ЩО1, чого́, знах. в. що, а після прийм. за, про, через та ін. також ві́що, займ.
1. також з підсил. част., ж, б, то, пит. Означає загальне питання про предмет, явище, дію і т. ін. — Що… що таке? .. Що він тобі сказав?..— обступивши, дівчата Домаху ув один голос випитують (Кв.-Осн., II, 1956, 18); Що б це сталося з моїми добрими та щирими земляками? Міркую, міркую і гадки не дам (Шевч., VI, 1957, 50); — Ой боже наш милосердний! Що то буде? що то буде далі? (Н.-Лев., VII, 1966, 185); — Скажіть мені: чи не знаєте, бува, Григорія Петровича Проценка? Де він і що з ним?.. (Мирний, III, 1954, 266); Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая біла Геть по небі гуляє по волі? (Л. Укр., І, 1951, 17); «Що цей сон означає?» біля вішалки у передпокої напружено думав розгублений Павло (Головко, II, 1957, 490); — Це що, Гервасію? Для чого? — нахилився Аркадій Валеріанович над хусткою.— Торф? (Стельмах, І, 1962, 347); Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Рильський, Голос. осінь, 1959, 11).
◊ В чім (в чо́му) річ? див. річ1; Зна́єш що?; Зна́єте що? — уживається при поясненні чого-небудь, пропонуванні можливого виходу з якого-небудь становища і т. ін. у знач.: ось що.— Знаєте що? Викрадьте ви Марусю та їдьте до Кишинева та й повінчайтесь (Н.-Лев., VI, 1966, 59); На чім (чо́му) світ [стої́ть] див. світ2; На що (з чо́го) жи́ти?— на які матеріальні засоби жити, існувати? — А з чого будуть жити молодята по шлюбі? (Вільде, III, 1968, 306); Та що: а) уяви (уявіть) собі. Була одна чорна курка, така несуща курка, та що! — запіяла півнем, і треба було голову втяти (Коцюб., І, 1955, 58); б) те саме, що нічо́го 4. [Любов:] Риск… та що, без нього все життя людське було б одностайне, як осінній дощ (Л. Укр., II, 1951, 28); [Та] що там див. там; То [й ] що — нічого страшного. Буде трудно, правда. А надто на перших початках — ну, то що? (Хотк., II, 1966, 225): — Як ти хоч мого ножа не загубив,— турбувався Хома Хаєцький..— А якби й загубив, то що? — лукаво задирався хлопець (Гончар, III, 1959, 59); — Хіба ж так можна? Це ж увечері тільки прибудеш.— То й що, смачніше їстиметься! (Стельмах, II, 1962, 406); Чим ди́хає (дише) див. дихати; Чим [же] не хто, що — уживається в риторичних питаннях у знач.: цілком підходить, гідний чого-небудь, добрий.— Чим же він не козак, — кажу я старим. — Да подивіться, люди добрі, чи він же не козак? Нехай хоч сама Марта скаже! (Вовчок, І, 1955, 73); Що вд́ієш; Що вді́яти див. уді́яти; Що [ж ти] зро́биш див. зроби́ти; Що [ж ти] йому́ зро́биш див. зроби́ти; Що ж [ти] поро́биш див. пороби́ти; Що [ж] роби́ти? див. роби́ти; Що й каза́ти див. каза́ти; Що там не кажи́ (не кажі́ть) див. там; Що-що, а…; Чого-чого́, а…; Чому́-чому́, а… — уживається при виділенні, підкресленні винятковості предмета, явища, події і т. ін. — Цілих вісім день оце прожив я у матері і чого-чого, а про оте прокляття наслухався доволі (Ле, Міжгір’я, 1953, 10); Що я сказа́в (сказа́ла) див. сказа́ти.
2. пит. Уживається в функції прислівника у знач.: чому?, з якої причини? — Панове молодці! — каже [Олеся], — .. що ви мене, як вороги, стережете, в неславу сироту вводите! (Вовчок, І, 1955, 24).
◊ За ві́що?; За що?;3а що й про що?; За що? Про що?— чому?, навіщо? А за віщо, за що люди гинуть? Того ж батька, такі ж діти,— Жити б та брататься. Ні, не вміли, не хотіли. Треба роз’єднаться! (Шевч., І, 1963, 114); — Одно другого готове в ложці води втопити, з’їсти без солі. От і Соломія стала моїм врагом. А за що? А про що? (Н.-Лев., VI, 1966, 410); [Раб-єгиптянин:] Яка там помста? Що ти плещеш? Хто ж се над ким помститись має? За що? Про що? (Л. Укр., II, 1951, 243); Не зна́ти чого́ (чому́) — невідомо нащо. Дружочок, цебто я, намалював картину життя на цьому спеченому острові.. Халупа на похилому березі, яка тремтить од вітру, .. і хазяї, не знати чого викинуті до цієї пустелі й забуті людьми (Ю. Янов., II, 1958, 52); Ні за що ні про що — без причини, безпідставно, даремно.— Сину! що це з тобою сталося? Чого ти чіпляєшся до молодиці ні за що ні про що? Чи то ж спосіб таке тобі базікати? (Н.-Лев., VI, 1966, 406); Її душило велике лихо, що так несподівано, ні за що ні про що впало на її голову (Коцюб., І, 1955, 273); Левко чогось аж потемнів за цю весну і, коли треба й не треба, безжалісно показував свій норов. Навіть рідних братів не жалував: наділяв їх запотиличниками та лящами ні за що ні про що (Стельмах, І, 1962, 530); Ні за що пропа́сти (заги́нути і т. ін.) — даремно, марно пропасти, загинути. — Зовсім скрутила чоловіка,— промовила мати.— Пропаде він з нею ні за що! (Гр., І, 1963, 287);— Пам’ятаю Устина. Хороший хлопець був! — Та тільки загинув ні за що (Головко, II, 1957, 435).
