Чесній і благоговійній стариці Домнікії… (1605) - Сторінка 3

Приведу у приклад повість від святих отців, щоб зрозуміти оту мучительну пристрасть і недугу, від яких випало якось одним людям так само постраждати.

ПОВІСТЬ

Двоє братів-однодумців, які увійшли в іночий чин, розгнівив один на одного заздрісник християнського спасіння, а ревнитель погибелі — диявол. Через отой гнів, говориться, через божий попуст піймали їх жерці-ідолопоклонники. Коли першого дня мучили їх, то вони перетерпіли і не зрадили благочестя. По тому, звільнивши од тортур, зачинили їх у спільну темницю до наступних тортур, якщо не надумають і добровільно ідолам не поклоняться. Побачивши те, говориться, шо доведеться їм прийняти конечну смерть, коли ідолам не поклоняться, один брат захотів одійти до бога в мирі й прощенні з братом і попросив у другого брата прощення і смирення. Той же брат миритися не хотів — отак допустив, щоб сатана зв’язав його пам’ятозлобством. Назавтра, говориться, коли були виведені на муку, той брат, котрий шукав прощення, мужньо все витерпів, благочестя не зрадив і, в законі умерши, відійшов до бога. Той же, котрий із братом помиритися не захотів, на першому допиті при тортурах не витримав, від Христа відрікся й ідолові поклонився. І коли вже був на волі, спитав його, говориться, мучитель такими словами: "Чому вчора без мук отак зразу не вчинив, а дав себе невинно мучити?" Відповів той, мовлячи: "Тому я вчора, — сказав,-терпів, бо зі мною бог був. А коли з братом не помирився, який у мене просив прощення, то й бог од мене відступив, і я вже не міг терпіти нітрохи".

Отож, сестро Домнікіє, треба убоятися цієї притчі; аби хтось із нашої братії в єресі не помер. Бо немає нічого мерзотнішого для бога, як гнівна й пам’ятозлобна пристрасть, учениця й догідниця гордого духа, зарозумілого і марнославного. Чи не для того мене кличете, щоб я у вас бісівства вчився? Спершу від біса увільніться і введіть поміж себе мирного Христа, тоді і я не відмовлюся відвідувати вас. А тепер, коли не має Христос (через владу мучительного гніву) де у вас голову прихилити у несмутному помислі. І я без Христа і його миру пробувати, жити або забавлятися на його місці анітрохи не можу!

А що каже пан Юрко про моє повернення, ніби коли не повернуся, багато хто сумніватиметься, осуджуватиме, наклепи чинитиме і у відчай упадатиме, а причина, каже, — народне сподівання. Ці слова — справжнісінька байка і відповіді недостойні, бо я з народом заповітів не складав і відповідей не творив, і народу я не знаю, в бесіді з ним не спілкувався і на очі не здибувався. Про що каже пан Юрко, не знаю. Чому мене чекають? Може, позичив що у кого і маю віддати борг? Не знаю іншого, хіба пана Красовського, який прихистив мене, страннього, і дещо дав на прожиток, його і пана Миколая¹⁴ знаю, а інших з народу не знаю нікого. Що за привід — народні страсті і якого народу, не можу зрозуміти. Жодної речі, ані осіб з народу, які від мене постраждали, не назвав — не знаю, на що відповідати. А щодо хвалебних плодів, які гніздяться у мирському житті і якими вельможа Юрій похвалився, то це є лихою гадкою, обмовою, наклепом і відчаєм — я про це нітрохи не дбаю і не піклуюся, коли сумління свідчить мені, що не випустив злобну причину від себе (аби від цих пристрастей хворобою хтось не поранився). А коли хтось якось од цього постраждає, то, гадаю, від лихих навичок він постраждає, а не від вигляду мого і збудеться на ньому голос Христового слова, що "злий зле говорить і думає"¹⁵. А коли хтось у відчай вдається через когось, хто відійшов у пустиню на покаяння, замість того щоб самому піти в той покаянний слід, то так чинить не християнин, який призначений до вічного життя, але ласолюбний ідолопоклонник, бог якому — черево, і про це я не дбаю; хай собі страждає той, хто пристрасті полюбив. "І сталася мені та заповідь: що для життя — на смерть"¹⁶, — каже апостол. Про це досить.

