Золоте теля - Сторінка 32

Коли ж Паніковський глянув на оленячі роги, гордість і прикрасу контори, його охопив такий сміх, що він впав на підлогу і швидко заснув, радісно посміхаючись фіолетовим ротом.

— Тепер у нас справжня установа, — сказав Остап, — є власний розтратник, він же швейцар-п'яниця. Обидва ці типи роблять реальними всі наші починання.

Коли Остапа в конторі не було, під її вікнами кілька разів з'являлися Алоїзій Моршек і Кушаковський. Забачивши ксьондзів, Козлевич ховався у найдальший закуток установи. Ксьондзи відчиняли двері, зазирали в контору і тихо кликали:

— Пане Козлевич! Пане Козлевич! Чи чуєш глос ойца небесного? Опамєнтайсє, пан!

При цих словах ксьондз Кушаковський підіймав палець до неба, а ксьондз Алоїзій Моршек перебирав чотки. Тоді назустріч служителям культу виходив Балаганов і мовчки показував їм огнистий кулак. І ксьондзи відступали, похмуро позираючи на "Антилопу".

Остап повернувся за два тижні. Його зустрічала вся установа. З високої чорної стіни пришвартованого пароплава великий комбінатор поглянув на своїх підлеглих дружелюбно і лагідно. Від нього пахло молодим баранцем й імеретинським вином.

В Чорноморській філії, крім конторниці, найнятій ще Остапом, сиділи двоє молодиків в чоботях. Це були студенти, прислані з тваринницького технікуму для стажування.

— От і добре, — сказав Остап кисло. — Зміна йде. Але у мене, дорогі товариші, доведеться попрацювати. Ви, звичайно, знаєте, що роги, тобто вирости, вкриті шерстю або ж твердим роговим нашаруванням, є ніщо інше, як придатки до черепа і зустрічаються, переважно, у ссавців?

— Це ми знаємо, — рішуче сказали студенти, — нам би пройти практику.

Щоб позбутися студентів, довелося застосувати складний і досить дорогий засіб. Великий комбінатор відрядив їх у калмицькі степи для організації заготівельних пунктів. Це коштувало конторі шістсот карбованців, та іншого виходу не було: студенти заважали б закінчити справу, яка посувалася досить вдало.

Коли Паніковський дізнався, скільки коштували їм студенти, він відвів Балаганова вбік і роздратовано прошепотів:

— А мене у відрядження не посилають. І відпустки не дають. Мені треба їхати в Єсентуки на лікування. І вихідних днів я не маю, і спецодягу не дають. Ні, Шуро, мені ці умови не підходять. І взагалі я дізнався, що в "Геркулесі" ставки вищі. Піду до них за кур'єра. Ось тобі чесне, благородне слово — піду!

Увечері Остап знову викликав до себе Берлагу.

— На коліна! — викрикнув він голосом Миколи Першого, як тільки побачив бухгалтера.

І все ж їхня розмова мала дружній характер і тривала дві години. Після цього Остап наказав подати наступного ранку "Антилопу" до під'їзду "Геркулеса".

Розділ XVIII

НА СУХОДОЛІ І НА МОРІ

Товариш Скумбрієвич з'явився на пляж, тримаючи в руках іменний портфель. До портфеля було прикуто срібну візитну картку з загнутим кутом і довжелезним курсивом, з якого можна було дізнатися, що Єгор Скумбрієвич вже встиг відсвяткувати п'ятирічний ювілей служби в "Геркулесі".

Обличчя в нього було чисте, пряме, мужнє, як в англійця, що голиться на рекламному плакаті. Скумбрієвич постояв біля дошки, на якій сповіщали крейдою про температуру води, і, важко пересуваючи ноги по гарячому піску, пішов вибирати зручне місце.

Табір купальників був багатолюдний. Легенькі бараки цього табору виникали зранку, і з заходом сонця зникали, лишаючи на піску брудні відходи міста — зів'яле лушпиння динь, шкаралупу від яєць і шматки газет, які потім на спорожнілому березі всю ніч ведуть таємниче життя, про щось шепочуться, шарудять і літають під скелями.

Скумбрієвич продерся поміж курінцями з вафельних рушників, зонтиків і простирадел, напнутих на кілки. Під ними ховалися дівчата в купальних спідничках. Мужчини теж були в костюмах, але не всі. Дехто обмежувався лише фіговими листочками, та й ті листочки прикривали якраз не біблейські місця, а носи чорноморських джентльменів. Робилося це для того, щоб з носів не лізла шкіра. Ось так прилаштувавшись, мужчини лежали у найвільніших позах. Вряди-годи, прикривши рукою біблейське місце, вони входили у воду, поринали і одразу ж поверталися на свої влежані, продавлені в піску місця, щоб не втратити жодного кубічного сантиметра цілющої сонячної ванни.

Цілковитою протилежністю скупості одягу цих громадян був джентльмен зовсім іншого вигляду. Він був у хромових черевиках на ґудзиках, у візитних штанях, у піджаку, застебнутому на всі ґудзики, з якого звисав годинниковий ланцюжок, при комірці і в фетровому капелюсі. Товсті вуса і віконна вата у вухах доповнювали його зовнішність. Поруч з ним стирчала, заткнута перпендикулярно в пісок, палиця з скляним набалдашником.

— Спека мучила його. Комірець аж набряк від поту. Під пахвами у джентльмена було гаряче, як у домні, там можна було плавити руду, та він продовжував нерухомо лежати.