3. пит. Уживається в функції прислівника мети у знач.: для чого?, навіщо?, з якою метою? (у риторичному питанні — із знач. нічого). Що тому богу молиться, котрий не милує (Укр.. присл.., 1963, 215); Я пішла до панів. Тільки на поріг, а стара й питає: — Чи останешся? Що те лихо згадувати! — каже (Вовчок, І, 1955, 19); — Де тут взявся ведмідь? Що ви верзете нісенітницю! (Н.-Лев., VII, 1966, 196); Черниш спалахнув: — Товаришу сержант! (Сержант клацнув каблуками з підкресленою бравістю). Що ви з себе Швейка корчите? Чому у вас такий розхристаний, неохайний вигляд? (Гончар, III, 1959, 8).
$ Зара́ди чо́го — навіщо, нащо; Не зна́ти (не тя́мити), для чо́го — невідомо чому, навіщо. Не знати для чого Роман широко відчинив хвіртку, і перше, що йому впало в очі — був обрис якоїсь постаті (Стельмах, І, 1962, 611); По дорозі, мабуть, самі гаразд не тямлячи, для чого це,— хто ламав з тину кілок, хто хапав що тільки було слушне (Головко, II, 1957, 345); Нема́ чо́го (що), з інфін.— уживається для заперечення яких-небудь дій, думок і т. ін.; не варто, не потрібно. Нема чого тішити себе надаремно, він не дитина, може дивитись гіркій правді в вічі (Гончар, III, 1959, 152); —Буде вже так. Нема що й балакати дарма (Головко, II, 1957, 424); Чого́ ра́ди див. ра́ди; Ще (іще́) що!; Ще (іще) чо́го! — уживається при запереченні неприйнятних думок, дій, вчинків і т. ін.— Еге! Чепляєшся [чіпляєшся]. Ще що, мамо, вигадайте. Чепляєшся. Як я чепляюсь? Я мовчу, сиджу нишком, а вони кажуть — чепляєшся (Н.-Лев., VI, 1966, 406); [Кассандра:] Не руште! Я під захистом святині! [Аякс:] Іще чого! (Л. Укр., II, 1951, 324).
4. пит., тільки в наз. в. Уживається в функції присудка, відповідаючи значенням: як?, який, в якому стані перебуває хто-, що-небудь? За сльозами ледве-ледве Вимовляє [мати] доні: — Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара? (Шевч., І, 1951, 32); — Що стара? Не хоче оддати за вас Марусю? — Не хоче (Н.-Лев., VI, 1966, 59); Що там синочок наш — які слова вивчив?.. (Коцюб., III, 1956, 179).
◊ Що [це, се, вони, воно і т. ін.] за хто, що — уживається при запитанні про якості, властивості предметів, осіб і т. ін. у знач.: який. «Що це за диво? Що це за перезва? Це приводи! армії чогось їдуть до мене» (Н.-Лев., VII, 1966, 228); [Йоганна:] Хузане!! [Xуса:] А се ще що за норови? (Л. Укр., III, 1952, 165);— Звик я,— каже,— в цьому лісі, Як лушпина при горісі, Звуся Голик, ще й Іван, А із вами що за пан? (Перв., Казка.., 1958, 25); Ці люди сподобалися Данилкові, хоч він і не став їх розпитувати, що вони за одні (Панч, Синів.., 1959, 107); Хвилинами Кузь зупинявся і роздумував про те, що самий найученіший чоловік на землі не може розгадати, що за дивне створіння людина (Тют., Вир, 1964, 113); — Вона, гей, пильно зараз приглядається до нас та приміряється… Що це, мовляв, за солдати зі Сходу прийшли, що воно за люди… (Гончар, III, 1959, 77).
5. пит., розм. Виражає питання про кількість чого-небудь, відповідаючи значенню: скільки?, яку суму? — От вам,— каже,— і баран. Купіть, коли треба! «А що хочеш?» — Три копи (Рудан., Тв., 1965, 238); Мужик стає, починається торг. Підходять люди, питають мужика, що візьме на роздріб (Мирний, І, 1954, 237); — Він таки правду каже, що без проценту [процента] ніде не позичиш… Кажи, Романе, по-божому, що візьмеш на рік від сотні?-обернувся Семен до брата (Коцюб., І, 1955, 107).
