Життя Ісуса - Сторінка 20

Тому він був такий незадоволений, побачивши, як апостоли відштовхували дітей, що юрмилися біля нього! У тих принаймні ще не пробуджена заздрість.

Неймовірна вимога! Треба уподібнитись до дітей, щоб увійти в Царство Боже, знов стати дитиною. "Хто Царства Божого не прийме, як дитина,— не увійде до нього".

БАГАТИЙ ЮНАК

Не лише діти примушували серце Ісуса битися швидше. Один юнак з молодечою відвагою перебиває його: "Учителю, що мені робити, щоб мати життя вічне?" Спочатку, не подивившись навіть, хто з' ним говорить, Христос питає: "Ти знаєш заповіді?" І перераховує їх. А юнак відповідає:

— Учителю, всього цього я дотримувався ізмалку...

Сказано було гарно і щиро, і це схвилювало Христа. Лише тепер він підняв очі на того, хто мовив. "Поглянувши на нього, Ісус вподобав його". Поглянувши на нього... Щось у виразі обличчя схвилювало Сина людського. Була то лагідність юнака — світло душі, що променіло з його очей. Так, вій полюбився Ісусові, але Ісус мовить як Бог, котрому все підвладне, без вступу і роз'яснень, майже різко: ч

— Одного тобі бракує: продай те, що маєш, дай його бідним — і ти матимеш скарб на небі. Тоді приходь і йди за мною.

Якщо б Ісус не полюбив юнака особливою любов'ю, він, безперечно, дав би йому силу покинути все, як це зробили інші. Він огорнув би його всесильною ласкою. Але любов не хоче нічого одержувати від того, кого вона любить, без його власної волі. Чи не занадто полюбив він цього незнайомця, щоб полонити його силою? Можливо, Син людський чекав від нього мимовільного поруху серця, пориву. "... Але той засмутився й відійшов, бо він мав велике багатство".

Юнак загубився у натовпі, а Ісус проводжав його поглядом ген за виднокіл, у глибини часу — від страждання до страждання, бо ті, кого покликав Христос, а вони відвернулися, падають, встають, тягнуться йти, їхні очі повні небесного світла, одяг забруднений, а руки обідрані й закривавлені.

Біль, який він відчуває, виливається у ще одне прокляття, спрямоване проти багачів: "Як важко тим, що мають багатства, увійти в Царство Боже... Легше верблюдові пройти крізь вушко голки..."

Він говорить це, усе ще дивлячись на засмученого юнака, який віддаляється. Мамона потягла за собою душу, яку він полюбив, але інші зовсім не розуміють-його гіркоти. "Хто ж тоді може спастися?" — зітхають вони.

Отже, хто може спастися? Ця думка мучить і святих. Смуток друзів розчулює Ісуса. Син Божий, творець життя, він може одним словом знищити все те, що тільки-но сказав; можливо, бачить уже в думках ту хвилину, коли юнак, який зараз відходить од нього, буде повернений назавжди до нього силою благодаті. "У людей це неможливо,— каже він,— у Бога все можливе..." Навіть урятувати стільки багачів, скільки йому хочеться урятувати; повернути найбільш гріховних, узяти їх силою, прийняти осквернену душу з агонізуючих уст. У Бога все можливе: це істинна правда, як і інші слова Господа! Все можливе! Він вже сказав якось: "Я все приверну до себе". Чудова і таємнича хитрість безмежної милості, яка не підвладна жодному контролю! У Бога все можливе.

Суворість Ісуса страхала апостолів, але його милосердя викликало у них заздрість. Як це так? Отже, цілий світ буде врятований? А як з нами? Петро ремствує:

— Ось ми покинули все й пішли слідом за тобою.

Жива любов зупиняє на апостолах свій погляд, який понад ними крізь століття осягає безмежну кількість освячених і розіп'ятих душ:

— Істинно кажу вам: нема такого, хто, кинувши свій дім, або братів, або сестер, або матір чи батька, або дітей, або поля заради мене та заради Євангелія, не отримав би сторицею тепер, у нинішньому часі, серед гонінь,— домів, братів, сестер, матерів, дітей і піль, а в майбутньому часі — життя вічне".

РОБІТНИКИ ОСТАННЬОЇ ГОДИНИ

Вони слухають Ісуса із задоволенням, яке дратує його. Чи не вважають вони, що їм усе належиться? Творець життя нічим не зобов'язаний своєму створінню. Немає жодних формальних прав там, де править любов. Як пояснити їм це? Вони краще сприймуть притчу, аніж голе напучування. Отож Ісус розпочинає: "Царство Небесне подібне до власника виноградинка, який пізно вранці вийшов наймати робітників..."

Навіщо було розповідати цю притчу про робітників останньої години, яка дотепер викликає непорозуміння? Та ж сама плата і тим, хто виснажливо працював з раннього ранку, і тим, кого він найняв опівдні чи в кінці дня. Шукатимемо пояснень цьому? Бог не потребує давати пояснень. Він нічого не відбирає у тих, хто трудився цілий спекотний день. Але щедро нагороджує тих, що прийшли останніми, бо судить за їхньою любов'ю. Та хай вони й не мали ніякої любові, якщо Христос любить їх, віддає ївд перевагу, якщо вони відповідають його таємничому уявленню про людську принадність, що ми можемо на це сказати? Він по-цар-ськи дарує любов, якої їм бракує. А ми самі, створені за Божою подобою, чи ми коли-небудь керували порухами нашого серця?