На кожному пляжі світу можна зустріти одну ось таку людину. Хто вона така, чому прийшла сюди, чому лежить у всій амуніції — нічого невідомо. Але такі люди є по одному на кожний пляж. Можливо, це члени якоїсь таємничої ліги дурнів, чи рештки колись могутнього ордену розенкрейцерів, чи з'їхавші з глузду холостяки — хтозна…

Єгор Скумбрієвич розташувався поруч з членом ліги дурнів і швидко роздягся. Голий Скумбрієвич був зовсім не схожий на Скумбрієвича одягненого. Сухувата голова англійця сиділа на білому дамському тілі з пологими плечима і дуже широким тазом. Єгор підійшов до води, попробував її ногою і завищав. Потім всунув у воду другу ногу і теж завищав. Потім він зробив кілька кроків вперед, заткнув вуха великими пальцями, а вказівними закрив очі, середнім здавив ніздрі, і з несамовитим криком пірнув чотири рази. І лише після цього всього він поплив вперед навимашки, відвертаючи голову при кожному помаху руки. І дрібна хвиля прийняла на себе Єгора Скумбрієвича — зразкового геркулесівця і видатного громадського працівника… Через п'ять хвилин, коли стомлений громадський діяч перевернувся на спину і його кругле глобусне пузо загойдалося на поверхні моря, з кручі над пляжем почувся антилопівський матчиш.

З машини вийшли Остап Бендер, Балаганов і бухгалтер Бер-лага, на обличчі якого відбивалося цілковите підкорення долі. Всі троє зійшли вниз, і, безцеремонно розглядаючи обличчя пляжників, заходилися когось розшукувати.

— Це його штани, — нарешті сказав Берлага, спиняючись над одягом Скумбрієвича, котрий нічого не підозрівав. — Він, напевно, далеко заплив.

— Досить! — вигукує великий комбінатор. — Більше чекати я не маю наміру! Доводиться діяти не лише на суходолі, а й на морі.

Він скинув костюм і сорочку, під якою виявилися купальні труси і, розмахуючи руками, поліз у воду. На грудях великого комбінатора був витатуїрований синім порохом Наполеон у трикутному капелюсі і з пивним кухлем у короткій руці.

— Балаганов! — крикнув Остап уже з води. — Роздягніть і приготуйте Берлагу. Можливо, він буде потрібний.

І великий комбінатор поплив боком, розсуваючи води мідним плечем і тримаючи курс на північ і на північний схід, де поблискував перламутровий живіт Єгора Скумбрієвича.

Перш ніж погрузнути у морську пучину, Остапові довелося багато попрацювати на континенті. Магістральний слід завів великого комбінатора під золоті літери "Геркулеса", і він багато часу проводив у цій установі. його вже не дивували кімнати з альковами й умивальниками, статуї і швейцар у картузі з золотим зигзагом, який любив погомоніти про вогняні похорони.

З сумбурних пояснень одчайдушного Берлаги випливла напіввідповідальна фігура товариша Скумбрієвича. Він займав великий номер на два вікна, в якому колись спинялися закордонні капітани, приборкувачі левів, або ж багаті студенти з Києва.

В кімнаті часто й дражливо дзеленчали телефони, іноді окремо, іноді обидва разом. Та ніхто не брав трубок. Ще частіше розчинялися двері, стрижена голова службовця, просунувшись у кімнату, розгублено поводила очима і зникала, щоб поступитись місцем іншій голові, але вже не стриженій, а оброслій довгими патлами, або ж просто голій, ліловій, як цибуля. Але й цибульний череп ненадовго застрявав у дверній щілині. В кімнаті нікого не було.

Коли двері відчинилися, мабуть, уже в п'ятдесятий раз у цей день, до кімнати зазирнув Бендер. Він, як і всі, покрутив головою зліва направо і справа наліво, і, як усі, переконався в тому, що товариша Скумбрієвича в кімнаті немає. Зухвало виявляючи своє невдоволення, великий комбінатор поплентався по окремих відділах, секціях, секторах і кабінетах, запитуючи, чи не бачив хто товариша Скумбрієвича. І в усіх цих місцях він чув одну й ту ж відповідь: "Скумбрієвич щойно тут був"— або ж: "Скумбрієвич хвилину тому вийшов".

Напіввідповідальний Єгор належав до численних екземплярів службовців, які або ж "щойно тут були", або ж "хвилину тому вийшли". Деякі з них протягом всього службового дня і не можуть навіть добратися до свого кабінету. Рівно о дев'ятій годині така людина входить у вестибюль установи і, сповнена добрих намірів, заносить ніжку на першу приступку сходів. її чекають великі діла. Вона призначила у своєму кабінеті вісім важливих рандеву, двоє поширених засідань і одне вузьке. На письмовому столі лежать стоси паперів, які вимагають негайної відповіді. Взагалі, справ велике множество, не вистачить доби. І напіввідповідальний чи відповідальний громадянин бадьоро заносить ніжку на мармурову приступку. Та поставити її не так уже й легко. "Товаришу Парусинов, на одну хвилину, — чути воркуючий голос. — Якраз я хотів проробити з вами одне питаннячко". Парусинова ніжно беруть під руку і відводять у затишний куточок вестибюля. І з цього моменту відповідальний чи напіввідповідальний працівник пропав для країни — він пішов по руках. Не встигне він проробити питаннячко і пробігти три приступки, як його знову підхоплюють, відводять до вікна чи в темний коридор, чи в якийсь пустуючий закапелок, куди нечепура завгосп накидав порожніх ящиків, і щось йому втовкмачують, чогось домагаються, на чомусь наполягають і просять щось провернути в терміновому порядку. До третьої години дня він все ж таки добирається до першої площадки сходів. До п'ятої години йому навіть щастить пробитися на площадку другого поверху.