6. відносний. Приєднує підрядні речення: а) додаткові. Замфір спантеличивсь. Він дозволяв ворожкам робити з жінкою, що їм забагнеться, аби звести її на ноги (Коцюб., І, 1955, 228); [Мелхола:] Що заробив, те й маєш. Розпустив кохану жіночку — оце ж і дяка від молодої господині (Л. Укр., III, 1952, 149); Ешелон ішов далі, монотонно цокотіли колеса, в вагоні загасили світло — всі спали. Вона могла наодинці виплакати все, чим наболіло її серце (Гончар, III, 1959, 177); б) підметові. [Бичок:] Та годі тобі, стара, вбиватися. Що з воза упало, те пропало! (Кроп., І, 1958, 467); А що вже їм зовсім не йшло, то се солдатськая наука (Л. Укр., І, 1951, 406); Де те все поділось, що тоді нам мрілось — ясне, урочисте? (Л. Укр., І, 1951, 246); в) (у сполуч. з часткою не) допустові. Кирило Іванович що не робив— нічого не вдіє, просить,— не можу ж я проти закону йти,— одмовить [секретар] йому і своє робить (Мирний, І, 1954, 160).
◊ Бага́то що (чого́, чому́ і т. ін.) див. бага́то; Бог [його́] зна́є що див. бог; Будь що бу́де див. бу́ти; Ма́ло що (чого́, чому́ і т. ін.) див. ма́ло; Хай бу́де, що бу́де див. бу́ти; Що бу́де, те (то) [й] бу́де — те саме, що Будь що бу́де (див. бу́ти). «Що буде, те й буде, а я не покину своєї матері..» — думала Маруся (Н.-Лев., VI, 1966, 73); Маруся вибігла з лісу. Що буде, то буде, але в ліс вона більше не піде (Хотк., II, 1966, 217); — А, що буде, те й буде! — втішав він сам себе.— Оженюся та й усе. Хіба ж мало наших хлопців на вчених поженилося? Он як вона мене любить (Тют., Вир, 1964, 246); Хай там що, а… — як би там не було, а… Хай там що, а наш час вимагав нового [шевченківського] бібліографічного покажчика (Вітч., 4, 1964, 203); Що ж до кого, чого, то…— коли стосується кого-, чого-небудь, то… Що ж до того, як нам надалі ділитися, то я прохав би Вас деякий час не вносити зміни, себто ділитися пополовині (Коцюб., III, 1956, 400); Що не кажи́ (не кажі́ть) див. каза́ти.
7. відносний. Приєднує підрядне означальне речення, відповідаючи значенням відносного займенника який. Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться? (Л. Укр., І, 1951, 126); Друге, що в моєму дитинстві було вирішальним для характеру моєї творчості, це любов до природи, правильне відчуття природи (Довж., І, 1958, 12); Аж до зір, що вгорі тремтять, ми несем Революцій Грозу!.. (Сос., І, 1957, 61).
8. відносний. Приєднує підрядні речення: а) які вказують на наступність іншої дії, що доповнює попередню. Дівчина цмокнула старого в щоку, після чого обернулася до бійців, енергійно піднявши догори стиснутий кулачок (Гончар, III, 1959, 255); б) які виражають наслідкові відношення, у знач.: а це, і це. Тихович, який ніколи не стріляв і не любив крові, одвернувся від закривавленої дичини, чим образив трохи свого колегу-мисливця (Коцюб., І, 1955, 220); Питання життя і смерті вражали, очевидно, мою дитячу уяву, що й залишилося в мені на все життя, пронизуючи в найрізноманітніших виявах мою творчість (Довж., І, 1958, 11).
При чо́му — уживається для введення приєднувальних конструкцій, відповідаючи значенням: в цей час, при цьому. [Нартал (крутить головою, при чому кайдани стиха бряжчать): ] О, зле, се дуже зле! (Л. Укр., II, 1951, 430); Че́рез що — уживається для введення підрядного речення з наслідковими відношеннями. Я такий обтяжений службовою працею, що не маю навіть часу пройтися на свіжім повітрі, через що часто занепадаю на здоров’ї (Коцюб., III, 1956, 257).
9. відносний. Уживається при зіставленні кількох підрядних підметових речень або членів речення з повторюванням займенника. Все злучиться в цілість — природа і люди, що є, що минуло, що сталось, що буде (Л. Укр., І, 1951, 287).
10. відносний. Уживається у сполуч. з іменниками та числівниками у знач.: кожний, всякий. Що день божий Радості приносить Своїй матері щасливій Дочка уродлива. Мов тополя, виростає Світові на диво (Шевч., II, 1963, 29); — Знов велено: позносити насупроти палацу всі хатки..— Отак що день — усе новий та новий приказ (Мирний, І, 1949, 195); Колеса ледве обертались, вивертаючи пуди в’язкого чорнозему. Що кілька метрів зупинялися передихнути (Гончар, III, 1959, 222); // також із співвідносним словом то. Уживається для приєднання підрядного речення або підрядної конструкції простого речення. Далі вже що день, вона сердитіша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха… (Вовчок, І, 1955, 108); І що день, усе гіршало їй. Суха зробилась, суха. І водою холодною тільки й живе (Тесл., З книги життя, 1949, 81); Що п’ять верстов, то й корчомка: Нічого й лічити!.. (Рудан., Вибр., 1937, 151); Що день, то більше в Єрусалимі теслів настає (Л. Укр., І, 1951, 442); Що не книжка — то й розум (Коцюб., І, 1955, 451); Що не день, то все тривожніш ставало на слободі (Головко, II, 1957, 217).
1
1. відносний, перев. з інфін. Уживається всередині простого речення в функції додатка. Жовнірам не стало за що харчуватись. Вони кинулись по селах шукати поживку (Н.-Лев., VII, 1966, 226); Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитись (Коцюб., II, 1955, 224); Чернишеві хотілося багато чого сказати цій дівчині-вдові (Гончар, III, 1959, 217).
