Доля «Оракула» - Сторінка 3

Шофер, затуляючись долонею од світла, виправдувався:

— Так різонув нахаба — в очах потемніло…

У сліпучому світлі фар з’явилася чорна постать. Хайманові тенькнуло серце: мафіозо… Гангстер наближався спроквола, мовби хизуючись своєю ходою. Руки — в передніх кишенях штанів, на очі насунутий маленький округлий капелюх.

Підійшовши до таксі, він заглянув усередину і поманив пальцем Дайапу. Секунду дівчина сиділа не зворухнувшись, потім узялася за ручку дверцят… У Хаймана промигнула думка: не пустити! Та він одразу й відкинув її. Що з того? Сіпнувся й собі вслід за нареченою, але мафіозо, вихопивши з кишені пістолета, прошипів:

— Сиди!

Дайана випросталась, притулила долоні до грудей, наче її білі тонкі руки могли захистити від кулі. Хайман в якомусь заціпенінні дивився на ці освітлені руки, — видно було навіть тоненькі сині жилки, — а потім ковзнув поглядом по обличчю. Голова з чорним німбом волосся нахилена вперед, брови зсунуті, примружені очі вп’ялися в нападника. Той стояв на відстані не більше двох метрів і, помітивши, що дівчина не зводить очей з його пістолета, сказав:

— Подобається? Гарна цяцька!

Дайана мовчала, не відриваючи погляду від чорної цятки.

— Та ти не жахайся, кралечко. Якщо перестанеш плутати нам карти…

— Стріляй, боягузе, — тихо промовила Дайана.

— От бачиш, яка ти… не гречна, — осклабився той. — Ми хотіли по-джентльменському…

Дуло пістолета хитнулось угору, націлюючись на бліді руки, складені на грудях. Дайана стояла, як заворожена.

— Слухай, ти! — нарешті обізвався Хайман. — Припини, а то я…

— Сиди, — буркнув мафіозо, — у нас розмова своя…

Хайман закліпав очима: чи йому здалося, чи справді — цятка пістолета почала відхилятися вбік. Таки відхиляється! Тепер уже добре видно… От сучий син, лякає…

Цієї миті тріснув постріл. Шофер пригнувся, а Хайман інстинктивно заплющив очі. Та, коли розклепив повіки, побачив, що Дайана стоїть, як і перед цим, тільки опустила руки, а нападник хилитається, немов п’яний, силкується підібрати капелюха, що валяється під ногами. Обличчя в нього все закривавлене, кисть, в якій він щойно стискав пістолет, потрощена.

— Ур-р… — захарчав у безсилій люті, упав навзнак, ударившись потилицею об асфальт, і вже не ворушився.

Машина позадкувала, все ще засліплюючи таксі, розвернулася і фуркнула геть.

Дайана знесилено упала на сидіння і ледве чутно прошепотіла:

— Поїхали… до Колверта.

Хайман поклав їй руку на плече:

— Слухай, як це сталося?

— А так… Треба мати силу волі… Вірити…

— Я подумав: розірвало пістолет. Але чому?

— Скривилося дуло.

— Ти… це ти зробила?! Ох, і молодчина! Феноменально! Ми приїхали, тут живе Колверт.

Мовчазний таксист зупинив машину і поглянув на чорноволосу пасажирку зі страхом та побожністю.

2

Після тієї пам’ятної ночі Дайана злягла. Тяжке нервове напруження так виснажило дівчину, що батьки викликали лікаря, а про заняття нічого було й думати. Хайман хотів провідати, але вони попросили дати їй спокій хоч на кілька днів.

— Давай позустрічаємось на екрані відеофону, добре? — говорила Дайана тихим, слабим голосом, і коли б він не бачив її обличчя з тінями під очима, то не повірив би, що цей голос належить їй.

— Гаразд, люба, набирайся сили.

— А як з Колвертом?

— Досі нібито нічого, з дому не витикається, найняв охорону.

— А що каже твій «Оракул»?

— Поки що загроза існує. Ще не минув рокований термін.

— А коли минає?

— Днів через три. — Хайман усміхнувся. — Ти так хвилюєшся за Колверта, ніби він твій родич.

— Він людина, громадянин, — обличчя Дайани спохмурніло, — як же нам не хвилюватись?

— Заспокойся, все буде о’кей, він же не маленька дитина.

— А ти все-таки примусь ще свого «Оракула»…

— Само собою, — запевнив Хайман, — комп’ютер увесь час одержує дані про ситуацію і кожного дня викидає прогноз.

Нарешті настав день, коли Хайман бадьоро повідомив:

— «Оракул» вважає, що небезпека для Колверта минула. І, за всіма ознаками, він здобуде перемогу на виборах.

Дайана зраділа, обличчя її звеселіло, і вже на Хаймана дивилися з екрана очі, повні світла і тепла. Того ж вечора вони зустрілися, і тільки й розмов було, що про Колверта.

— От буде справедливо, якщо він переможе на виборах! — сказала Дайана, прихиляючись до Хайманового плеча. — Ти чув, як він виступав за права жінок?

— Так, це прогресивний діяч, він, певна річ, переможе того мурмила з волосатими руками.

Хайман тримався спокійніше, аніж тоді, але часом непомітно позирав назад: чи не тягнеться за ними «хвіст»? Нічого підозрілого не помічав. Скидалося на те, що гангстери залишили його в спокої, навіть за «Карткою фатуму» не з’являлися. Хоч… Може, дізналися, що тепер «Оракула» пильнують агенти поліції? Як би там не було, Хайман і Дайана тішилися спокоєм.

Але в день виборів спокій вибухнув. І саме тоді, коли вони, забувши про все на світі, шугали на скутері по синьому шовку Озера Молодості. З екрана, вмонтованого на панелі керування, прилизаний диктор повідомив про зникнення Колверта і про зрослі шанси огидного Дайані мурмила.