Між двох сил - Сторінка 6

МАРКО. Пiдождiть, от i в нас буде така сама. Кацапня там подихає з голоду i суне вся сюди, под флагом социальной революцiї. А нашi дурнi їм i ворота розчиняють. Та ще тих, хто свiй край i народ боронить, розбишаками називають. Самi ж падлюки, чистi розбишаки, грабiжники, хулiгани!

Входять Слiпченко i Арсен з рушницями в руках.

МАРКО. Батьку, ми з тобою, з Арсеном i з усiм вiльним козацтвом попали в розбишаки.

БIЛЯНКЕВИЧ. (Примощується в куточку й живо, уважно погляди на братiв.)

СЛIПЧЕНКО. Це Тихон так? Спасибi, синку. Спасибi. Плюй на рiдну матiр, на батька, на неньку Україну, що вигодувала тебе такого розумного.

ТИХОН. (Читає.)

МАРКО. Яке йому дiло до України?

ТИХОН. А ти думаєш, ти її рятуєш своїм шовiнiзмом i що оддаєш на поталу панам i буржуям?

СЛIПЧЕНКО. Яким панам? Яким буржуям? Де ти взяв їх? Хто в нас пани в Українi? Українцi? Буржуї — то якраз твої приятелi-кацапи, жиди, ляхи. От хто буржуї! I от з ким ти йдеш проти свого народу, з ворогами нашого вiдродження. Ренегат ти, зрадник!

ТИХОН. Я йду з робочими i селянами проти їхнiх ворогiв.

СЛIПЧЕНКО. А ми ж хто, щеня ти? Хто я такий, чортiв сину ти? Га? Пан? Буржуй? А хто з мене сорок п’ять лiт по заводах кров смокче? А тебе я вигодував на якi грошi? Якими руками вони заробленi? Так що ж ти менi варнякаєш про робочих та воронiв їхнiх? Я вже їх добре знаю, не вчи! "З робочими та селянами". Так ти ж i йди з ними! А не з сємяннiковими та грiнбергами.

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. (Гукає з дверей.) Микито! Старий! А йди-но на хвилиночку.

СЛIПЧЕНКО. Всипать би тобi гарячих штук двадцять, порозумнiщав би! (Виходить.)

ПАНАС. (Що ввесь час стругав i подивлявся на Бiлянкевича, раптом голосно смiється.)

Всi здивовано дивляться на його.

ПАНАС. А правда, Михаиле Петровичу, цiкава сценка? Як демократiя сама себе за горло душить? Ще трошки, i можна буде голими руками брать. Як ви гадаєте? Ще трошки мовчки пiдождать i… готово. Правда? (Пiдморгує.)

БIЛЯНКЕВИЧ. (Встає.) Я вас не розумiю. Извините, я, кажется, здесь лишнiй… (уклоняється дамам i ображено виходить.)

ХРИСТЯ. Михаиле Петровичу! Та куди ж ви?.. Ну, за що ж ти образив чоловiка?!

ПАНАС. Не хвилюйтеся, Христенько… Вiн не образився. Вiн пiзнiше у свiй час прийде. От вони перегризуть собi горла, а вiн тодi прийде, залигає обох i сяде.

СОФIЯ. А вiн хто такий?

ПАНАС. Безробiтний помiщик. Мав тисячу десятин, кiнський завод, дiвочий гарем, iнгуську охрану, а тепер вчиться чоботи шить i наймає у нас кiмнату. Одягнений, як бачиш, пiд пролетарiя.

ТИХОН. Любить неньку Україну й хоче записатись у вiльнi козаки.

МАРКО. Ага: хоче! А не записався! Бо знає, що не приймуть, а большевики приймають всякого, хто заявить себе ворогом українства.

СОФIЯ. Та невже большевики тут такi вороги нацiонального вiдродження? Я чула, що…

ТИХОН. (Хвилюючись.) Та що вiн бреше? Хто ворог? Це ж тiльки брехнi! I що вiн… Це просто мерзость говорить подобныя вещи.

СЛIПЧЕНКО. (Входить.)

МАРКО. О! Як захвилювався, аж на рiднiй большевицькiй мовi забалакав…

ТИХОН. Да с тобой… с тобой… кнутом надо разговаривать.

СЛIПЧЕНКО. (Спалахнувши.) Хто смiє поганить мою хату мовою ворогiв наших?! Це що таке?!

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. (Входить.)

ТИХОН. Ви самi поганите її своїм шовiнiзмом, людожерством.

СЛIПЧЕНКО. Як ти сказав? (Ступає до його.)

МАРКО. (Схоплює рушницю й пiдбiгає з нею, замахнувшись до Тихона.) Мовчи, гад, прихвостень кацапський! Мовчи!

СОФIЯ. (Кидаючись до них.) Марку, Марку! Ради Бога! Що ти?

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Ох, Боже мiй! Батьку! Та що ж це таке?! Та дiти ж рiднi! Брати ж вони!

МАРКО. Який вiн менi брат?

ТИХОН. Действительно, не брат, а хулиган…

СЛIПЧЕНКО. (Люто до його.) Та доки ж це буде? Геть з моєї хати! Геть! Щоб i духу твого не було!

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Батьку! Що ти робиш?!

СЛIПЧЕНКО. Мовчи! В моїй сем’ї не було зрадникiв i не буде! Забiрайсь, запроданцю кацапський!

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. (Плаче.)

ТИХОН. (Рiшуче виходить.)

СЛIПЧЕНКО. Убить його мало, паскудника! Тут розривають серце, а свої ще й собi. Марку, Арсене, ходiмте! Арсене, бери мою рушницю.

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Куди ж це й ви?

СЛIПЧЕНКО. Боронить нашу землю, нашу державу, наш темний народ од ворогiв його, од таких, як отой твiй син. Прощайся з синами. Та не рюмсать менi i не розбалакувать, бо я вам всiм тут… Ну?

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Та це ж… Та як же… ночувать же прийдете?

СЛIПЧЕНКО. Як живi будемо, прийдемо. А як нi, то заночуємо десь инде. Ну, Марку, швидче прощайся. Арсене!

МАРКО. Та прийдемо! Чого там? Дурниця. Нiчого не бiйтесь, мамо. Батько це так собi. Ми тiльки в караул.

СОФIЯ. Тату, а може б, ви зостались же таки цей вечiр вдома? Ми ж не бачились чотири роки.

СЛIПЧЕНКО. Не можу, дочко. Ми з нашою державою не бачились триста рокiв. Коли б i ти могла, то й тебе забрав би з собою. Всiх! (Показує на Панаса.) Он зостається вам мужчина. Он як струже! Такi ще гiршi, нiж отой. Краще вже в большевики иди, а не будь таким байдужим.