◊ В чо́му (в чім) був (була́, були́) — не переодягаючись. Аж ось заторохтів на дворі візок.. Я, в чім була, схопилась до його на візок. Стара мене благословляє і його (Вовчок, І, 1955, 137); Диви́тися нема́ на що див. диви́тися; Не зна́ти що див. зна́ти; Нема́ (нема́є) за́ що див. нема́; Нема (нема́є) чим, з інфін.— не вистачає чого-небудь. Одягаюсь. Виходжу. Де там! Нема чим дихать. Вітер заганяє дихання назад у груди (Коцюб., II, 1955, 408); Нема́ (нема́є) чого́ — не вередуй; нічого. [Жінка:] Чом хліба не їси? [Чоловік (мовчить).] [Жінка:] Гіркий, либонь? Нема чого, небоже, мусиш їсти/ (Л. Укр., II, 1951, 129); По́ки що див. по́ки; Хоч би тобі́ що — нічого не трапляється з ким-небудь. Кремезний був дід Андрій… Міг годинами лежати у сніговому заметі, підстерігаючи вовка або злодія; увесь мокрий від поту, лягав спати на сирій землі, напившися холодної води.— і хоч би тобі що (Хотк., І, 1966, 80); Хоч би що́ кому — зовсім байдуже, однаково, не хвилює кого-небудь щось. — Дмитре, довго того часу попоїсти?— Встигну ще.-І так завжди. Готуй, готуй, а йому хоч би що,— зачиняючи ворота, проводить [Докія] очима сина (Стельмах, II, 1962, 406); Хоч ти йому́ що — не слухає, не сприймає нічого, залишається байдужим до всього хто-небудь; Хоч би там що було́ див. бу́ти; Хто в (у) що — кожен на свій лад, по-різному. Оглушені, мовчки дивилися ми з-під важких повік сонними очима на те, як під пошматованим дахом корівника вже перед вечором розташовувався цілий натовп якихось, одягнутих хто у що, свіжих, гамірливих людей (Коз., Гарячі руки, 1960, 18); Чим бага́ті, тим і ра́ді див. бага́тий; Чого́ до́брого див. до́брий; Що бог дасть див. бог; Що бог посла́в; Чим бог посла́в див. посила́ти; Що б там не було́ див. бу́ти; Що б там (то) не ко́штувало див. ко́штувати; Що б то не було́ — те саме, що Що б там не було́ (див. бу́ти). Ми вирішили що б то не було виконати своє головне завдання: зробити проміри дна в напрямку мілини між островом і материком (Вітч., 9, 1968, 217); Що б то не ста́ло див. става́ти; Що назива́ється — те саме, що Як назива́ється (див. назива́тися).
12. неознач. Уживається в знач.: що-не́будь, щось, скільки-не́будь, де́що. Не пожалій лиш золотого Для Феба світлого, ясного. Та і мені що перекинь (Котл., І, 1952, 119); Чи було що з пошти? (Коцюб., III, 1956, 322); [Руфін:] Прісцілло, накажи вина принести і ще чого — бо й татко не вечеряв (Л. Укр., II, 1951, 366); А може, то так він,— наморився? Чи в хуторах що недобре почув? (Головко, II, 1957, 117).
Ко́ли що…, [то…] — якщо (як)…, то… — Коли що трапиться зі мною, візьмеш, друже, оцей планшет у спадщину (Гончар, III, 1959, 114); Кому́ що, а тобі́ (йому́ і т. ін.)…— уживається при вказівці на виділення чиїх-небудь бажань, дій, вчинків і т. ін. з ряду загальних. — Мамо, а солодкий горох ми посадимо тут? — Кому що, а тобі горох,— засміялася молодиця.— Посадимо (Стельмах, І, 1962, 631); — О, кому що, а Левкові поцілунки! — одразу жвавішає вузьке, довгасте обличчя Зосі (Стельмах, І, 1962, 52); Не що і́нше, як… див. і́нший; Що і́нше див. і́нший.
13. означ., також у сполуч. із частками вже, то. Уживається в окличних реченнях у знач.: дуже багато, велика кількість. Чого там не росте! Від ласощів аж віття гнуться (Гл., Вибр., 1951, 75); За що пак милує господь Лихую твар такую, Як цей правитель?.. Другий год, Як він з німецькими плугами Забрався голий в цей куток. А що тих бідних покриток Пустив по світу з байстрюками! (Шевч., II, 1963, 114); Найшли погріб роблений із цегли. Що там срібла, золота! (Барв., Опов.., 1902, 327); А що вже женихів було, боже мій милий! Де вона пройде, то як рій гуде! (Вовчок, І, 1955, 21); А я ріжу, а я ріжу,— що там крику! Що людей!.. (Тич., І, 1957, 174); // Уживається при вказівці на ступінь вияву чого-небудь у знач.: дуже, сильно, як, який. Що не вмовляли Олесі, нічого не помоглось. Тільки гірш дівчину засмутили (Вовчок, І, 1955, 23); — Бог його знає, де він ходив, покинувши нас. А що вже мати наплакалась та набралась лиха, то, мабуть, нікому не доводилось так бідувать, як матері (Н.-Лев., II, 1956, 258); Віддали його до пана в економію товар пасти. Що вже тоді назнущалися з його досхочу, що наштовхалися! (Коцюб., І, 1955, 21); [Тихон:] Давай оце ми тебе оженимо. Я тобі висватаю панянку, що весела, що красива, то другої такої не знайдеш (Вас., III, 1960, 157).
