляхи й того знаходить,
Кого в заростях шукає
Поміж скель, не слід завчасу
Християнину казати,
Що нема від неї спасу.
Єсть, бо долю мудрий муж
Переможе, й все удасться;
І, якщо ти безборонний
Проти муки і нещастя,
Пошукай, де врятуватись.
Астольфо
Це тобі, сеньйоре, каже
Наш Клотальдо, зрілий муж,
Про твоє спасіння й наше,
Як і я, юнак хоробрий:
На горі в густозелених
Хащах кінь стоїть гарячий,
Швидший од вітрів шалених;
Утікай на ньому; я ж
Вдарити не дам у спину.
Басиліо
Якщо хоче Бог, щоб я
Вмер, чи смерть у цю хвилину
Жде мене, то віч-на-віч
Саме тут її зустріну.
Сцена чотирнадцята
Входять Сехисмундо, Естрелья, Росаура, солдати, почет
Солдат
На горі в дрімучій хащі
Десь ховається в цю пору
Наш король.
Сехисмундо
Знайдіть негайно!
Кожну схованку, всю гору,
Весь той ліс якнайпильніше
Обшукайте величезний.
Клотальдо
Утікай, сеньйоре.
Басиліо
Чом же?
Астольфо
Що ти ждеш?
Басиліо
Астольфо, щезни.
Клотальдо
Що ти хочеш?
Басиліо
Я, Клотальдо,
Хочу те зробить, що маю.
(До Сехисмундо, стаючи на коліна)
Принце, ти шукав мене?
Я до ніг тобі впадаю:
Білим килимом хай буде
Сивина моя для тебе;
Стань на неї і корону
Для ще більшої ганеби
Розтрощи мені; глумися
З величі моєї й сану,
Мсти, як бранцеві своєму;
І за зрадницьку оману
Доля здійснить правий присуд,
Небо сповнить своє слово.
Сехисмундо
Двір Полонії преславний,
Той, що править так чудово,
Свідком будь, уважно слухай,
Що твій принц тут скаже далі.
Те, що визначило небо
І на голубій скрижалі
Бог перстом своїм накреслив
В тайних знаках незгладимих
На стількох листах блакитних
Літерами золотими, —
Зроду-віку не обманить;
А обманить той, хто хоче
Осягнути задля злого
Те провíщення пророче.
Батько мій, аби жорстокість
Відхилить мою невинну,
Обернув мене на звіра,
На страхíтливу людину.
Та якби велінням долі
(За своїм єством звитяжний,
За походженням шляхетний
І за вдачею відважний)
Я зродився тихомирним
І покірливим, то й цьóго
Вистачило б виховання,
Цього трибу життєвóго,
Щоб жорстокі взяв я звички.
"Добрий" спосіб їх змінити!
Тож якби комусь сказали:
"Звір отой несамовитий
Вб'є тебе", — чи добрий засіб
Віднайшов би розумаха,
Звіра сплячого збудивши?
Чи сказали б ще: "Ця шпага,
Що на поясі твоєму,
Вб'є тебе", — було б даремно,
Щоб загин свій відвернути,
Оголить її і ревно
До грудей собі приставить.
Чи сказали б: "Ця затока
Тобі стане за гробницю,
Світлосяйна і глибока",
Зле було б віддатись морю
В час, коли здіймає в реві
Гори-хвилі сніжно-білі,
Буйні гриви кришталеві.
Все це трапилось із батьком,
Як із тим, хто звіра будить,
Щоб загрозу відвернути;
Як і з тим, хто лячно крутить
Голу шпагу; як із тим же,
Хто зманивсь буремним виром.
А якби (прошу уваги!)
Був мій гнів заснулим звіром,
Ярість — шпагою у піхвах,
Злоба — стихлою грозою,
Чи тоді б здолав я долю
Злою кривдою і мстою,
Вкрай її роздратувавши?
Отже, хто змогти бажає
Свою долю, той розумним
І терплячим бути має.
Поки зло лише надходить,
Не вчинило ще страшного,
Той, хто лихо передбачив,
Діє мудро і від нього
Може вберегтись, одначе,
Як уже почнеться люте,
То нема такої сили,
Щоб нещастя відвернути.
Хай усім за приклад буде
Виняткова ця подія,
Це захоплення, цей жах,
Ці дива; й скажу тоді я,
Що мені незвично бачить
Після кривди (це не скарга!)
Біля ніг у мене батька
І смиренного монарха.
То було веління неба:
Він хотів його здолати,
Та не зміг. Чи можу я,
Не такий, як він, багатий
На знання, роки і досвід,
Це зробити?
(До короля)
Встань, сеньйоре,
Руку дай мені; це ж небо
Показало, що, на горе,
Схибив ти, коли його
Захотів здолать. Схиляю
Голову, ждучи на вирок,
І до ніг тобі впадаю.
Басиліо
Сину, цей шляхетний вчинок
Повертає мені вдруге
Цього дня тебе, — ти принц!
