Жовтий туман - Сторінка 2

Почалася і завершилася епоха середньовічного варварства. Колумб відкрив Америку, а спільники Магеллана першими з мореплавців здійснили кругосвітню подорож. Піднялися в небо повітряні кулі, перший пароплав забив по воді колесами, перший незграбний паротяг поволік стальними рейками сміховинні коробочки-вагони. А чаклунка все спала зачарованим сном.

Що відбувалося в Чарівній країні? Історія і тут ступала своєю повільною ходою. Племена маленьких людей змінювали одні одних, виникали і розпадалися крихітні держави, що гордо вважали себе центром світу; королівські династії чергувалися одна за одною. І за всім цим пильно стежили гноми, піддані сплячої Арахни.

Невидимками сновигали вони по країні, все підглядали, підслуховували, запам'ятовували. І оскільки Гуррікап відкрив народам Чарівної країни секрет винайденого ним письма задовго до того, як він став відомим у Великому світі, то гноми вели літопис. Розвідники, повертаючись до рідної печери, розповідали черговому літописцеві новини, і той старанно записував їх на пергаментних сувоях, які маленький народець майстерно вичиняв з телячої шкіри.

Таких пергаментних сувоїв нагромаджувалося дедалі більше, вони вже заповнили всю шафу в печері, зберігаючи правдиву оповідь про всі події, які трапилися в Чарівній країні за тисячоліття чарівного сну Арахни.

Гноми ставилися до літопису, як до найбільшої святині, і після того як списаний сувій лягав на полицю, ніхто не смів до нього доторкатися. Так і лежали сувої непотрібною купою десятки віків.

ЧАКЛУНКА АРАХНА

ПРОБУДЖЕННЯ

е був незвичайний день у маленькій державі гномів. Зранку все йшло як завжди, але вже опівдні незвичний звук струснув печеру. Він скидався не то на могутнє зітхання, не то на рвучкий порив вітру, не то на рев величезного звіра. Повітря в печері сколихнулося, і частина світильників погасла. Зі стелі печери посипалися камінці, а луна незрозумілого звуку вирвалася назовні і сколихнула всі околиці.

Гноми, які знаходилися в долині, щодуху помчали до печери, а їм назустріч поспішала перелякана варта. Всі здивовано перепитували один одного:

— Ти чув? Що це таке? Чи не кінець світу настав?

Тільки мудрий Кастальо, старійшина гномів, і він же їхній літописець, здогадався, що трапилося. Він підпив палець догори і врочисто проголосив:

— Це прокидається володарка!

Кастальо мав рацію. Дивний звук виявився позіхом чарівниці, яка пробуджувалася. За ним лунали інші, не менш потужні звуки; вони погасили всі світильники, перетрощили меблі — маленькі столики, стільчики і ліжечка гномів, змусили зловісно тріщати стіни печери.

Нарешті Арахна прокинулася. Спляча людина не помічає плину часу, і чарівниці здалося, що вона якусь хвилину тому рятувалася від звіриної раті, яку нацькував на неї могутній Гуррікап. Невтямки було тільки, куди поділися звірі і птахи ї чому вона, Арахна, лежить у своїй печері, на ложі. Чарівниця покликала:

— Гей, хто там? Ходіть сюди!

До печери несміло ввійшли гноми. Вони пробиралися поміж уламків, освітлюючи собі шлях смолоскипами. Хід очолював Кастальо.

— Покличте Антрено! — наказала чаклунка. — Нехай пояснить, що тут трапилося.

— В нас нема такої людини, володарко, — наважився доповісти Кастальо. — В нашому племені давним-давно нікого не називали таким іменем.

— Це означає, що я дуже довго спала? — недовірливо запитала Арахна.

— На людській пам'яті ти спочивала багато віків, повелителько, — сказав старий гном. — Ми не знаємо, як і коли ти заснула і чому цей сон тривав так довго. Але ми завжди пам'ятали про свої обов'язки і старанно оберігали твій спокій.

— Дякую вам за вірну службу, — мовила Арахна. — Сподіваюся, що ви мене нагодуєте: я голодна, мов звір.

За обідній стіл Арахні правила дошка із скам'янілого дерева. Стіл зберігся з прадавніх часів і знаходився неподалік від входу до печери. Гноми піднімалися на нього довгими драбинами, а щоб доставити туди чергові страви, застосували дотепну систему блоків; все це зберігалося віками.

Чаклунка з'їла все, що було в запасі, і зажадала добавки. Вона зжерла чотирьох смажених биків і трьох баранів, сімнадцять фазанів і шістдесят чотири куріпки, закусила двома десятками паляниць та випила цілу бочку води. Потім, погладжуючи живіт, знеможено сказала:

— Після такого обіду не гріх би й подрімати.

Але чарівниця тут же скумекала, що й так проспала дуже довго, і вирішила зайнятися справами.

— Треба все-таки з'ясувати, — пробурчала вона, — як довго тривав сон, навіяний на мене Гуррікапом.

Вона розпитала Кастальо про великого чарівника. Чаклунка зраділа, коли дізналася, що протягом багатьох поколінь ніхто в цих краях нічого не чув про чародія з таким іменем.

— Що, прорахувався, голубе, — криво всміхнулася Арахна, — тебе давно на світі нема, а я живу, і тепер ніхто не завадить мені розпоряджатися в цій країні, як заманеться.

Кастальо розповів чарівниці, що у шафі зберігається багато рукописів — літопис Чарівної країни. Й Арахна, перш ніж розпочати рішучі дії проти мешканців цього загубленого світу, вирішила познайомитися з його історією. А раптом за минулі віки тут знову з'явився якийсь могутній чародій, котрого треба остерігатися.