◊ Що є (було́) духу див. дух; Що є (було́ і т. ін.) си́ли див. си́ла.
14. означ., розм. Уживається в риторичних питаннях і окликах при вираженні емоційної оцінки предмета, явища і т. ін. у знач.: в дуже великій, у вищій мірі. — Ах, що робиться… що тільки робиться… (Коцюб., II, 1955, 167).
До чо́го…— уживається в сполуч. з прикметниками та прислівниками, вказуючи на високий ступінь вияву якої-небудь ознаки, у знач.: дуже. Артемові наче гора зсунулася з пліч. Усміхнувся щасливий та мерщій до галушок, що за цей час уже й вихолонули. Дарма, до чого ж і смачні! (Головко, II, 1957, 252); На що…— навіть. На що вже Зайчик-стрибунець — І той урве хоч хвостика кінець (Гл., Вибр., 1951, 103); Ні до чо́го — не потрібно; Що [то] за … див. за3.
15. вказ., у сполуч. з частками ось, от, он. Уживається для уточнення, роз’яснення висловлювання: а) перед повідомленням, переліком. Ще ось що: як будуть питать брата Йосипа, на чиїм він грунті живе, то нехай скаже — на своїм (Шевч., VI, 1957, 206);-От що, ти…— почав Матюха важко. — Тільки ти мені не скажеш по правді про отой лист, так і знай: до ранку загребемо отут у ямі, як собаку! (Головко, II, 1957, 146); б) у функції узагальнюючого слова, що вказує на здогад про щось, розгадку чого-небудь. — Оксано, Оксано! — Ледве вимовив Ярема Та й упав додолу. — Еге! ось що… Шкода хлопця (Шевч., І, 1963, 110); Він придивився й крикнув: — Тодозя! Он що я забувся взяти! (Н.-Лев., VII, 1966, 151); «От воно що! — думав він,— от чого коханий тесть зачиняється в хаті, ховається від людей!» (Коцюб., III, 1956, 9); [Сабіна:] Шкода втрати, пане, бо є тепер кому гостей вітати і без твоєї слугівниці. [Хуса (усміхається):] От що! Ба з того вже тепер ніхто не винен! (Л. Укр., III, 1952, 169).
16. перев. з часткою не. Уживається в окличних і питальних реченнях, а також у різних словосполученнях у знач.: все, все без винитку, все підряд, всяке, різне. Чого вже не робила мати, щоб її заспокоїти! (П. Куліш, Вибр., 1969, 94); Царство ми пройшли до краю, Бачив я, що всюди люд На царя кладе свій труд, Що не вродить, що не скосить — Все у двір цареві зносить (Перв., Казка.., 1958, 14).
◊ По чо́му попа́ло — по всьому без розбору. У чорній пащі сарая, як зуби, блиснули машини, а Невкипілий замахнувсь і з риком кинувся на них, в нестямі гепаючи ломом по чому попало (Головко, II, 1957, 286); Чого́ на сві́ті не бува́є (не було́) — уживається при вказівці на можливість будь-якого випадку у знач.: все можливе. Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама..— А діти? — Горлиця питає,— Чи, може, хто гніздечко зруйнував? Чого на світі не буває! (Гл., Вибр., 1951, 134); [Зет:] Я чував — хоча, звичайно, люди часто брешуть, але чого на світі не буває! — Що ніби спів твій, чи музика, може, не знаю, що там саме, чари має… (Л. Укр., І, 1951, 446); Чого́ [там, ті́льки] нема́ (нема́є) див. нема́; Чого́, чого́ [ті́льки] не… — уживається при вказівці на велику кількість, значний вияв чого-небудь; Що завго́дно див. завго́дно; Що [не] попа́ло — все, будь-що; Що слід — все необхідне, потрібне. Він іде на цей промисел безвідмовно, працюватиме до ночі, поки не зробить що слід (Гончар, Тронка, 1963, 28); Що хоч; Хоч що — усе без винятку, будь-що. Та він на що хоч піде, аби його мати не плакала (Мирний, IV, 1955, 289); — Піду,— сказав Осел, — хоч що вже буде! (Гл., Вибр., 1951, 136); Що і як; Як і що; Що [воно́] й до чо́го; Що, куди́ і до чо́го — уживається у функції додатка або неповного додаткового речення у знач.: все, все детально, як потрібно. Вони помирились і вже тихо, без сварки, умовились, як і що (Коцюб., І, 1955, 385); Присолоджував Гилак гірку долю свого роботящого наймита до того часу, поки Дорощук не розібрався, що воно й до чого (М.Ю. Тарн., День.., 1963, 262); Порядкує [княгиня] і сама не знає, що куди і до чого; далі якось зачепила рукавом срібну коновку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті (П. Куліш, Вибр., 1969, 129).