Ждуть на тебе за заслуги
Лавр і пальма; добрим чином
Ти здобув тут перемогу.
Всі
Хай живе наш Сехисмундо!
Сехисмундо
Відчуваючи тривогу,
Перемог я жду великих
І найбільшу, наче муку, —
Це змогти себе. Астольфо
Хай Росаурі дасть руку, —
Це той борг за честь, що мушу
Їй вернути, як годиться.
Астольфо
Так, це правда, перед нею
Я в боргу; вона боїться,
Бо не знає, хто вона;
Я б укрив себе ганьбою,
Якби цю пошлюбив жінку...
Клотальдо
Стій, тебе я заспокою;
Знай, Росаура шляхетна,
Як і ти, Астольфо, й всюди
Захищу цю правду збройно;
Це моя дочка — і буде!
Астольфо
Що ти кажеш?
Клотальдо
Те, що, поки
Не побачу її в шлюбі,
Я хотів про це мовчати.
Повість довга, мої любі, —
Знайте: це дочка моя.
Астольфо
Якщо так, то свого слова
Не порушу.
Сехисмундо
Щоб Естрелья
Не тужила гонорова,
Що вона втрачає принца
Чином славного й оружжям,
Я рукою тут своєю
Обвінчаю її з мужем,
Що заслугами і саном
Рівний з ним, та вищим стане.
Руку дай мені!
Естрелья
Я щастя
Віднайшла таке неждане.
Сехисмундо
А Клотальдо, що моєму
Батькові служив задосить,
Я дарю обійми й милість
Ту, яку він сам попросить.
Солдат
Якщо так того, хто зовсім
Не служив тобі, шануєш,
То мені, хто королівство
Збурив і тебе, ти чуєш,
З вежі вирвав , — що даси?
Сехисмундо
Вежу; з тим, щоб відтепер ти
З неї вже повік не вийшов,
Був під вартою до смерті;
Зрадник більше не потрібний
В час, коли минула зрада.
Басиліо
Розум твій усіх дивує.
Астольфо
В нього вже й не та повада!
Росаура
Мудрий він і справедливий!
Сехисмундо
Що дивує вас? Чи дивно,
Коли сон був мій учитель,
І боюсь, як не противно,
Що прокинутися можу
Знов у замкнутій темниці?
А коли цього не буде,
То воно мені насниться;
Отже, я переконався
В тому, що все щастя людське,
Зрештою, як сон, минає,
І я хочу скористаться
Щастям тим, що час дарує;
Я прошу вас, винуватий,
Помилки простити наші,
Бо шляхетно їх прощати.
Примітки
Українською перекладено вперше.
© Переклад за виданням: CALDERÓN DE LA BARCA. La vida es suenõ. El alcalde de Zalamea.— Madrid: Espasa-Calpe, S.A., 1978.
[1] Гіппогриф – словотвір італійського поета Маттео Марії Боярдо (1441-бл.1494) від грецьких іменників hippos (кінь) і grips (гриф) на означення тварини з тулубом коня і з головою та крилами міфічного птаха. Даний образ, що поєднав у собі античні уявлення про колісницю Аполлона, яку тягнули то коні, то грифи, дуже часто вживається в іспанській поезії XV-XVII ст.
[2] Цей вислів, як і взагалі монолог Росаури й далі численні пасажі Кальдеронової п'єси, – полісемічний і важко піддається однозначному тлумаченню. Це може бути Фаетон, син Геліоса, бога сонця, й океаніди Клімени, так само, як і один з коней Еос, римської богині ранкової зорі.
[3] В заїзді не лишай мене… – іспанське прислів'я, що означає розплачуваться за чужі гріхи; виникло в середньовічній Іспанії з ситуації, коли зубожілі ідальго, не розрахувавшись за постій і харчі, покидали на заїжджому дворі своїх слуг, які мусили брати на себе покарання за їхні борги.
[4] Цей монолог Сехисмундо з часу появи п'єси "Життя – це сон" здобув непроминальну популярність серед іспанців. Його вивчають у школах, цитують і коментують у літературознавчих і філософських дослідженнях. В його афористичних рядках закарбовано незглибиме в своїй єдності розуміння світу, природи і людини, поривання скутого духу до свободи й діяння. Монолог Сехисмундо відомий в Україні у взірцевому перекладі М.Лукаша.
[5] Мається на увазі природа, яка наділяє все суще на землі характерними особливостями і рисами.
[6] За часів Кальдерона вважали, що риба не дихає і живиться водою.
[7] Перегук з відомою в країнах Середземномор'я легендою про гігантів, які насмілились боротися з Богом. Вони згромадили аж під небеса кам'яну гору, але Бог, наславши громи і зливи, розвалив ту гору і потопив гігантів.
[8] Гординя і Смирення – персонажі стародавніх іспанських містерій, які часто діють і в творах сучасників Кальдерона.
[9] Аврора за римською міфологією богиня світанку. Паллада (Афіна Паллада) – одна з головних давньогрецьких богинь, що уособлювала воєнні перемоги (у римлян – Мінерва).