ЛІТОПИС ГНОМІВ

рахна взялася за літопис. Пергаментні сувої лежали за номерами, і неважко було розібратися, з чого почати. Грамоту чарівниця знала погано, і справа в неї посувалася повільно.

Оповідь про давні часи Арахна переглядала неуважно. Лише розповідь літописця про те, як її, Арахну, приспав Гуррікап, вивчила дуже ретельно. Вона дізналася, що добрий чарівник дозволив гномам перетягти її сонне тіло до печери і доглядати за ним, щоб зберегти на довгі віки. Коли вона прочитала, з якими осторогами піддані оберігали її від згубного впливу часу, то навіть в її жорстокій душі ворухнулося щось схоже на вдячність.

— Треба винагородити гномів, — мовила сама до себе чаклунка. — Я дозволю їм добувати в моїх лісах стільки дичини й ловити в моїх річках стільки риби, скільки їм заманеться.

Історії древніх королівств та імперій Арахна пропускала, не читаючи.

— Королівство Феома… Імперія Балланагар… Могутній завойовник Агранат… Кому яка справа до цих примар, що давно відійшли в царство тіней?

Справжнє зацікавлення літописом Арахна виявила лише з того моменту, коли знайшла розповідь про королевича Бофаро, який жив тисячу літ тому в Західній країні. Бофаро задумав скинути з престолу свого батька, оскільки той, на думку сина, надто довго правив.[2]

Синівська невдячність не здивувала злу жінку. Адже і вона обікрала свою матір, поцупивши в неї всі приналежності чаклунського ремесла. Мало того: вона забрала її підданих гномів і повела з Великого світу в Чарівну країну, залишивши немічну стару жінку доживати віку на самоті..

Арахна з інтересом читала, як Бофаро та його прихильники, вигнані на вічне поселення в похмуру Підземну країну, пристосувалися там до життя. Вони стали добувати метали, і за це їх прозвали підземними рудокопами. Чарівниця зацікавлено прочитала, як перший король Печери Бофаро, не в змозі вибрати когось із своїх семи синів, призначив їх усіх спадкоємцями престолу, і вони стали правити почережно кожен по місяцю. Коли літописець розповів, які безладдя і плутанина з цього вийшли, чаклунка аж засяяла від захоплення. Семеро королів! І в кожного свій почет придворних, своє військо, свої закони, встановлені тільки на місяць, свої податки, що збираються з народу…

Арахна реготала так голосно, що склепіння печери мало не звалилося на неї і чаклунка мусила поспішно вискочити назовні. А гноми полізли драбинами нагору і почали цементувати стелю.

— Ох і Бофаро, ох і молодець! — у захваті вигукувала чародійка. — Веселе життя влаштував своїм підданим, нічого не скажеш!

Чаклунка вгамувалася, коли прочитала в літописі, що після кількох століть тяжкого життя в лабіринті, який оточував Печеру, було випадково знайдено джерело Сонної води. Випивши цієї води, людина надовго засинала й прокидалася не пристосованою до життя, немов новонароджене маля. Її доводилось усього вчити заново. Щоправда, навчання тривало лише кілька днів.

Мудрий Хранитель часу Белліно придумав присипляти ненажерливі юрбища придворних, солдат і шпигунів, а заодно й самих королів з сім'ями на той час, коли вони не правили. Життя королів перетворилося в суцільне свято, яке переривалося шестимісячними періодами зачарованого сну, що пролітали, мов одна хвилина.

Гортаючи сувої, чаклунка відкидала ті, в яких не знаходила нічого цікавого для себе. Та ось одна давня подія прикувала її увагу. За Кругосвітніми горами, за Великою пустелею, в різних кінцях величезного материка жили дві добрі і дві злі чарівниці. Добрих чарівниць звали Вілліна і Стелла, а злих — Гінгема і Бастінда. Людські поселення дедалі ближче насувалися до сховищ чарівниць, вони заглянули в свої магічні книги, і всім їм припала до душі Чарівна країна.

Чотири феї рушили у дорогу в один і тон самий час і неприємно здивувалися, зіткнувшись на новому місці проживання віч-на-віч. Вони зчинили сварку, але воювати не наважилися і поділили Чарівну країну.

— Спробували б ці базіки зайнятися дільбою в моїй присутності, — сердито буркнула Арахна. — Вони у мене світу не побачили б більше!

Піддані добрих чарівниць жили щасливо і мирно, однак гірка доля випала Жуванам, підвладним Гінгемі, і Мигунам, якими стала правити Бастінда.

СПРАВИ ДНІВ НЕДАВНІХ

ще повільно спливав вік за віком. Арахна спала зачарованим сном, чотири чарівниці добре чи зле правили своїми народами. Та ось літ за сорок до пробудження чаклунки сталася дивна подія. Одного разу під час урагану в центрі Чарівної країни із-за хмар опустилася величезна куля, під нею гойдався кошик, з якого на землю вистрибнув чоловік у картатому костюмі і з чудернацькою шапкою на голові. Дивний чоловік назвався Гудвіном, і мешканці тих місць прийняли його за Великого Чарівника: адже він спустився з неба і, за його словами, був близьким другом Сонця.

— Добридень, ще один чародій з'явився, — пробурмотіла незадоволено чаклунка, читаючи літопис., — Лізуть сюди, як мухи на мед.

Арахна зовсім забула, що і вона сама з'явилася в Чарівній країні неждано-непрошено.

Гудвін став повелителем Центральної країни. Під його керівництвом було збудоване чудове місто, назване Смарагдовим: воно все сяяло смарагдами, якими оздоблені були міські мури, покрівлі будинків і навіть щілини в бруківці.