Розділ XXII

ВОСКРЕСІННЯ ЛАЗАРЯ

Дванадцять з тривогою дивились, як Учитель усе ближче підходить до Єрусалима, хоча й не покидала їх весь час непевна надія. Ісус мав мету, якої вони не знали. Мусив здійснити останній вчинок. Невеликий гурт перебував ще в безпеці на землях Ірода, коли наздогнав їх посланець з Витанії: "Лазар, якого ти любиш, нездужає". Без видимого зворушення сприйнявши цю звістку, Господь лишався на тому місці ще два дні, й апостоли не сумнівалися, що зробив він це з обережності. Отож, коли через, два дні Ісус мовив про те, що треба вирушати до Іудеї, учні —не стали приховувати свого страху та розчарування: "Учителю, ще— недавно іудеї тебе каменувати хотіли. А ти знову 7уди йдеш?" Не слухаючи їх, він сказав: "Лазар, приятель наш, заснув, і я йду розбудити його". А оскільки наївні і водночас лукаві учні хитали головами й заспокоювали себе: "Коли заснув, то одужає..." (з потаємною думкою лишитися в надійному місці), Ісус сказав:

— Лазар мертвий. Мене там не було — задля вас. Однак ходімо до нього.

Петра, очевидно, не було між ними (цим пояснюється те, що синоптичні Євангелія про Лазаря мовчать), замість нього наляканих апостолів переконував Тома, названий Близнюком: "Ходімо й ми, умремо разом з ним".

"Прийшовши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. Витанія була недалеко від Єрусалима, стадій з п'ятнадцять, тож багато іудеїв посходилися до Марти й Марії, щоб утішити їх по смерті брата. Почувши, що Ісус наближається, Марта пішла йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. Отож Марта заговорила до Ісуса: "Господи, якби ти був тут, мій брат не помер би! Я й тепер знаю, що все, чого'ти попросиш у Бога, Бог тобі дасть". І каже їй Ісус: "Твій брат воскресне". "Знаю,— відповідає йому Марта,— що воскресне у воскресіння, останнього дня". А Ісус їй: "Я — воскресіння й життя. Хто вірує у мене, той, навіть якщо й помер,— житиме. Кожен, хто живе і вірує у мене,— повік не умре. Віриш тому?" — "Так, Господи,— каже вона йому,— вірю, що Христос еси, Божий Син, який гряде у світ цей". Сказавши це, пішла й покликала потайки свою сестру Марію і каже їй: "Учитель прийшов, кличе тебе". Як тільки Марія вчула це, вона притьмом підвелася й подалась до нього. Ісус ще не ввійшов у село, він був на тому місці, де його зустріла Марта. Іудеї ж, що були в хаті з нею й розважали її, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що вона до гробу подалася, аби там поплакати. Та Мзрія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала: "Господи, якби ти був тут, мій брат не вмер би!" Побачив Ісус, що вона плаче, а іудеї, що йшли з нею, плачуть і собі, зворушено мовив: "Де ви поклали його?" Йому кажуть: "Іди поглянь". Заплакав Ісус. І заговорили іудеї: "Бачите, як він його любив!Чому плакав той, хто мав би сміятися з радості від того неймовірного щастя — вирвати з лабет смерті свогр улюбленого друга? Він оплакував Лазаря саме тоді, коли Лазар готовий був устати і йти до нього маленькими кроками, можливо підскакуючи, бо руки й ноги, як і лице, у нього були обвиті полотном. Він справді виходив з темряви, щоб побачити, як Син людський у свою чергу ввійде туди — але якими дверима! Але навіщо ці сльози, адже Ісус також уникне і смерті, й часу, й простору,-і Лазар уже вічно буде в його серці.

Немає жодної іншої причини для цих сліз, окрім слів іудеїв: "Іди і поглянь", а особливо грубого: "Смердить уже, четвертий бо день". Запах тліючого тіла викликав сльози у того, чиє тіло не знатиме тління. Бо Син людський даремно воскрешає свого друга Лазаря, він добре знає, що врешті-решт переможцями будуть хроби, які мають лише чекати повернення воскреслого. Рано чи пізно це тіло знов засмердить. Ніяка сила на світі не врятує його від тління. Ми всією душею віримо у воскресіння плоті, але треба, щоб кожна людська істота погодилась на неминуче тління. Якщо важко погодитися з цим самому, то як прийняти смерть тих, чия любов, свіжість і сила торкались нас? Чи те, що воскресне, буде людиною у розквіті сил, з променистими очима, червоногарячою кров'ю? Так, це буде вона, але нове тіло не буде смертним, а отже, стане іншим. Син людський плакав над тими гниючими плодами — тілами всіх живих.

♦

СМЕРТЬ ІСУСА ВИРІШЕНА

Багато іудеїв повірили в нього, але деякі пішли попередити первосвящеників, які відразу ж зібрали синедріон. Що дивніше чудо, тим небезпечнішим видається їм самозванець, і вони все твердіше переконуються у своєму намірі звести його зі світу. Назарянин, обдарований такою силою, безперечно, буде прагнути вищої влади і тим накличе на Єрусалим помсту з боку Риму. А Пілат не любив іудеїв і мав важкий кулак. Це вже були не теологи, яких дратувало богохульство лжемесії, а далекоглядні політики, які вживали заходів перестороги. Первосвященик Каяфа, своєрідний пророк, висловлюється за те, що хай ліпше помре одна людина, аніж має загинути весь люд.

Ісус, який знав про заходи синедріону (можливо, через Никодима), був попереджений про небезпеку і переховувався від переслідування в околицях міста. Сховком йому служив Ефраїм — місто на північний схід від Єрусалима. Однак надходила Пасха. Пророк неодмінно мусив з'явитися у храмі; його ворогам лишалося тільки трохи зачекати.