УСТА́ (ВУСТА́), уст, мн. Губи, рот. Жде його Марія, І ждучи плаче, молодії Ланіти, очі і уста Марніють зримо (Шевч., II, 1963, 359); Франчуків підносить чарку до уст, половину випиває (Хотк., II, 1966, 421); Коли я ввійшла до канцелярії, шеф саме скінчив снідати і витирав серветкою уста (Вільде, Троянди.., 1961, 224); // Губи, рот як орган мови. В його серці щось пекло, щось бунтувалося і кричало, але уста мовчали (Фр., IV, 1950, 43); Тоді уста мої тобі щось говорили, І ти щось обмовляла (Рильський, І, 1960, 96); Уста, що, як відомо, є частиною артикуляційного апарату, мають бути в хорового диригента витреновані в дикційному відношенні, щоб він умів беззвучно говорити (Осн.. диригув., 1960, 191).
◊ В уста́х чиїх залуна́ти (зазвуча́ти і т. ін.) — виходити від когось (про сказане, написане). Те.. слово.. воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно залунало по широких світах (Коцюб., III, 1956, 247); Вклада́ти (вкла́сти) в уста́ див. вклада́ти1 ; Ва́шими (твої́ми) [б] уста́ми та мед пи́ти див. мед; З ме́дом на уста́х див. мед; Закува́ти уста́ див. зако́вувати; Замика́ти (замкну́ти) уста́ див. замика́ти; Замурува́ти уста́ див. замуро́вувати; Запиша́ти уста́ див. запиша́ти; Затуля́ти (затули́ти) уста́ див. затуля́ти; Заціпи́ло уста́; Заціпи́ти уста́ див. заці́плювати; Зву́жувати (зву́зити) уста́ див. зву́жувати; Зімкну́ти уста́ наві́ки (наві́к) див. змика́ти; Золоті́ уста́ — хто-небудь добре, гарно говорить. — Полюбила наша Домаха чумаченька молодого перехожого. — Так і єсть!.. О, та й хороший же вдався! та який жартівливий, говіркий! золотії уста! (Вовчок, І, 1955, 60); Зрива́тися (зірва́тися) з уст див. зрива́тися; Зрина́ти (зри́нути) з уст див. зрина́ти2; З уст в уста́ (рідше від уст до уст) перехо́дити (передава́тися, полеті́ти і т. ін.) — переходити, передаватися від однієї людини до іншої, поширюватися (про новини, повідомлення, розпорядження і т. ін.). Зміст п’єси, окремих подій переходив із уст в уста (Коцюб., II, 1955, 142); Бачимо, тягнуть сапери всяке знаряддя, занепокоїлись командири, полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (Гончар, Новели, 1954, 39); З уст чиїх почу́ти (дізна́тися, дові́датися і т. ін.) — від кого-небудь почути (дізнатися, довідатися і т. ін.). — Я хотіла почути лише з твоїх уст, що робиться з батьком (Коб., II, 1956, 300); Я бачив твій [О. Пушкіна] портрет у друга-вірменина, Із уст якутових я чув твої слова, І в’є тобі вінок Радянська Україна, В братерській вольності жива (Рильський, III, 1961, 38); Зціпи́ти уста́ — щільно стулити уста, губи; Криви́ти уста́ див. криви́ти; Куто́к уст див. куто́к; На уста́х у кого, рідше кого — хто-небудь часто говорить про щось, повторює що-небудь. Суха [Килина Іванівна] як сухар, жовта як стигле жито, завжди розкуйдана, завжди з святцями в руках і лайкою на устах, не боялася Кирила Івановича (Мирний, І, 1954, 148); Край мій, що в вогні найтяжчім, на устах народів світу (Тич., II, 1957, 170); Не схо́дити з уст див. схо́дити; Ні па́ри з уст див. па́ра2; Па́ри з уст не пусти́ти див. пуска́ти; Покла́сти па́лець на уста́; Прикла́сти до уст па́лець див. па́лець; Розмика́ти (розімкну́ти) уста́ — починати говорити. Почувала [Гаїнка], що мусить щось сказати, відповісти на ці слова, та не могла розімкнути уста (Гр., II, 1963, 400); Уста́ зімкну́лися (зімкну́ться) наві́ки див. змика́тися; Уста́ми чиїми говори́ти (промовля́ти і т. ін.) — говорити від чийого-небудь імені, чиїми-небудь словами. Упевнено — гостріше лез — в лице новій війні устами Франції Торез рішуче кинув: «Ні!» (Гонч., Вибр., 1959, 345); Устами діда промовляла поважна мудрість (Донч., VI, 1957, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 494.