17. Уживається в риторичних питаннях і окликах у знач. заперечних займенників ніщо, нічого, а також іменників, що позначають негативні якості, властивості. Один заможний господар Надумався Вовків злякати.— Що,— каже, — той вівчар — Собак дві сотні назбирати! (Гл., Вибр., 1951, 58); Як не плакали, як не благали матері пана, ..та не помогли ні сльози, ні викладки… Панові що? Хіба пан думав про гірку працю? (Мирний, І, 1949, 261); Що турки!.. Вона має цілий план (Коцюб., І, 1955, 384); Та сором сліз, що ллються від безсилля.. Доволі вже їм литись,— Що сльози там, де навіть крові мало?! (Л. Укр., І, 1951, 107); — Тобі що! У твого батька є пара коней. А треба буде, піднатужитесь трошки і третього коня прикупите (Головко, II, 1957, 498).
◊ Що для ме́не (те́бе, ньо́го і т. ін.) хто, що — байдуже мені, тобі, йому тощо до когось, чогось. Нікчемна в них радість і втіха нікчемна, Усяк з них за себе лиш дбає, І що ж для них туга співецька таємна? Чуття у них в серці немає (Л. Укр., І, 1951, 344); Що мені́ (тобі́, йому́ і т. ін.) до кого-чого — мені, тобі, йому тощо немає ніякого діла, байдуже кому-небудь до кого-, чого-небудь. Нас тільки двоє на світі. Що нам до інших? (Коцюб., II, 1955, 419); [Рахіль:] Мессія! що йому до нашої недолі? Він пан землі, безсмертний божий син (Л. Укр., І, 1951, 420); Що [ж] з то́го? див. той; Що там що — не варте уваги що-небудь. Лихий поніс його туди, до тих божевільців.. А тут ще сон такий, наче віщує щось… Погано… Е, що там, врешті, сон — дурниця (Коцюб., І, 1955, 163).
18. Уживається в складі фразових сполук із заперечними частками.
◊ Ма́ти (вважа́ти) ні за що кого — зовсім не зважати на кого-небудь, не поважати когось, виявляти зневагу до кого-небудь; Ні в що (у ві́що) вдягти́ся — немає чого, нічого одягнути. Тільки як зимою змерзну, змерзну оце, вдягтись гаразд ні в віщо, терплю (Тесл., З книги життя, 1956, 255); Ні до чо́го — не потрібен хто-небудь, не потрібне що-небудь. — Ферапонте, зараз мені перекидати гній поза стайню!..— «Властиво — се ні до чого»,— подумав Аркадій Петрович (Коцюб., II, 1955, 396); — Тату,— з докором озвався Павло. — Нащо ви так говорите? Адже той мотор нам ні до чого, а в колгоспі без нього, як без рук (Кучер, Трудна любов, 1960, 421); Я не хочу про дружбу говорить взагалі, Бо словесна дружба мені ні до чого (Мал., Любов, 1946, 11); Ні за що — дуже дешево, за безцінь. — А за що продав [хліб], Чіпко? — питає Лушня.— Ні за що.— Як ні за що? — усі разом скрикнули (Мирний, І, 1949, 279); Ні з чим іти́ (піти́, ї́хати, пої́хати, залиша́тися, залиши́тися, верта́тися, верну́тися і т. ін.) — без нічого, не одержавши нічого, не добившись ніяких наслідків, іти, піти тощо. Поїхав Дмитренко ні з чим (Мирний, II, 1954, 275); [Любов:] Що ж з того, що дрібниця, а все-таки виграла, а ви ні з чим вертаєтесь. Все-таки, значить, мене щастя не зрадило! (Л. Укр., II, 1951, 27); До хати зайшло двоє у потертих шинелях з таким виглядом, ніби таки настигли злодія.. Коли вони ні з чим вийшли з хати, переполошений батько запитливо вставився на сина (Панч, На калин. мості, 1965, 97); Ні при чо́му (чім) [бу́ти] — не бути причетним до чого-небудь, не бути винним у чому-небудь. — Я і сам знаю, що коні не винні,— спинився він коло дочки.— Се ти правду сказала. Коні тут ні при чім…
ЩО2, спол. 1. з’ясувальний. Уживається для зв’язку підрядного додаткового з присудком або іншим членом головного речення. Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить, Що море, буцімто, згорить,— Така, бач, є у неї сила (Гл., Вибр., 1957, 68); Ярема гнувся, бо не знав, Не знав, сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить (Шевч., І, 1951, 84); Галя прокинулася, почула, що міцненько її обняли— то менший брат обняв її (Вовчок, І, 1955, 312); Чорний кіт солодко спав на припічку біля каганця: йому було байдуже, що холодна зима зазирала крізь вікна білим морозом (Коцюб., І, 1955, 109); Горе тим, що йдуть одважно у нерівний бій на згубу, гірше тим, що від отрути на безслав’ї погибають (Л. Укр., І, 1951, 395); Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем (Довж., І, 1958, 12).
2. з’ясувальний. Приєднує підрядні додаткові речення, в яких з’ясовується причина, привід, мотиви якоїсь дії. Панів за те там [у пеклі] мордовали [мордували] І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів (Котл., І, 1952, 135); — Що ти любиш мене та жалуєш, від того і я така веселенька (Кв.-Осн., II, 1956, 426); — Романе! Романе! а де ти? Йди вже вечеряти, бо мати сердяться, що ти десь задлявся та загаявся і не йдеш у хату,— почув Роман сестрин голос (Н.-Лев., VI, 1966, 309); Дуже мені неприємно, що так сталося, і почуваю себе винним (Коцюб., III, 1956, 291).
