Звір предковічний - Сторінка 5

З першим ударом гонга він ринувся через увесь ринг до протилежного кутка, де Пат неквапливо підводився зі свого місця. Зала мало не розсілася від крику й оплесків: Летючий Голландець грав на всю силу. Пат задля жарту зустрів цей ураганний напад пасивним опором і вирішив самому не завдати жодного удару. Протягом усього трихвилинного шаленого шквалу він так і не ударив ні разу. То було рідкісне видовище оборони: то він затуляв лівою рукою обличчя, а правою живіт; то захищав обома рукавицями обличчя, а ліктями закривав середину тулуба. При цьому він увесь час рухався, зумисне незграбно ворушив плечима або, припадаючи до супротивника, паралізовував його зусилля, сам не пробуючи боронитися і не роблячи випадів, хоч тіло Патове аж похитувалося під барабанним градом ударів.

Глядачі, котрі ближче до рингу, бачили всю сцену й оцінили її, але інші, не розібравши як слід, схоплювалися на ноги, кричали й плескали, гадаючи, що Пат просто не має сили оборонятися під зливою частих ударів. Як тільки скінчився раунд, глядачі в подиві посідали на свої місця: Пат, ніби й не про нього річ, — спокійнісінько йшов у свій куток. Від нього мало б лишитися мокре місце, а йому хоч би що!

— Коли тобі пощастить з ним упоратися? — занепокоєно запитав Стюбнер.

— За десять секунд, — була певна відповідь. — Ось пильнуйте!

Коли вдарив гонг і Пат скочив на ноги, всі зрозуміли, що тільки-но зараз він серйозно береться за супротивника. Летючий Голландець теж це зрозумів і, вперше за свою боксерську кар'єру, помітно розхвилювався. Якусь частку секунди простояли вони один проти одного. Тоді Летючий Голландець рвонувся на Пата, і Пат добре розрахованим правим кросом кинув його на землю.

Після цього матчу ім'я Пата Глендона стало широко відомим. Про нього заговорили аматори боксу й репортери. Адже він перший нокаутував Летючого Голландця! І показав себе генієм в обороні. Його попередні перемоги не були випадкові. Обидві руки в нього однаково дужі. Цей велетень далеко піде! На думку репортерів, сплив уже той час, коли він витрачав свої сили на третьорядних боксерів. Де Бен Мензіс, Рідж Рід, Біл Тарвотер і Ернст Лоусон? Пора їм позмагатися з цим юнаком, що раптом виявив себе таким чудовим боксером. Де його менеджер і чому він не засилає викликів до них?

А далі одного дня прийшла й слава. Стюбнер оголосив таємницю, що цей боксер не хто інший, як син Пата Глендона, старого Пата, легендарного героя рингу. Юнака одразу прозвано "Пат-Молодший", аматори боксу захоплено юрмилися круг нього, а репортери підносили його на газетних шпальтах.

Починаючи з Бена Мензіса й кінчаючи Білом Тарвотером, чотири другорядних претендента на звання чемпіона прийняли виклик, і їх одного по одному нокаутовано. Патові довелося попоїздити для цього: матчі відбувалися в Голдфілді, Денвері, Техасі й Нью-Йорку. На це пішло чимало часу, бо нелегко організовувати великі матчі, та й боксерам треба було достатньо тренуватися.

Протягом другого року Пат викликав і подолав багатьох першорядних боксерів, що заступали йому дорогу до чемпіонства у важкій вазі. На горішньому щаблі твердо стояв Великий Джім Генфорд, непереможний чемпіон світу. Що вище просування Патове усе вповільнювалося, хоч Стюбнер невтомно посилав виклики й збурював громадську думку. З Білом Кінгом Пат упорався в Англії, а за Томом Гаррісоном мусив вибратись мало не в кругосвітню подорож, щоб зустріти його й перемогти саме на різдво в Австралії.

А призи їхні все більшали й більшали. Замість ста доларів, що заробив був Пат на першому змаганні, тепер він діставав по двадцять-тридцять тисяч доларів за матч плюс такі самі гроші від кінокомпаній. Стюбнер, згідно з договором, що уклав старий Пат, мав свій відсоток і, не зважаючи на великі видатки, поступово багатів, так само, як і Пат-Молодший. Причиною цього було найперш помірковане й розсудливе їхнє життя. Вони аж ніяк не були марнотратці.

Стюбнера вабила нерухома власність, і Патові навіть і не снилося, скільки менеджер вклав коштів у будівництво прибуткових будинків у Сан-Франціско. Існував потаємний тоталізатор, цілий синдикат, що організовував заклади на матчах, і там могли б дати йому досить точні відомості про те, скільки нагріб Стюбнер. А ще ж, крім того, Сем чимало одержував і від кіностудій, хоч Пат про це й не чув нічого.

Найважливішим завданням Стюбнера було оберігати молодого боксера, щоб не зазирнув він у те, що діється поза самим рингом. Це було зовсім не важко зробити, бо Глендон анітрохи не цікавився діловою стороною боксу. Куди б не їздили вони, Пат увесь вільний час проводив на ловах або на річках, де є риба. Він мало спілкувався зі спортсменами і відомий був своєю сором'язливістю та нахилом до самотності; він волів відвідувати музеї або читати вірші, аніж базікати з професіоналами. Менеджер суворо наказав його тренерам і партнерам по тренуванню, щоб тримали язика на зашморзі й не допускались ніяких натяків на продажність боксерів. Стюбнер силкувався якомога ізолювати Пата від зовнішнього світу. Навіть інтерв'ю у Глендона брали в його присутності.

