Чакалка (збірка) - Сторінка 2

- Андрусяк Іван -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


А в народі це свято називають іще Паликопи, – адже це час літніх гроз, коли блискавка легко може вцілити в копи щойно зібраного хліба, от наші предки й обрали цей день для молитов, які відвернули б таку загрозу. Так що герої цієї скоромовки не помилилися, а вирушили в дорогу саме тоді, коли їх і було покликано.

***

СУМЛІННА УЧЕНИЦЯ

Школа теж була би – сила!
Я б відвідувала й дві,
якби там мене учили
з хом’ячками в голові.

А якби навчати вволю
доручили псу й коту –
я не те що вам у школу,
я пішла б і в інститут.

Ще якби нам на екзамен
миша, дятел і павук –
отоді втекла б і мама
в академію наук...

ПІВГОРОШИНИ

Плаксію, плаксію –
горошини сію!
Тобі, розбишако, –
на шапку.
Тобі, злюко, –
на руку.
Тобі, нечупаро, –
на палець!
Тобі, вередуле, –
на личко.

А в маленької доні
одна на долоні,
та й та непрошена –
лиш так, півгорошини...

ТРИ ПЛАЧІ

Доні снилися вночі
три плачі.

Перший плач
жував калач,
другий одягнувся в плащ,
а у третього плачу
парасолька від дощу.

Перший доню пригощав,
другий кицькою нявчав,
третій, взявши на долоню,
колихав маленьку доню
і просив її іще
погуляти під дощем.

– Я із вами,
плаксіями, –
каже доня, – не піду,
я покличу тата й маму,
ще й сестричку приведу,
і вони як засміються,
як прокинуться усі –
від плачів не стане й сліду.
Може, тільки у росі...