СЕ́РДЕНЬКО, рідше СЕРДЕ́НЬКО, а, с. Зменш.-пестл. до се́рце 1 — 3. Без милого сонце світить — Як ворог сміється; Без милого скрізь могила… А серденько б’ється! (Шевч., І, 1963, 57); Її чогось не милий світ: Головоньку сумну схилила І праву руку притулила До свого серденька (Рудан., Тв., 1956, 77); Коли б тебе, Полінашко, Як я, знали люди,.. Коли б знали хист і сили Розуму й серденька, На руках тебе б носили, Як тато та ненька (Г.-Арт., Байки.., 1958, 174); Знаєте, серденько в неї молоденьке, сама себе не розбере (Кв.-Осн., II, 1956, 433); Фраки, шовкові панчішки, Рукавці блищать гарненько, Гречні речі, залицяння, — Ох, коли б їм ще серденько! (Л. Укр., IV, 1954, 119); Я мати. Ти був колись під серденьком моїм. Тебе я в ліс ходила виглядати, Раділа кожним подихом твоїм (Воронько, Драгі.., 1959, 129); — Карпе! Йди, серденько, полуднувать! кидай роботу (Н.-Лев., II, 1956, 267); [Варвара:] Параско, іди, серденько, подивися, чи діти встигли поприходити до школи! (Галан, І, 1960, 472); // Коханий або кохана. — Повій, вітре, повій, буйний, Повій а того краю, Де живе моє серденько — Де милий витає (Бор., Тв., 1957, 55).
◊ Веселе́нько [ста́ло] на се́рде́ньку кому, у кого — те саме, що Ве́село на се́рці (див. се́рце). Тут Галочці щось веселенько стало на серденьку… (Кв.-Осн., II, 1956, 319); Весели́ти (розвесели́ти) се́рде́нько чиє, кому — те саме, що Весели́ти (розвесели́ти) се́рце (див. се́рце). — Коли б же я хоч його побачила, своє серденько хоч трохи розвеселила! (Вовчок, І, 1955, 203); Вийма́ти (ви́йняти) се́рде́нько — те саме, що Вийма́ти (ви́йняти) се́рце (див. вийма́ти). [Мавка:] Як солодко грає, Як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає! (Л. Укр., III, 1952, 201); Віддава́ти (відда́ти) се́рде́нько кому — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) се́рце (див. віддава́ти). — Коли б ти знав, як Рибалкам У морі жить із рибками гарненько, Ти б сам пірнув на дно к линам І парубоцькеє оддав би нам серденько (Г.-Арт., Байки.., 1958, 77); Віщу́є (віщува́ло) се́рде́нько чиє — те саме, що Віщу́є (віщува́ло) се́рце (див. се́рце). Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох, Чи то коханнячко?.. не зна він — а сумує! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 76); Вража́ти (вра́зи́ти) [в са́ме] се́рде́нько — те саме, що Вража́ти (вра́зи́ти) [в са́ме] се́рце (див. вража́ти 1); В се́рде́ньку глу́хо у кого — хтось байдужий, не відповідає на почуття іншого. Ті хороші білі руки Знов кохано обіймають, Та в моїм серденьку глухо, Поцілунки не діймають! (Л. Укр., IV, 1954, 110); Всім се́рде́ньком — те саме, що Всім се́рцем (див. се́рце). Я не забуду вчительки ніколи, Яку любив всім серденьком малим (Сос., Поезії, 1950, 124); Гаря́че се́рде́нько— те саме, що Гаря́че се́рце (див. се́рце). Прийде дівчина-голубка На мою могилу, Тихо сяде під калину, 3дихне через силу. І згада про мене з сумом Серденько гаряче, Наді мною — сиротою Нищечком поплаче (Граб., І, 1959, 629); Гніти́ти се́рде́нько чиє — те саме, що Гніти́ти се́рце (див. се́рце). Забула [дівчина] й кохання моє в одну мить? І тугу, що й досі серденько гнітить? (Л. Укр., IV, 1954, 83); Дохо́дити (дійти́) до се́рде́нька кому — те саме, що Дохо́дити (дійти́) до се́рця (до душі́, до живо́го і т. ін.) (див. дохо́дити). Просиділи вони так укупі аж до зірок.. І не доходило їй аніщо гіркеє до серденька (Вовчок, І, 1955, 353); Завдава́ти (завда́ти) жа́лю́ се́рде́ньку — те саме, що Завдава́ти (завда́ти) жа́лю́ се́рцю (див. се́рце). — Соловейки мої! не щебечіть у лузі, не завдавайте мойому серденьку жалю та туги (Н.-Лев., III, 1956, 337); Збагну́ти се́рде́ньком— те саме, що Збагну́ти се́рцем (чуття́м) (див. збагну́ти). Хто одважиться в північ на море Своє хибке човенце зіпхнути? Хто поважиться людськеє горе Світовеє серденьком збагнути? (Л. Укр., І, 1951, 65); Кра́яти се́рде́нько — те саме, що Кра́яти се́рце (ду́шу) (див. кра́яти). На весіллі музи́ка гучна, То ж то шпарко та весело грає! Ох, я знаю, комусь-то вона Безталаннеє се́рденько крає!.. (Л. Укр., І, 1951, 80); [На] се́рде́ньку ва́жко [та тя́жко] (тя́жко, тру́дно) кому, у кого — те саме, що На се́рці ва́жко [та тя́жко] (тя́жко) (див. се́рце). [Марта:] Упав сніжок на обліжок Та вже й не розтане… Тяжко, важко на серденьку, Як вечір настане (Вас., III, 1960, 105); — Мені, — каже [Маруся], — не так серденьку тяжко, як я що-небудь роблю (Кв.