Раз лише звернулися безпосередньо до Глендона. Це було напередодні матчу з Гендерсоном. В готельному коридорі хапливим шепотом запропоновано йому сто тисяч доларів. На щастя для цього добродія, Пат стримався і, відсторонивши його плечем, мовчки пройшов до свого номера. Він розповів про зустріч Стюбнерові, і той заспокоїв його.

— Все це жарти. Вони хотіли підсікти тебе. — Стюбнер помітив, як спалахнули гнівом сині очі.— А може, щось і гірше. Якби ти піддався на спокусу, вони б роздзвонили по всіх газетах, і ця сенсація згубила б твою кар'єру. Але щось мені не віриться, щоб аж таке. Тепер воно не трапляється… Колись таке бувало, що й підкупи, й шахрайство, але тепер жоден порядний боксер чи менеджер такого собі не дозволить. Щоб ти знав, Пате, — бокс це чесна гра, так само, як і професійний бейсбол. А чистішого й чеснішого за бейсбол і на світі немає.

Промовляючи ці слова, Стюбнер, однак, чудово знав, що наступний матч з Гендерсоном триватиме не менш, як дванадцять раундів — так обіцяно кінокомпанії — і не більш як чотирнадцять. Він те знав, що ставки величезні і що Гендерсон сам не зацікавлений вистояти понад чотирнадцять раундів.

До Глендона більше не наважувалися звертатись, і він викинув усю ту історію з голови. Тепер він витрачав цілі дні на кольорову фотографію. Це було його останнє захоплення. Він кохався в малярстві, але сам малювати не вмів, тож мусив задовольнитись кольоровою фотографією. Усюди він возив із собою валізу, набиту книжками про цю справу, і годинами висиджував у темній кімнаті, виявляючи та збільшуючи фотокартки. Не бувало ще на світі славнозвісного боксера, котрий так мало приділяв би уваги своїм професійним інтересам. Патові не було про що розмовляти з боксерами й людьми, що стояли близько до боксу, і вони визнали його за людину похмуру й нетовариську. Репутація, що склали йому газети, була не просто перебільшенням, але всуціль неправдою. Репортери змальовували його дужим, як бугай, тупоголовим звірищем; один недолугий газетяр охрестив його "Предковічним Звіром". Прізвисько припало декому до смаку. Вся писарська шатія його підхопила, і відтоді ім'я Глендона майже ніколи не згадувалося в газетах без цього додатка. Часто в заголовку або під фотографією так і стояло — Предковічний Звір, — великими літерами, без лапок і без прізвища. Всі знали, про кого тут ідеться. А Пат унаслідок усього цього ще більше замикався в собі, і гіркота й злість на газетних перодряпів дедалі дужчали у нього в душі. Але щодо самого боксу інтерес його тепер підсилився. Тепер він змагався із сильними супротивниками, і перемоги давалися вже не так легко, як давніше. Це були досвідчені борці, володарі рингу, і кожен матч становив своєрідну проблему. Траплялося, що він не міг нокаутувати їх на заздалегідь призначеному раунді. Так було із Сульцбергером, німцем-велетнем. Пат сподівався "висадити" його на вісімнадцятому раунді, але не пощастило ні тоді, ні на подальшому, і тільки аж на двадцятому він переміг.

Втіха, якої Пат зазнавав від боксу, чимраз більшала, і тренувався він тепер теж пильніше й триваліше. Нічим не відволікаючися, багато часу віддаючи полюванню в горах, він завжди бував у найкращій формі. Нещасливі випадки жодного разу не порушили Патової кар'єри, як то траплялося з його батьком. Кістки йому були цілі, він і разу не увередив собі хоча б суглоба, і Стюбнер з потаємною радістю помітив, що його юнак боксер перестав приказувати, що от назавжди повернеться в гори, коли переможе чемпіона світу Джіма Генфорда.

VI

Завершення його кар'єри наближалося. Великий Джім Генфорд прилюдно оголосив свій намір помірятися силами з Глендоном, тільки-но той переможе трьох-чотирьох суперників, що стояли поміж них. За шість місяців Пат прибрав зі своєї дороги Кіда Макграда і філадельфійця Джека Макбрайда. Лишилися ще Нат Пауерс і Том Кенем. І все було б гаразд, якби одній панянці з вищих кіл суспільства не забаглося стати журналісткою та якби Сем Стюбнер не погодився дати інтерв'ю репортерці "Сан-франціського кур'єра".

Вона підписувала свої статті "Мод Сенгстер", тобто своїм справжнім іменням. Сенгстери славилися своїми достатками. Засновник роду, Джейкоб Сенгстер, прийшов на Захід наймитувати, мавши саме укривало за плечима. У Неваді йому пощастило відкрити невичерпні запаси бури{6}. Спочатку він вивозив її на мулах, а згодом проклав залізницю. На прибутки від продажу бури він скупив сотні тисяч квадратових миль будівельного лісу в надтихоокеанських штатах Каліфорнії, Орегоні й Вашінгтоні. Пізніш він зацікавився ще й політикою — підплачував державних діячів та суддів, вдавався до політичних махінацій і зробився одним з найбільших промислових магнатів. Урешті-решт він упокоївся, всіма вшанований і сам в усьому розчарований. Ім'я його залишилося брудною плямою в історії, але ж, крім імені, він залишив своїм чотирьом синам кількасот мільйонів, щоб було їм через що гризтися. Звади й сварки, що виникли поміж синів, — судові, промислові й політичні,— бавили ціле покоління каліфорнійців і закінчилися смертельною ворожнечею між чотирма братами.