Дев’ять братів і десята сестриця Галя - Сторінка 13

Швиденько йшла Галя на роботу, а ще швидше билося сердечко, а ще швидше вироювалися мислоньки… Уявлявсь їй самотній весінній вечір коло віконечка, своя самотня пісенька, весіння теплиня й мла, й свіжість, і зорі мріють… й разом заступлений світ у віконці, і молодий козак… так разом-разом… такеньки несподівано!

Того дня Галі вилучилося робити на городі вкупі з другою молодицею, що вона з нею й перш часом укупі робила та балакала про людську бідоньку та напастоньку, тугу розділяла, лишенько тішила.

— Хоч ляж та й вмирай! — каже ця молодиця, як вони узялися полоти.

— О, що це ви говорите, любочко! — покрикнула Галя.

— Що ж я говорю! Що є, те й говорю!

І справді, ця молодиця не мала вже рясту топтати — суха, бліда, змождена.

— Ні, ні! — каже Галя, — ви не горюйте! Як знати, що

вилучиться? Що буде, випаде уперед!

— Що ж буде? Випаде? — перехопила молодиця. — Нічого, окрім біди та лиха!

— Ой, ні-ні! — покрикнула Галя, — усе може бути…

усе! Не дожидаєш зовсім, не чаєш, не сниш і разом несподівано-нечаянно…

І Галя покинула полоти й оглянулася округи, наче от стріти готовенька щось несподіване.

— Еге, буде тобі: лихо та ще з лишком! — промовила

молодиця.

— Чого-чого не бува! — защебетала знову Галя. — Усе вилучається! Усе може бути!

І Галя подивилася з усміхом на сонечко, що гралося понад нею, наче думаючи: «Скотись ти зараз на землю, яснеє сонечко, так я не дивитиму теперки, — навіть рученьки підставлю, не боюся!»

А молодиця промовила:

— Годі тобі, дівчино! Ти розкажеш такого, що на вербі груші, а на сосні яблука ростуть!

І ввечері дома, сидячи коло свого віконечка, Галя думала про те, що все може бути й вилучитися, що усього треба дожидати несподіваного та негаданого, і всміхалася, і, здається, одважно та веселенько дожидала усього того; та як уявилася висока постать по дорозі до хатки, Галю пойняло гарячим наче жаром і зимним холодом. І що ближче підходила висока постать, то жар гарячий її понімав, а холод зимніш. І як учорашній козак став коло віконечка й сказав їй «добрий вечір», Галя на одвіт йому ледве вимовила свого «доброго вечора».

На цей раз козак не питавсь дороги, а підійшов як знакомий, гуляючи, і повів розмову про те, що теє за місто Київ — красне та велике, й оповістив про те, що він недавненько ще сюди приїхав з товаришами на дива усякі подивитися, розважитися і що дуже раденький з того, що приїхав… І справді вбачалося, що козак раденький. І Галя раденька.

Потому він сповістив, як приблудивсь до зеленої луки уперше. Товариш, бачте, позначив йому під містом, де зобачитись, та він, товариша шукаючи, не знайшов — загледів луку, Дніпро, — схотілося йому понад Дніпром лукою пройтися, він і пішов, — і бачить — хатка, і подумав: чия се хатка тут стоїть? І почув Галину пісню, — слухав-слухав та й підійшов під віконечко…

І хоч козак не додав, що він раденький, що підійшов до віконечка, тільки сеє і без козацького слова вбачалося. І Галя раденька.

Потому він оповістив, що він теж сирота, теж нема роду й плем’я, що він козак з далекого села Глибова, звуть його Михайло Нарада ( тут він спитав, як зовуть дівчину, і дівчина йому каже «Галею»), що село його велике й багате, там дві церкви в них, хати усе славнії, успліш упоспіль сади; село на горі, а попід горою той самий Дніпро шумить, що й попід Києвом; що люди в них усе хорошії, дівчата штучно та гарно сорочки вишивають.

Галя слухала-слухала-слухала, й пізненько вони розсталися. І Галя не заснула цієї ночі, а просиділа до ранку під віконечком, і так їй істненько, наче у сні снилося велике білеє село на горі, у зелених садах, дві церкви високі з золотими хрестами, синій Дніпро попід горою; снилися люди тамечки з такими-то вже приманчивими обличчями, що яких вона ніколи ще не стрічала; дівчата такі чепурнії та любії, що таких вона ще зроду не бачила. І наче весінній, тихий, пахучий вечір і далеке село снилося їй без гомону, без шуму, — хоч живе, — і нічого не чутно було ніденіде, окрім що билося своє власне сердечко дуже.

Козак почав учащати щовечора, і в них велася мова й розмова трохи що не до світання. Галя вже знала, що козакова хата стоїть недалечке від церкви, з віконечок видко Дніпро і далеко гори округи й гаї, що в його сад величенький і має він теж пасіку…

І дізнала Галя теж усякі різні й многі тривоги та радощі, та тугу, та щастячко, невідомісінькі їй до того часу. З тієї години, як вона несподівано признакомилася з козаком, Галя усе дожидала чогось особливого, сміло та весело дожидала вона, та разом же з тим далося навзнаки їй, як дожидати сподіваного. Спершу вона було сиділа біля віконця й дожидала, а там уже незносно стало їй сидіти спокійненько, коли душа її уся порушалася, серденько колотилося і дух займався, захоплявсь — вона починала ходити та проходжати по луці, зривала квіти, що попадалися, з опалом впивала Їх пахощі, наче лікарствечко від нетерплячки — то вона йшла у цей бік, то в другий, то стояла на одному місці, поки аж козак Нарада не виявлявсь на дорозі.