Хлопці від Катеринки - Сторінка 2
- Покальчук Юрій Володимирович -Петро з’явився одного літнього вечора на порозі хати, і Катерина мало не зімліла, бо ж чекала його, вже всі очі видивилась, і ось урешті в той вечір, коли вже й не чекала, він став на порозі.
Високий, схудлий і гарний.
Боже, який він гарний, думала Катерина, обіймаючи його і цілуючи, які в нього гарні темні очі, який в нього гарний овал обличчя, яка фігура, красунь, в кіно зніматися йому, я його так люблю, так його люблю.
Катерина і сама була нівроку, у свої двадцять п’ять виглядала на двадцять, розкішна блондинка, карі очі, гарна фігура, пухкі губи, мила усмішка, теж доволі непересічна собі дівка.
Вони й при одруженні були чудовою, гарною парою, і любилися ще до одруження понад рік і всі на них дивились і казали — от парочка — А6рам і Сарочка, або баран і ярочка, або ще щось, але заздрили їхній красі і здоров’ю, і їхньому щастю теперішньому і майбутньому.
Петро, однак, веселий дуже не був по поверненні, обіймав і цілував її, щоправда, спрагло і шалено, і плакав, коли обіймав і цілував, і казав, як її любить і все його життя для неї, і ще тисячі безумних слів.
Але однаково був якийсь не в собі, щось його їло зсередини, і радість його була чимось притлумлена.
А потім була вечеря і горілка, і батьки Катеринині, і сусіди.
А потім було ліжко, з якого почалася біда.
Контузія у Петра була така, що в нижній чоловічій його частині нічого не працювало.
Щось там десь йому перебило, казали, у мозкові хребта чи щось такого, але стрижень його був тихий і ніякий, як його Катерина не мняцкала і не цілувала, і не тягала в роті, і не пестила язиком, і не цілувала яйця і навіть нижче. Нічого.
— Я знаю, — сказав Петро. — Мені лікар сказав у госпіталі: «Bee y тебе буде добре, житимеш, як всі, от лиш з траханням нічого в тебе, мабуть, не вийде. Перебило тобі статевий нерв, і так далі. Може, то й можна якось вилікувати, може воно колись і відновиться, не знаю, а може, й ніколи. Я про це нічого зараз більше сказати не можу. Кріпись, живи, шукай способів жити. Ти молодий чоловік, може, воно колись і вернеться. А я поки що зробити більше не можу, ніж зробив, і нічого тобі не обіцяю.
Радій, що не каліка, без рук, без ніг, — вже добре, а там Бог дасть, якось воно і в тебе життя складеться».
Ранок видався доволі сумний, але Катерина не здавалась, вона вірила, що то минеться, Петро ще не освоївся, не вжився вдома, спочине, отреться, і поволі, поволі якось та налагодиться усе.
Вони виходили в місто; на базар і всі на них дивились, і заздрили її щастю. Живий-здоровий вернувся з фронта чоловік. Такий красень, і вона ж. От же ця парочка — Абрам і Сарочка.
I вони мали вдавати щастя і задоволення і гуляти з родичами і друзями, і з тими небагатьма, хто вернувся з фронту. I пили за тих, хто загинув, і так минув тиждень, потім другий.
I Петро п’яний грав на гармошці і співав гарним п’яним баритоном, в якому дзвеніла страшна тоска і відчай.
Ти машина, ти желєзна,
куди ж милого повезла,
Гей, га, уха-ха, куди ж милого повсзла.
Подай, мила, стакан рому,
Бо я їду до гтрийому,
Гей, га, уха-ха, 6о я їду до прийому.
А в прийомі скляні двері,
Там сиділи й охвіцері,
Гей, га, уха-ха, там сиділи й охвіцері.
Випав номер сорок п’ятий,
Наказали, щоб прийняти.
Гей, га, уха-ха, наказали, щоб прийняти.
Подай, мила, стакан чаю,
Бо я їду, від’їжджаю,
Гей, га, уха-ха…
Минуло два місяці, потім три, настала осінь.
Машинка в Петра і далі не вставала ніяк. Він пішов працювати на завод, одразу заробляти став непогано, бо у війську багато чого навчився, а чоловіків у містечку взагалі було обмаль. Катерина також влаштувалась на завод, і вони скоро почали пристойно заробляти, життя позірно було вже добрим.
Ходили в кіно і в гості, запрошували гостей до себе.
А вночі починалися муки, Катерина хотіла трахатись, а Петро не міг.
Він їв нормально зараз, пив молоко, їв м’ясо і картоплю, зеленину, все свіже і чисте. Здавалось би — ну, ну, ще трішки — і стрижень його заворушиться і оживе.
Але — ні!
Петро почав часто випивати, аби притупити свій стан. Катерина також бухала разом з ним, і думала, що робити, що робити далі? Як їм тепер жити?
Вихід знайшовся несподівано. Дикий і несамовитий. Але все ж таки вихід.
Катеринина подруга Настя, тепер молода вдова, також була спрагла за траханням, і вони собі з Катериною про то говорили не раз, і не сто. I Катерина їй звірилася, бо що було самій робити. Хоч вовком вий. Але Настя за браком чоловіків у містечку також собі тільки дрочила. Аж ось вона прибігла до Катерини, захоплена можливістю, і майже захлинаючись від хвилювання, розповіла їй історію, як її приятелька поїхала в село до родичів по картоплю, і там підчепила собі підлітка років чотирнадцяти-п’ятнадцяти, з отих, що пови-ростали за війну, а до війська їм ще рано було, і почала з ним трахатися, і приїхала така шаслива, що мамо ховайся, але, здається, від нього завагітніла і тепер витягає його в місто, вчитись у ФЗУ, ну, знаєш у фабрично-заводському училищі, туди набирають пацанів із села, аби освоювали станки і йшли на завод працювати, бо ж людей бракує на заводі.