Чому я не хочу вертатись до СССР? (1946) - Сторінка 4

- Багряний Іван Павлович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Тому найменший прояв власної волі будь-якої з “рівноправних” націй в СССР (окрім Росії) здушується страшним моральним і фізичним терором.

Тим терором російський червоний фашизм (більшовизм) намагається перетворити 100 національностей в т. зв. “єдиний радянський народ”, цебто фактично в російський народ.

Ось чому українцям навіть поза межами СССР не дають спокою й намагаються силою й провокаціями затягти їх назад і знешкодити.

Я не хочу вертатися на сталінську “родіну” тому, що підлість, цинізм і жорстокість більшовиків не знає меж.

Коли громадянина (і то незалежно від його віку, стану та будь-яких заслуг перед народом) брано НКВД під арешт, то ніхто його не міг ані заступити, ані захистити. Інститут заступників на Сході (адвокатів) фактично не існував. Як не існували і відкриті суди для політичних. Мільйони людей знищено так, що невідомо, де вони ділися.

Беручи до в’язниці батька родини і ще не вияснивши його провини, викидали його родину геть на вулицю, таврували їх ворогами народу, організовували цькування їх в суспільстві, позбавляли праці і засобів існування.

Або мстилися на дітях за батьків і навіть за дідів, не приймаючи їх до високих шкіл чи на виробництво тільки тому, що його дід був колись куркулем чи офіцером або навіть рядовим вояком армії Української Народної Республіки чи якої іншої.

Це було стилем підрадянського життя.

Так потерпав довго я сам. Так само по відношенню до матерів. Мати може вмерти під дверима НКВД, благаючи про звістку про сина, але їй не скажуть нічого і не дадуть побачення, а ще будуть свердлити її рану в серці брудними інсинуаціями й погрозами й вимагатимуть від нещасної матері признатися, з ким був знайомий син, тощо… І тероризуватимуть темну неписьменну стареньку жінку, зганяючи її зі світу. Так загинула моя мати. Або, скалічивши в’язня на допиті і пхнувши його в камеру, йому не дають ніякої медичної допомоги. Лікар-енкаведист ставить напівбожевільній від мук жертві таку умову: “Або підпишете усе, що вимагає слідчий, і тоді я вас буду лікувати, або здихайте”. А до цього треба ще взяти під увагу, що тая жертва ні в чім не повинна.

Я не хочу вертатися до СССР тому, що там людина не варта й того, що комаха. Знищуючи людей за ніщо: за дрібниці, за сказане слово, за анекдот, за скаргу на погане життя та ще й роблячи це з одвертим цинізмом, більшовики виставляють таку формулу:

“В СССР людей хватіт і нєчово церемонітса” та “ліпше поламати ребра сотні невинних, як пропустити одного винного”.

Тож не дивно, що по тюрмах і таборах в СССР в 1936–39 р.р. сиділи коло 11 мільйонів людей. Тюрми були так переповнені, що в одиночних камерах, цебто з площею на одного чоловіка, сиділи по 25–30 людей і так сиділи, вірніш стояли, по 10–11 місяців і більше “під слідством”, цебто ще до вияснення, чи вони дійсно в чомусь винні. І нікого те не обходило, що люди загибали живцем… Крім того кожного з них мордовано на допитах.

І все те робилося за придуманим планом і за вказівками з Кремля. Одначе, коли процес дійшов до абсурду, коли не лишалось родини в СССР, яка не була б зачеплена терором, бо в ній знаходився ворог народу, коли море заяв і писаних благань дітей і матерів ув’язнених і засуджених ворогів народу залило Кремль, а особливо Н. Крупську (дружину покійного Леніна), тоді Сталін, щоб заспокоїти громадську думку, виголосив на XVIII партз’їзді, що вороги народу пролізли в НКВД, перебили чесних “партійних більшовиків”… Цебто впродовж декількох років і з таким розмахом били… А сказавши так, велів зняти Єжова і відправити його в відпустку.

