Антон-Біда — Герой Труда (1955) - Сторінка 3

Нарід зігнувсь, і “самопер”
До “мордописні” знов “попер…”

Ну, словом, як і цілий вік.
А хліб попер у другий бік!

Але про це не знав Антін,
Бо пас ягнята саме він.
Не бунтувався, Боже крий!
В політики Антон малий.

Любив він тих, кого пасе,
І рідне небо над усе.

Та ще волошок синій цвіт.
Та ще — Шевченків “Заповіт”.
Н і !
р і д н е н е б о —
н а д у с е !
Та тих любив,
кого пасе.

VI

Любив він тих, кого пасе,
І рідне небо над усе.

Та ось прийшов печальний рік, —
Стряслась біда в природі:
Десь у Росії нагорі
Сказивсь “отець народів”.

Щоби ягнят не пас малий,
Він з царського притона
Якусь мару, той “тато” злий,
Придумав для Антона.

Рішив забрать, чого не клав.
В сільраду він наказ прислав:

“Лошат, телят, ягнят і коз
В Антона
геть забрать в колхоз!

А сам Антон — з ціпком нехай
Іде собі в далекий край.”

Отак! Така тобі мара!
І закричали всі “Ура!”
Ура, ура! Антон нехай
Покине хату й рідний край
І за батьками (й дві сестри!)
На всі чотирі йде вітри.
Та ні, не сам! Куди! Куди!
Бо ще він зайде не туди!

Щоби прийшло туди маля,
Де повелів “отець” з Кремля,
Щоби не втік маленький “гад”, —
Прислать міліції наряд!!”

За що ж міліції наряд?!
Мабуть за те, що був тут лад?
Мабуть, що був він праці рад?
Мабуть, що цвів у нього сад?

За те, що цвів у нього лан
І сад той знаменитий,
Що щедро потом за людей
І кровію политий?

За те що жертвувано кров
За мир, братерство і любов, —
Прийшов міліції наряд
Й повикидав усіх підряд:
За карк — і на мороз гиля!
Так повелів “отець” з Кремля.

Улаштували весь куток,
Бабусь і сестер, і тіток,
І невісток,
і так дівчат,
Глухих дідів і онучат —
Маленьких діток, і дядьків —
Вчорашніх царських кріпаків:
За карк —
і на мороз гиля!
Так повелів “отець” з Кремля.

За що ж? А Бог те зна святий!
В політики Антон малий.

VII

Ну, Бог же теє зна святий!
В політики Антон малий.

Не знає він, що взагалі
Тепер Антон не в моді,
Що проти нього у Кремлі
Повстав “отець народів”,

Що взявсь “отець” всіх ер і рас
Зліквідувать його “як клас”:

Забрав усе, й опорки з ніг
І — голопузого на сніг!

Не знав Антон, що взагалі
Антон Біда не в моді,
Що в зореносному Кремлі
Сказивсь “отець народів”, —
Узявсь “отець” всіх “мас і рас”
Антона знищити, “як клас”.

Це ж для діток комуни дар
Приніс новітній Ірод-цар.

Із зореносної пітьми
Гукнувши — “З корнем вирву!” —
Придумав він гатить дітьми
Десь всеімперську прірву.

Гей, з зореносної Москви
Гукнувши — “З корнем вирву!!” —
Узявсь “отець”, щоб знали ви,
Гатить
А н т о н о мпрірву:

Забрав усе, й опорки з ніг
І — голопузого на сніг!
Із корнем вирвав. Та Біді
Біда була ще впереді.

Отак взяли живцем за гак —
Геть розкуркулили отак:

Забрали хату, сад і двір.
І — прямим ходом н а С и б і р.

VIII

Ой, затужили матері,
Що деспот несудимий…
І потягнулись трударі
В Сибір “неісходимий”.

І день і ніч, і день і ніч
Ішли на схід колони, —
На схід ішли і на північ
“Куркульські” ешелони.

На Україні сліз ріка,
Ріка й по всій Росії…
О, незабутня музика
“Куркульської” стихії!

На Україні сліз ріка,
Журби моря ще й трохи…
О, незабутня музика
Колхозної епохи!
З усіх шляхів!
З усіх дорог!..
Не чує світ!
Не бачить Бог!!.

Кипить дитячих сліз ріка! —
Приречених до страти! —
О, музика!
О, музика!!
О, музика, мій брате!

Лише такі пісні малих
Не любить “мудрий” Сталін,
І “лаври сталінські” за них
Співці ті не дістали.

Для цього треба б К у м а ч а
Або Т а д е ї ч а б хоча.*

* ПРИМІТКА АВТОРА: Сюди можна підставити не тільки Максима Тадейовича Рильського, а з однаковим успіхом всіх сталінських лауреатів, і виходитиме до ладу й до складу, до рими й до правди. Приміром:
“Або Тичину би хоча!”
“Миколу Бажана б хоча!”
“Ну. Сулеймана би хоча!”
“Джамбула-діда би хоча!”
“Чи Еренбурга б партача!”
“Або Твардовського б хоча!”
“Чи Долматовського б хоча!”
“Або Горлато ва б хоча!”
і т. д., і т. п.
І нарешті:
“Або Муратова б хоча!”

ІХ

І день і ніч, і день і ніч
Ішли на схід колони, —
На схід ішли і на північ
“Куркульські” ешелони.
Десь наче репнув світ увесь,
Розверзлася Росія
І утворилась прірва десь
На кості гречкосія.

З малими дітьми на руках,
Самі голодні й босі,
Йшли матері — і їхній плач
Неначе чути й досі, —