Додому нема вороття - Сторінка 33

Невже може таке трапитися? Дівчина була наче молодшою Дружаниною сестрою. Я наповнив обидві чарки. Красуня й бровою не повела.

— Звідки ви? — спитав я нарешті.

— З хутора, — відказала дівчина, не глянувши на мене.

— З якого?

— А вам не однаково? — вона зміряла мене прицінли-вим зором. — Вам не досить, що я тут сиджу?

Губи її жалісно ворухнулися, та вона міцно стулила їх і відвернулась.

— Я місцевий, — мовив я збентежено.

Дівчина швидко глипнула на мене, зайняла попередню позу і знизала плечима.

— Я тут знаю кожний осідок.

— Пийте своє вино,— холодно промовила вона.

Я вихилив чарку, другу, налив знову. В міру того, як мене обіймав хміль, дівчина немовби веселішала. У дверях виріс єврей. Пін усміхнувся, через мить подав ще пляшку вина і закуску.

— Будьте спокійні, — досить голосно прошепотів він.— Гарантую...

Дівчина ледь усміхнулася на його слова.

— Випийте зі мною, — вперше на Буковині звернувся я по-українському.

Красуня злякано підняла брови і кивнула на офіцера, мовляв, не обберешся біди.

— Випийте, — попросив я по-українському. Дівчина спохмурніла.

— Вас заарештують. — Вона силувано усміхнулась до офіцера, який повернувся до нас обличчям. — Замовчіть.

— Підемо? — спитав офіцер подружку.

Та радісно потрясла кісками, мов заждалася цієї пропозиції. Вона падала з ніг. Офіцер взяв її за стан і майже виніс з комірки, бурмочучи:

— СопсогёапЫ.. О сопсогёаШа!..1

— Підемо? — запитав я сусідку, наслідуючи офіцера. Вона з ваганням поглянула на мене і звелась.

— А вино?

Знову вмостилася на стільці. Я випив рештки вина і розплатився. Сп'янівши, я щось розповідав про повстання, кляв сигуранцу і бессарабців. Потому перестрибнув на те, що в Румунії цілком можливе життя. На тартаку я стрічав засуджених за політику чернівецьких і бухарестських професорів. Дівчина то посміхалась, то боязко поглипувала на двері. Я подумав, що вона мене не слухає, і вдарив об столик кулаком:

— Ти побачиш, що завтра почнеться!..

Вона долонею затулила мені рота, підсіла ближче, майже впритул, поклала на плече голову. Коси її пахли брин-душками.

— Люди поховали зброю. Завтра...

Вона розсердилась і смикнула мене за комір. Я слухняно рушив за нею.

— Дурненький! — сказала вона через годину на царині, пригортаючи. — Я щаслива. Мені тебе Бог послав. У мене народиться син. Він буде красень. У його жилах тектиме кров гуцула.

Мене щось поривало бігти світ за очі, а вона нітрохи не соромилась.

— Люби мене, — прохала вона. — Ти мусиш знати, що я більше ні з ким не піду... Я його добре виховаю... Дурненький, в горах нема чоловіків. Завтра ще партію відправлять до Канади — і хлопця зі свічкою не знайдеш. Завтра їдуть. Того в Путилі стільки жінок. Що чоловікові, який їде на чужину, забавитися з молодицею? А їй цього дуже треба...

— Втікають з рідної землі?

— Тут і на хліб не заробиш! Люби мене, коханий. Люби...

— Я піду з тобою на хутір.

Вона міцно обняла мене і прошепотіла:

— То буде тяжке, несправедливе щастя. Нас проклянуть. Там самі дівчата і жінки. Ні!.. Що з тобою? Люби мене, гуцулику. Люби...

Вона зітхнула.

Колеса рубали гірський суглинок. Я попросився на підводу до жвавого миршавенького гірнячка, якогось гуцульського вишкребка. А на передній підводі безперестанку смоктав люльку Данило Крицяк. Я не пробував з ним заговорити, він — теж.

У Підзахаричах валка зупинилася на ніч. Емігранти посунули до корчми. Внезагаї зчинилася бійка, когось загамселили до смерті. Суперечки точилися всю дорогу. Наступної ночі усе знову змішалося, рвали один одному тіло і ламали кістки.

У Вижниці перед посадкою до вагонів емігрантів повели на медичний огляд. Половину вибракували з сифілісом, півтора десятка мали сухоти — цих лишили до поправки.

Нарешті поїзд рушив. Данило Крицяк рвався у вагон, репетував:

— Ксеню! Ксеню, скажи, що я добре відплачу. Ксеню!!! Вербувальник посміхнувся.

— Я навіть не спитав, як її звати, — пробурмотів я, думаючи про дівчину, з якою стрівся в Путилі.

Вона покинула мене сонного перед досвітком.

Поїзд набирав швидкість. Ми їхали мовчки. У Вашків-цях я зійшов на перон, напився води. У Лужанах поїзд півгодини простояв. Я ходив уздовж вагонів. У мене пітніли руки. В Чернівцях наші вагони підчепили до довжелезного ешелону. Ешелон ридав. Ридав локомотив. Я вирвався з цього ридання на перон.

— Buna ziua2, — привіталася до вух нафарбована повія. — Пане! — додала вона по-українському, зміркувавши, що я гуцул.

Повз нас прогуркотів локомотив із засвіченими фарами.

— Пане, ваш поїзд рушив. Ви відстанете.

Я взяв її під руку. Це була маленька пофарбована жіночка, і мені довелося нагнутися.

— Як би то так сказати, — мовив я їй на вухо, — щоб не схоже було ні на пам'ятник, ні на сльози.

— Прошу. Але нащо говорити про сльози плачучи?

— Щоб не схоже було, — повторив я.

— Але ж ваш поїзд відходить, пане, — сказала повія, піднімаючи на мене здивовані очі.

— Він уже відійшов, — посміхнувся я.

— Знаєте що?.. Ходімо до мене. Я наймаю затишну квартирку.

— Пішов би, — відказав я. — В мене багато часу. Але, розумієш, мені ніколи.

— Я вас не розумію,— роздратовано мовила повія.

— Отож-то! Noapte buna!..3

-----

Примітки:

До роману "Додому нема вороття"

1 Мобілізація.

2 Виборна посада.

3 Маршалок Буковини напередодні Першої світової війни, лідер консервативної партії.

4 Дитина прив'язана до своєї матері. Ми чекаємо тебе на виході (нш.). 3 Прошу вибачити (нш.).

6 О! Добрий день! Прошу. Прошу на повітря (нш.).

7 Я свідомий ваги мого завдання! {НШ.).

8 Заможний парубок.

9 Ідеологи пангерманізму.

10 Так називався розділ пангерманської монографії Шульца-Геверні-ца, присвяченої "українському питанню".

11 "День " — назва кайзерівської газети (нш.).

12 "Загальний і повний оракул", часослов.

13 Шпигун (нім.).

14 Командуючий групою військ австрійських армій.

15 Країна ведмедів (нім.).

16 Австрійський військовий генерал.

17 Жандармський генерал.

18 У Талергофі знаходилися концентраційні табори.

19 Іди-но своєю дорогою (італ.).

20 Олекса Довбуш.

21 Розмовляти лише румунською!

22 Гармонія! О гармонія!.. (Рум.).

23 Добридень (рум.).

24 Добраніч!.. (Рум.).

Цей роман вперше було оцифровано бібліотекою УкрЛіб. Будь ласка, при використанні матеріалів сайту вказуйте посилання на першоджерело http://www.ukrlib.com.ua