Чи може бути більший цинізм і глум над людиною? Глум над мільйонами людей… А провокаційне вбивство Кірова? Цей другий “підпал рейхстаґу” інспірований для того, щоб виправити невдалий терор проти всіх опортуністів і всіх незадоволених.

В “помсту за Кірова” розстрілювали людей “правих, лівих” і всіх інших масово, і то не тільки партійних опортуністів, а й безліч (і то найбільше) людей, які ніколи жодного відношення до партії і до опозиції не мали.

Так порозстрілювали українських митців і письменників.

Хвиля масових розстрілів прокотилася від Одеси до Владивостока, а кількість розстріляних така велика, що не тільки за Кірова, а й за самого Сталіна то була б зависока ціна. І то не рахуючи засланих на каторгу.

Прикладом такого глуму, цинізму, підступу, провокації, садизму, нічим не виправданої жорстокости рясніє ціла більшовицька 27-літня практика. І то не з випадку і “плями на сонці” – то є стиль більшовизму, його природи.

Ось чому я не хочу більшовизму і соціалістичної “родіни”.

X

Я не хочу вертатись під більшовизм тому, що я сидів у тюрмах із священиками різних церковних напрямків і бачив, як їх бито і мордовано. За наказом Сталіна їх винищено в СССР, а церкви поруйновано, і цілих 25 років вибивано з людських душ найменші ознаки християнської релігії. В брутальний, підлий спосіб. І ось 1943 року більшовизм вдався до релігії і став виступати в ролі захисника православної церкви.

Європа і весь світ може в це вірити – в те, що Сталін дійсно насаджує християнство, а його партія щиро вернулася до релігії. Але ми ніколи в це не повіримо. Тіні замучених священиків, що стоять в нас перед очима, їхні кості ще не встигли зітліти.

Скорше біблійний цар Ірод може навернутись до християнства, як його наступник XX століття.

Сталін зробив з релігії знаряддя своїх політичних махіна¬цій і тільки. А релігія як була викорінювана в СССР, так і буде викорінювана.

Більшовизм – це є насильство над людиною, це є рабський труд, це є сваволя політичної кліки, це є новітнє кріпацтво, це є терор фізичний і духовний, це є злидні, це є голод, це є війна.

XІІ

Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВД піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький…

Коли нам, українському народові, буде повернене право на свободу і незалежність в ім’я християнської правди і справедливости.

Людині, що виросла в нормальних людських умовах, тяжко повірити у все, що діялось там, на одній шостій частині світу, за китайським муром.

Нам світ може не повірити! Добре!

То нехай нам влаштують суд. Нехай нас судять, але в Європі, перед лицем цілого світу. Нехай нас обвинувачують, у чому хочуть, але нехай нас судять представники цивілізованого світу. Всі оті сотні тисяч нас, утікачів від більшовизму, сядуть на лаву підсудних.

Нехай нам влаштують суд.

Але на такий суд Сталін не піде!

Ми того суду не боїмося, але він його боїться – “сонцюподібний”, “батько народів”, “наймудріший з мудрих”, “найдемократичніший з демократичних” боїться такого суду, бо то був би суд над ним і над цілим більшовизмом, то був би небувалий і найцікавіший скандал в історії.

Сталін це знає і поспішає вихопити нас найшвидше, а іноді застосовуючи і методи викрадання і фізичного знищення окремих осіб у руїнах гітлерівського рейху.

Злодій є злодій і такі його методи.

Примітка. Посилаючи це до публікації в світ, я свідомий того, що, в разі появи цього листа в пресі, більшовики руками НКВД замордують решту моєї рідні, якщо там ще хтось живий. Одначе я прошу його видрукувати і підписати повним ім’ям. Все, що я мав до страчення, вже стратив.

1946 р.

________________________
*Тут: становить;