УСИ́ПАТИ1 див. усипа́ти1.
УСИ́ПАТИ2 див. всипа́ти1.
УСИПА́ТИ1 (ВСИПА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УСИ́ПАТИ (ВСИ́ПАТИ), плю, плеш; мн. уси́плють; док., перех.
1. чим. Розкидаючи, сиплючи що-небудь, покривати яку-небудь поверхню. Псович.. зганяв цілі юрми кріпаків до парку, де вони з ранку до ночі косили трави, прорізували нові стежки, алеї, всипали їх піском (Гжицький, Опришки, 1962, 32); І вітають Купер’яна З його вояками, Як героя, всю дорогу Всипали квітками (Фр., XI, 1952, 267).
◊ На́че жа́ром уси́пало кого — хтось раптово дуже розхвилювався. Мене наче жаром всипало. — Сорому не маєш, Мотре, — кажу їй (Вовчок, І, 1955, 60); Усипа́ти (уси́пати) поцілу́нками — цілувати багато разів підряд. Тільки ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та й поцілунками всипала та усе голосніш ридала (Вовчок, І, 1955, 294).
2. перен. Заповнювати собою якийсь простір, скупчуючись у великій кількості. Купи старців потяглись відусюди, Всипали двір голодуючі люди. Але на злидні та горе чуже Жмикрут [єпископ] отой споглядав байдуже (Граб., І, 1959, 240).
УСИПА́ТИ2 див. всипа́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 487.