Неоднаковими стежками - Сторінка 23

— Ти, певно, нездужаєш? — спитав Уласевич, бистро окинувши оком молодицю й її заниділий, захуджений вид.

— Ой пане! нездужаю, та вже й давно. Ще з осени як занедужала на пропасницю, та оце й досі вона не кидає мене. Взимку мені було й получчало. А як почалась весна, то мені знов погіршало. Ні їсти не хочеться, ні пити. Ніщо не йде мені на душу. Вже й сповідалась, і причащалась. Оце недавнечко ходила до батюшки, щоб освятили мені воду на голові, бо в мене почало судомить голову. А оце прийшла ще до вас на пораду. Одрятуйте мене, коли ваша милость, бо в мене ж двойко маленьких діточок. Як я помру, хто ж їх до пуття доведе? — І молодиця одразу заплакала. Голос в неї неначе перервавсь. В неї стисло в грудях так, що вона не змогла говорити далі й почала втирать сльози чохлою рукава.

— То в тебе пропасниця, кажеш?

— Та еге ж! Допоможіть мені, коли ваша ласка, бо як «тітка» мене не покине, то вже мені й не животіти. І сили в мене вже нема до будлі-якої роботи, навіть і до неважкої. Зараз втомлюсь. Отак як бачите! зачевріла, заниділа, хоч лягай в домовину. Батюшка радив мені якісь ліки та сказав найняти молебствіє, але забула, якому святому, бо в мене вже й тяму в голові забило. Скажіть вже ви, коли ваша ласка, кому править молебінь од пропасниці — чи святій Варварі, чи святому Миколаєві? Чи пити натщесерце орданську воду, чи стрітенську? Батюшка казали мені, та в мене вже памороки одібрало, аж інколи в очах пожовкне. Мені вже й невтямки, що вони казали.

— Тобі, молодице, треба перше лічитись од пропасниці, а про молебствіє це вже як сама знаєш, — говорив доктор.

І його вразила незвичайна темнота цієї бідолашної людини, в котрої були одні ліки — свячена вода. Одначе він був радий, що ця людина обернулась до його за порадою, а не… до знахурок.

— Вже я й до знахурки ходила. Тутечки, бачте, є в нас така, що до неї колись навіть з далекої сторони наїжджали не тільки селяни, але й пани. Знахурка й одшіптувала мені, і підкурювала мене усяким помічним зіллям. Але й помічне зілля не помогло.

Уласевич обдививсь її, розпитав за все, записав на ліки лікарство, заборонив їсти борщ та житній хліб, наказавши знов зайти в лазарет через кільки день.

— Оце ж за пораду нате вам крашаночок. Прийміть, коли ваша ласка, та не погордуйте мною, простою людиною. Чи наймати молебствіє святій Варварі, чи святому Миколаєві? Ви казали, а мені все те невтямки.

— Та я ж про це тобі нічогісінько й не казав! То, певно, тобі так вдалось, бо в тебе голова запаморочена од слабості.

— Котрому ж святому треба одправить молебствіе? Чи, може, вдруге освятить воду на голові? Кажуть, «тітка» боїться не так ладану, як смирни або свячених маковійових Петрових батогів… Цe зело дуже помічне, кажуть…

Уласевич витріщив очі й тільки здвигнув плечима, слухаючи про Петрові батоги. Він не сподівавсь стрінути такої непросвітньоі темряви в селян.

— Чи ти ж втямила гаразд, що я тобі раяв? — спитав він в молодиці.

— Втямила, серце! Де вже пак не втямить. І батюшка казали, щоб я молилась од «тітки», і ви радите, щоб я молилась та постила… та навіть борщу не вживала.

— Та не те бо, щоб ти доконче постила! а щоб тільки не вживала важкої нетривної страви та поживку, бо як попоїси всмак борщу, то од цього знов вернеться пропасниця та й знов нападе тебе.

«Доведеться мати багато мороки з цим темним, зовсім не просвіченим народом», — думав Уласевич.

— Раяв мені ще наш сусід Кандзюба — це той, що хата його стоїть праворуч од нас, без виводу, — піди, каже, Варко, до знахурки Вівді Струлихи, нехай тебе обіллє непочатою криничаною водою під мостом на річці в глупу ніч. Кого вона обливала водою під мостом і в глупу ніч на пилипівчане пущення або в чистий четвер, то ті всі поодужували, — казала Варка.

— Невже ви ймете віри, що та Вівдя допомагає людям од усякої слабості? — спитав зачудований молодий доктор.

— Ой серце! ще й як помагає. Оце позавчора Вівдя водила в глупу ніч під міст Одарку, таки нашу сусіду. Але саме тоді, як вона обливала її, загуркотів віз на містку: хтось проїхав через міст, та це пошкодило: Одарка, як стояла, голісінька, облита водою, та одразу так і впала. А Вівдя ледве одягла її й приволокла додому. Кажуть, буде обливать вдруге.

— Одже ще запагубить та дурепа знахурка бідну молодицю! А веди мене мерщій до тієї молодиці. Певно, схопила якусь хворобу через ту дурну Вівдю, — сказав зозла Яків Кирнкович і вскочив в кімнату, щоб накинуть на себе пальто.

Варка тим часом виклала з хусточки яйця на вікно рядочком. Доктор вийшов а кімнати, і Варка повела

його до хати з вищербленим виводом. Хата була недалечко.

— Наробила шкоди ота ваша навіжена знахурка, — гомонів доктор, йдучи вулицею. — Вона, певно, на смерть застудила оту безщасну Одарку, бо ще ж надворі холодно й вогко. Пропаде молодиця ні за цапову душу.

Варка показала йому хату з щербатим верхом бовдура. Він увійшов у хату й побачив, що Одарка лежала на полу й горіла, як горять діти на кір. Уласевич звелів чоловікові, не гаячи часу, одвезти її в лазарет і сам попрямував туди. Оглядівши молодицю, він дав загад фершалові попиклюватись безщасною недужою молодицею й доглядать її.