-Осн., II, 1956, 65); В любої Мотрі сьогодні головка чогось болить, а завтра їй чогось нудно, а позавтрьому на серденьку трудно (Вовчок, VI, 1956, 276); Не чу́ти се́рде́нька від кого, рідко — дуже кохати когось. Я від него [нього], молодого, Серденька не чую, Та зійтися з ним не можу Через неньку злую (Рудан., Тв., 1959, 75); Носи́ти в (на) се́рде́ньку кого, що — те саме, що Носи́ти в (на) се́рці (див. се́рце). Прийде той, чий образ я носила 3 піснями вкупі в серденьку свому (Л. Укр., І, 1951, 137); Ну́ди́ти се́рде́ньком — нудьгувати. — Чого вночі блудиш і серденьком нудиш..? (П. Куліш, Вибр., 1969, 328); Палке́ се́рде́нько див. палки́й; Печа́лити се́рде́нько див. печа́лити; Пригорта́ти (пригорну́ти) до се́рде́нька див. пригорта́ти; Пригорта́тися (пригорну́тися) до се́рде́нька див. пригорта́тися; Припада́ти (припа́сти) до се́рде́нька кому — те саме, що Припада́ти (припа́сти) до се́рця (див. се́рце). — Чим я маю привернути Серце милої, — не знаю! Може б, краще їй припали До серденька серенади?.. (Л. Укр., І, 1951, 371); Пристава́ти (приста́ти) до се́рде́нька див. пристава́ти; Приста́ло се́рде́нько див. пристава́ти; Ра́нити се́рде́нько чиє — те саме, що Ра́нити се́рце (див. се́рце). Маленьке серденько дитини вперше ранив страшний біль (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 26); Рва́ти се́рде́нько — те саме, що Рва́ти се́рце (див. рва́ти). Уночі під дощем, Загорнувшись плащем, Я ловлю, я хапаю ті звуки, А вони все ростуть, Моє серденько рвуть І клубочаться в нім, як гадюки!.. (Вороний, Вибр., 1959, 134); Розрива́ти (розірва́ти) се́рде́нько — те саме, що Розрива́ти (розірва́ти) се́рце (див. розрива́ти1). — Не плач, не журися, не вбивайся так! Коли справді, що так його кріпко любиш, то що ж, іди вже за нього… Я хоч і проти ночі, сам піду і приведу його. Не розривайте своїх серденьок! Може, знайдете своє щастя! (Кв.-Осн., II, 1956, 346); Се́рде́нько боли́ть — те саме, що Се́рце боли́ть (див. болі́ти1); Се́рде́нько ма́ло (тро́хи і т. ін.) не ви́скочить (ви́скочило) [з груде́й] — те саме, що Се́рце ма́ло (тро́хи і т. ін.) не ви́скочить (ви́скочило) [з груде́й] (див. се́рце). Яким лопаточку в руки — і давай рити.. А Ольга ніби непритомна,.. а серденько трохи з грудей не вискочить (Тют., Вир, 1964, 373); Се́рде́нько млі́є (млі́ло) у кого, чиє — те саме, що Се́рце млі́є (млі́ло, обімліва́в, обімлі́ло, омліває́, омлі́ло і т. ін.) (див. се́рце). Як хороше, як весело На білім світі жить!.. Чого ж у мене серденько І мліє, і болить! (Гл., Вибр., 1951, 175); Сама собі знає. Любилася, кохалася, А серденько мліло: Воно чуло недоленьку, А сказать не вміло (Шевч., І, 1963, 56); Се́рде́ньком прийня́ти — те саме, що Се́рцем прийня́ти (див. прийма́ти). Я.. віру Щирим серденьком прийняв (Л. Укр., IV, 1954, 125); Се́рде́нько окипа́є (окипі́ло) кро́в’ю (смоло́ю і т. ін.) (див. окипа́ти); Се́рде́нько пла́че (запла́че) у кого, чиє — те саме, що Се́рце пла́че (запла́че) (див. се́рце). Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче (Шевч., І, 1951, 23); Се́рде́нько раді́є — те саме, що Се́рце раді́є (див. се́рце). Барвінок стелеться і рута зеленіє; Подивиться Хом’як — аж серденько радіє (Гл., Вибр., 1951, 129); Се́рде́нько рве́ться у кого — те саме, що Душа́ (се́рце) рве́ться [на шматки́] (див. рва́тися). Ставав я край дому твойого, Дививсь у віконце твоє. Так пильно дивився угору, І серденько рвалось моє (Л. Укр., IV, 1954, 86); Се́рде́нько розіб’є́ться (розби́лося) див. розбива́тися; Суши́ти (ви́сушити) се́рде́нько чиє — те саме, що Суши́ти (ви́сушити) се́рце (див. се́рце). Тихо, любо жилося дитині, І ніщо не сушило серденька (Л. Укр., І, 1951, 343); Се́рде́нько чу́є (чу́ло) — те саме, що Се́рце чу́є (чу́ло) (див. чу́ти). Непевні очі удовині! Се ж серденько моє чуло!.. (Вовчок, І, 1955, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 129.