Отож, блаженний той, хто звільнився від зваб бісівських гадок та розумінь єретичних відщепенців; хто утвердив помисел уповання в твердині віри і в простоті благочестя, той не злякається злобних піднебесних духів у час відходу, від них же хай і нас. і вас обереже Христос і запише в книгах вічного життя — бажаю.

Амінь.

Писано в монастирі Уневі, в цвітоносну неділю¹⁷. І це ще знай: чому я не писав до вельможі Юрія, а до тебе, старице Домнікіє: прочув я, що він хворий. Отож, боячись, щоб не уразити й не досадити йому в хворобі, пишу до тебе. Однак молю тебе благоговійно, зволь сотворити йому поклін земний. Твоя-бо любов хай прочитає це писання з увагою в безмовності, твори мир і Христову любов, хай веселиться серед нас Христос. І ще молю: збережи це писання, щоб мені його повернути: маю в тому потребу. Писав мандрованець, якого звуть Вишенським.

______________

Було написано в Уневському монастирі під час нетривалого перебування І. Вишенського на Україні в 1605 p.

1. Домнікія— черниця одного з Львівських монастирів.

2. Пан Юрко— Юрій Рогатинець (?-1608), один із провідних діячів Львівського братства, ймовірний автор "Перестороги"— полемічно-релігійного трактату. Лист Ю. Рогатинця, в якому він закликає І.Вишенського не усуватися від насущних потреб життя народу, не зберігся.

3. Унев— Уневський монастир в с. Міжгір’я (на Перемишлянщині), звідки І. Вишенський писав Ю. Рогатинцеві відповідь на його лист.

4. … треба не уникати (проповіді)…— На відміну від римського костьолу проповідь у часи І. Вишенського не практикувалась у православній церкві, через що зустрічалося немало таких, котрі осуджували цей вид церковної пропаганди, називаючи проповідь "проклятою".

5. … чинить… людину відразу здоровою, просвіченою і довершеною…— Тобто Ю. Рогатинець висловлював ренесансний погляд на людину як на істоту досконалу за своєю природою.

6. … нашим фундаторам благочестя у Львові…— Ідеться про Львівське братство, яке очолило боротьбу українського народу за свою самобутність та непорушність існуючої віри.

7. … пан Віталій, волинський казнодія (проповідник)… — Ідеться про ієродиякона Віталія (?-бл. 1640), українського поета, філософа, релігійного діяча, перекладача "Діоптри" (1612), якого 3. Копистенський назвав "учителем і любомудрецем", а в передмові до "Діоптри" сказано, шо "він, набувши перло наук богонатхненннх проздовж свого життя, обрав собі кафедру проповіді божого слова".

8. Послання Павла до колосян, II, 8-9.

9. Послання Павла до римлян, II, 21.

10. Євангеліє від Матвія, VI, 14.

11. Пан Красовський— Іван Красовський, один із чільних львівських братчиків, з яким Ю. Рогатинець був "у гніві непоміркованім". Вів судові "тяжби" Ю. Рогатинець і з Дмитром Красовським.

12. Нават-єретик— другий ізраїльський цар (X ст. до н. е.), став ворогом іудейської релігії, був убитий заколотником Ваасою, а весь його рід винищений (III Книга Царів, гл. XIV-XV).

13. Послання Павла до римлян, XII, 19.

14. Пан Милолай— хтось із львівських братчиків.

15. Переказ євангельського вислову (від Матвія, XІІ, 35).

16. Послання Павла до римлян, VII, 10.

17. Цвітоносна неділя — назва, свята входу в Єрусалим Христа, т. зв. вербна неділя, відзначається шостий недільний день великого посту.