Чесність з собою - Сторінка 22

Але одтягнувши Наталю, Дара, неначе забула за неї та знову підняла сміх круг Рисецького. Петра знову покликала й зробила нагану за те, що самовільно одійшов од неї. Петро як перед королевою, схилився перед нею на одне коліно. При кожному дзінкові вона раптом замовкала, ніздрі її підіймалися та біліли на кінцях, але потім робилася ще веселіщою. Здавалось, вона навіть і не знала про те, що зібралися для якихсь суперечок, усім заважала та роз’єднувала тих, що сперечалися.

Віра иноді підводила на неї очі й пильно слідкувала за нею.

А Мирон все не з’являвся. Це починало вже дратувати. Почулися голоси, що він собі занадто багато дозволяє та що не заввадило б його провчити. Хтось запропонував навіть почати без його та, коли не з’явиться, без його ж і розібрати до кінця його "діяльність". Пропозіція знайшла прихильників, але Сергій, Кит, Семен Васильович та инші рішуче та гаряче запротестували.

Почала вже розгорятися й з цього приводу суперечка. Але в цей час почувся дзвінок, і з’явився Мирон з Олею. Оліна поява викликала легке здивовання, але Олю зараз же узяла під свою опіку Віра, до якої приєднався Тарас. Оля соромливо посміхалась та боязко поглядала на гучне численне зібрання.

Мирона зустріли, з підкресленою байдужостю, хоч кожен, здоровкаючись, казав щось веселе та гречне. Семен же Васильович навіть за талію обняв пройшов так з ним по всій вітальні.

Мирон усміхався й вередливo ростягав слова на кінцях. Обличчя було сіре, ішов своєю важкою, неначе недбалою, ходою, одною рукою підтягав вуса до ока. Але очі йому гостро, холодно, з іскорками чогось захованого та пекучого бігали по обличчях зібраних.

Дара байдуже хитнула йому головою й зараз же відповіла щось Рисецькому, від чого лице тому з невеличкими жабячими очима кольору корки, налилося кроввю та зніяковіло, а слухачі пирснули від реготу.

Почали готуватись до засідання. Почулося шикання, гуркіт стільців.

Дара раптом узяла Рисецького за руку, міцно потиснула й заглянувши в обличчя, привітно, просто сказала:

— Не сердьтесь, голубе… Добре? Я сьогодня трохи недобре поводжуся… Згода?

Рисецький засоромився, але засяв увесь, переконаний що переміг в суперечці.

— Ну, тепер, панове, сідайте — і тиша! — серйозно додала Дара до всіх і, повернувшись, несподівано підійшла до Мирона.

Мирон стояв в найдальшому кутку кімнати. Це був його звичай на всіх зібраннях вибірати найдальший куток і звідтиля, стоючи, та підтягаючи вуса вгору, сперечатись

— У мене була ваша сестра сьогодня, — зараз же почала Дара холодно та допитливо дивлячись в обличчя йому.

Мирон швидко подивився на неї.

— Коли? Сьогодня? Ввечері?

— Так, перед вечером. Вас це дивує?

Мирон прикусив губу.

— Умгу-у! — буркнув, — та-ак, тро-охи зди-вува-ло… — вже недбало та також холодно ростяг він.— Що ж вона роби-и-ла у ва-ас?

— Ми балакали… Про неї то про вас… Мирон з чудною посмішкою зазирнув їй у вічі. Потім помалу заклав руку в бокову кишеню, вийняв записку Марусі й лінво простягнув її Дарі.

— Прочита-а-йте… Ціка-а-во… Певно, результа-а-т ваших розмо-о-ов. Дара взяла записку й почала читати. Підчас читання глянула на Мирона. Він дивився кудись у далечінь, прижмуривши очі, неначе приглядався до чогось та ледве посміхався.

— Я це знала,— повертаючи записку, сказала Дара й подивилася просто в лице йому. Він не повертаючись, сховав папірця в кишеню.

— Та-ак? Можливо, навіть поради-или?

— Ні.

— Що ж таке ви їй каза-а-ли?

Все так само дивився кудись та посміхався.

— Що казали, то вже казали. Коли побачите її, скажіть, що мені шкода, що вона так швидко пішла од мене.

— Чого ж вона прихо-о-дила й чому так шви-дко пішла?

— Приходила, очевидно, тому, що важко їй! — різко сказала Дара. — А пішла… Вона не довго була у мене. Прийшла Віра до мене та зніяковіла… І… трохи чудно трималась… Навіть образливо для вашої сестри. По мойому Сергій з Вірою цього не знаходять. Сестра зараз же пішла. Перекажіть їй, що на мене вона без моєї вини розсердилась. От і все. Перекажете?

Мирон важко подивився на неї.

— Це я винний. Я порадив їй ближче зійтися з вами. Жалкую. Але перекажу.

Почувався закликаючий до тиши стукіт. Дара хотіла ще щось сказати, але одійшла й сіла поруч з Наталею на канапі. Мирон почав крутити вуса. В очах іскорки зробилися гостріщими. Иноді здавалося, що замісць очей він має два дуже загострених блискучих, кінчики цвяхів. Але поза була ліниво-недбала, рухи повільні.

Обібрали головою Кита. Він розправив свої густі, гарні вуса, надав ще більше холодности непорушно-гарному обличчю та запропонував референтові, товаришу Іоні, викласти тему зібрання.

Іона помалу підійшов до столу голови, сперся на його рукою й обвів вітальню своїми опуклими зеленкувато-сірими очима. Голені губи його рбстяглися в тонкую посмішку. За посмішкою промінястими зморшками розстяглась і жовта шкура.

Усі мимоволі, подивились у бік Мирона. Він так само крутив вуса та поблискував очима.