3. з’ясувальний. Приєднує підрядні підметові речення. Вона, що носила у серці велике горе.., бачила тільки своїх синів, про них говорила (Коцюб., II, 1955, 177); —Мій меч не тяжкий для одважних рук. Чи ти боїшся смерті, кари, мук. Ти, що була душею завжди вільна? (Л. Укр., І, 1951, 123); Коли уряд переїхав до Києва, я, що жив на той час у Москві, був введений до урядової комісії по реконструкції міста (Довж., І, 1958, 25); // Приєднує підметові речення до головних, в яких підмет відсутній. Цієї ж таки весни прочулося скрізь, що знов уявилися розбійники (Вовчок, І, 1955, 366); Мар’яна здивувало й насторожило, що пан економ першим без гордування заговорив до нього, навіть підхвалювати почав (Стельмах, І, 1962, 191).
4. з’ясувальний. Приєднує підрядні присудкові речення. Діждемо пори, що й ми вилізем з нори! (Укр.. присл.., 1963, 155); В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає (Шевч., І, 1963, 3); — Тим часом у Варшаві тільки й мови, що про вашу милость, князю (Н.-Лев., VII, 1966, 211); Моє життя стало зараз таке коротке, що я кроками можу змірять його (Коцюб., II, 1955, 267); Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов (Сос., II, 1958, 11); Оксен.. зробив собі круг і врізав такого гопака, що позатягало пилюкою вікна і лампа жевріла, як би десь на токовищі (Тют., Вир, 1964. 208); Команду подали пошепки, а враження було таке, що пролунала вона громом (Гончар, III, 1959, 351).
5. з’ясувальний. Приєднує підрядні речення означальні. Загинув би напевно люд нещасний, Якби погасла та маленька іскра Любові братньої, що поміж людьми У деяких серцях горіла тихо (Л. Укр., І, 1951, 53).
6. з’ясувальний. Приєднує підрядні речення способу дії. Було колись так, що люди не знали, як рахувати час (Коцюб., III, 1956, 7); Двері ті, зроблені широкою аркою, настежи розчинені, так, що крізь них видно середину хати з гарною мозаїкою і фресками по стінах (Л. Укр., II, 1951, 385); // Приєднує підрядні речення, які характеризують ступінь вияву дії, стану або ознаки. Упав так, що аж носом заорав (Номис, 1864, № 6634); Буває так зажуриться, Що й люлечка не куриться, В очах сльозина заблищить І чуле серце заболить (Гл., Вибр., 1951, 207); До того змучений, що нічого писати не можу, і це мене гризе найбільше (Коцюб., III, 1956, 279); Ми викрутили його одіж так, що в ній не залишилось і краплі води (Ю. Янов., II, 1958, 54).
7. з’ясувальний. Приєднує підрядні речення причини. [Xуса:] От, бачиш! Ти, значить, зрадила мене, що хочеш розлуку брати? (Л. Укр., III, 1952, 164); Гроші, звичайно, присуджено з Семена, а що Семен не мав чим заплатити, то продали три морги родючої землі (Коцюб., І, 1955, 127); А що синові порядки йому не подобались, то таки не вдержувався, щоб часом не докорити (Гр., II, 1963, 334); У місто пригнали російського полоненого. Провели до штабу, але що там нікого не застали, привели у єдине в Теребовлі місце, де можна було завжди застати офіцера, тобто в кав’ярню (Гжицький, У світ.., 1960, 23).
8. розділ. Уживається при зіставленні членів речення або речень для посилення роздільності в чергуванні фактів, у знач. хоч, чи. Він ще вам покаже. Будете знать, що пан, що мужик — все одно (Мирний, V, 1955, 325).
9. відносний. Уживається для введення приєднувальних підрядних конструкцій, які доповнюють або розкривають зміст попередніх речень. — Тут нас Попович лякав, що від засідання нам, окрім провалу, нема чого чекати. При нашій меншості. А як же він собі думає? Що більшість сама прийде до нас? (Головко, II, 1957, 465).
10. часовий. Приєднує підрядні умовні речення із супровідними часовими значеннями; близький за значенням до сполучника як тільки. Що рибка смик — то серце тьох! Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох (Г.-Арт., Байки.., 1958, 76); Що Аниця стає поратися коло хати, а Іван за нею снується, як тінь (Март., Тв., 1954, 36); Що погляну-погляну я на нього,— і радісно якось мені на душі стане. Це ж уже чоловік… на тім світі був, а тепер он бач — балакає (Хотк., І, 1966, 169); Що добіжу до неї [посмітюхи], то вона зніметься та й перелетить далі на ступенів два понад самісінькою травою (Н.-Лев., VI, 1966, 95); Лежить Карпо на лаві плазом.. А молодиця, що не гляне на Карпа, то так і заголосить (Коцюб., І, 1955, 303); Що гляне в вікно, то зустріне пітьму і марища в очі заглянуть йому, він мусить заплющити очі (Л. Укр., І, 1951, 438).
1
1. умовний. Уживається для введення умовно-заставннх підрядних речень або зворотів до складного речення при співвідносному слові т о в головному реченні, відповідаючи за знач. словам наскільки, в якій мірі. Що вища температура, то більша частота максимуму рівноважного випромінювання (Наука.., 6, 1967, 10); Що далі забувалася небіжка Чайчиха, то знов Пилипиха робилася похмурніша — важким духом стала дихати вона на зятя (Вовчок, І, 1955, 238); Що ближче ми підходили до густих чагарів, то голосніше чувся тоскний звірячий плач (Мур., Бук. повість, 1959, 285).
12. порівняльний, нар.-поет. Приєднує підрядні порівняльні речення, виступаючи у знач. м о в, н е м о в, я к. Бідна княгиня… аж тремтить уся, що та билина од вітру (П. Куліш, Вибр., 1969, 129); — Отаке лихо…— співчутливо бідкався Галабурда.— А молодиця була, що твоя царівна (Добр., Очак. розмир, 1965, 47); // Приєднує порівняльний зворот усередині простого речення. Поле — що безкрає море; скільки зглянеш — розіслало зелений килим, аж сміється в очах (Мирний, І, 1949, 125); [Хор косарів:] Ми в луг підем всі з косами І як станем вряд, Він устелеться травами, Скошеними влад. Кожен з нас, що соколи, А всі разом, як орли! (Кроп., V, 1959, 131).
13. приєднувальний, нар.-поет. Те саме, що а (див. а2 ІІІ,3). А в дівчини брівоньки, Що в дівчини чорнії, — Матуся дала! (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 36); Ой раненько сонце сходить І пізно заходить, Що багатий до вбогої женихаться ходить (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 69); — Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця (Укр. дит. фолькл., 1962, 116).
14. Входить до складу підрядних сполучників: а) причинових: тому́ що, через те́ що, у зв’язку́ з тим, що, розм. зати́м що, тим що. У зв’язку з тим, що у відчуттях людини при сприйнятті певної реалії, крім об’єктивної її оцінки, часто виникають суб’єктивні.. емоції, коло таких слів [які викликають почуття] може розширюватись (Сучасна укр. літ. м., V, 1973, 95); Корови скільки є духу ревуть, затим що хазяйки не йдуть їх доїти (Кв.-Осн., II, 1956, 172); Явдоха й собі за Петром тягне, тим що багатир. Так заморочили бідну Настю, що вона вже й каже: — Хто перш пришле старостів, за того й піду (Коцюб., І, 1955, 25); б) часових: ті́льки що, розм. ті́лько що. Тільки що ми увійшли в двір, десь узялась мама на ганку, прибігла до мене й з плачем кинулась до мене та й обняла мене (Н.-Лев., VI, 1966, 98); У неділю, тільки що вийшли з церкви та пообідали, зараз Грицько запріг своїх пару биків.. та.. поїхав до Чіпки (Мирний, І, 1949, 278); Тільки що Тихович наважився увійти в двір, як йому запинила дорогу гусяча череда (Коцюб., І, 1955, 224); в) допустових: хіба́ що, дарма́ що. Я знаю, Що лев з ягням не може мирно жити, хіба що змінять так свою натуру, аж прийдеться їм дати інші назви (Л. Укр., І, 1951, 169); — Нам нічого втрачати, хіба що кайдани! (Головко, І, 1957, 63); Хто почув би його стогін серед цих безкраїх пустельних кам’яних гір? ..Хіба що голодні орли прилетіли б випити йому очі (Гончар, III, 1959, 110); — Ну молодець! — гукнув Комар старенький,— Утяв, дарма що молоденький! (Гл., Вибр., 1951, 133); Вечорами, як верталися з поля, то, повечерявши,— дарма що й завтра як світ іти на поле,— не лягали спати, а виходили за ворота й допізна сиділи на колодках, на споришеві попідтинню і гомоніли жваво (Головко, II, 1957, 231); г) наслідкового: так що. На моє щастя, сьогодні сіра погода і йде дощ безперестанку, так що я не гуляю, ніяких вражінь не маю і тим заспокоюю свої нерви (Коцюб., III, 1956. 323); Правду кажучи, не схибнув [Кирило Іванович] ні разу, так що через рік сидів уже на місці помічника столоначальника (Мирний, І, 1954, 156); д) обмежувально-протиставних: так (та) що́ ж, ті́льки що, розм. що ті́льки. Якби і йому [серцю], як рукам, можна було дать клапоть паперу та перо з каламарем та й годі. То воно дуже добре було б, так що ж! таким добром його не нагодуєш (Шевч., VI, 1957, 50); Він таки з козаків був, та жив собі паном, мав свій хутір і степи, й поле, тільки що ходив у свиті, в сивій шапці,— не хотів у інше вбиратись (Вовчок, І, 1955, 96); Що тільки Михайло не був задерикуватий, як Палажка, а йому теж не до вподоби було це ходіння. Боявся, щоб Сергій її з пантелику не збив (Тесл., З книги життя, 1949, 111); е) приєднувальних: не ті́льки що, розм. опрі́ч (окрі́м) того, що. — Усе ти між людьми і не боїшся їх. Пройдисвітів таких; Не тільки що під стріхою співаєш, Ще й у вікно літаєш… (Гл., Вибр., 1951, 131); Маланка лютувала. Опріч того, що її живий жаль брав за знівеченою рибою, вона була голодна (Коцюб., II, 1955, 22).
◊ Не т Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 593 - 598.