Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії - Сторінка 12

Кат провів пальцем по її лезу і стурбовано пробурмотів: «Треба трохи підгострити!». Витяг з кишені точило, присів на плаху і заходився біля роботи, наспівуючи:

Всі чомусь мене обходять стороною.
І ніхто не привітається зі мною.
І ніхто мені руки не подає —
всі не люблять ремесло моє!
І чому,
чому такий я нещасливий?!
Я страшенно ж,
я страшенно жалісливий!
І коли когось я страчу —
усередині я плачу!
Ну чому,
чому такий я жалісливий?

Нагостривши сокиру, він змахнув з ковпака невидиму порошинку і попрямував до дверей.

На порозі кат обернувся до Алі і сказав:

—Я пішов! Хи-хи! До скорої зустрічі завтра вранці! Спи спокійно! Хи-хи-хи-хи!

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ,
у якому Аля, якби вона не спала,
могла б почути дивну розмову

Гвардійці сиділи мовчки, втупивши очі в Алю. Щоб не бачити їх, дівчинка відвернулася до стіни. Стомлена, вона скоро заснула.

Гвардійці довго сиділи нерухомо. Почувши рівне Алине дихання, один з них, намагаючись не бряжчати залізяччям, повернув голову до другого. Він мовчки дивився на товариша, покручуючи лівого вуса, бо правого у нього зовсім не було. Другий гвардієць удавав, що не помічає його погляду. Він навіть намагався втягти голову в каструлю, що правила йому за шолом.

Тоді перший тихенько кахикнув.

—Умгу-умгу-умгу!— загуло в каструлі.

Перший гвардієць сердито прошепотів:

—Та зніми ти того клятого казанка!

Другий обережно зняв каструлю і поставив на кам’яну підлогу. Стало видно, що у нього тільки половина бороди.

—Бодай вона згоріла, така служба!— теж пошепки поскаржився він.

—Та не крути, не крути, Недобородо!— сказав перший.

—Ну чого ти прискіпався, Недовусе?— сердито запитав другий.

—Вона ж зовсім ще дитина!— докірливо мовив Недовус.

—А що тобі до того? Чи теж закортіло туди?— і Недоборода показав на грати.

Обидва замовкли.

—Дітей почав хапати!— через хвилину з обуренням в голосі обізвався Недоборода.

—Отож я ж і кажу!— знову жваво повернувся до нього Недовус.

І тут наче змовившись, вони разом встали і пішли до залізних дверей.

Недоборода встиг вставити ключ у замок, коли почулися кроки. З переляку залишивши ключ у дверях, гвардійці кинулися назад. Недоборода поспіхом насунув на голову каструлю і всівся поруч з товаришем.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ,
у якому в підземелля спускається
Недороль Десятий

Двері тихенько прочинилися. По сходах, крадучись, спускався Недороль Десятий. Щоб не зачепитися бува і не впасти, він перекинув поділ довгої сорочки, наче плащ, через руку.

Гвардійці полегшено зітхнули. Боялися вони тільки Першого Недорадника.

Недороль Десятий підійшов до ґрат. Підняв свічку і почав вдивлятися у темний куток в’язниці, де спала Аля.

—Дівчинко! Звичайна дівчинко!— покликав він.

Аля прокинулася і, побачивши Недороля, радісно всміхнулася. «Він прийшов, щоб випустити мене з в’язниці!» — подумала вона і підійшла до ґрат.

—Ваша недоречність, двері он там!

—Які двері?— перелякано запитав Недороль.

—Але ж ви прийшли, щоб визволити мене?

—Ні, ні! Що ти! Я прийшов, щоб подякувати тобі за те, що ти врятувала мою корону, і… і… щоб попрощатися.

—Як? І ви мене не випустите звідси?

—Ну подумай сама, які дурниці ти говориш!— роздратовано промовив Недороль.— Якщо я випущу тебе сьогодні, Перший Недорадник завтра ж посадить сюди мене!

—А звідки він дізнається?

—Та йому розкажуть…— Недороль оглянувся, ніби шукаючи того, хто це зробить, і побачив гвардійців.— Та йому ж розкажуть навіть ось ці солдати!

Гвардійці, що сиділи напівсонно, заворушилися. їхнє залізяччя забряжчало, і той, що з одним вусом, голосно спитав:

—Ти щось чуєш, Недобородо?

—Я зовсім нічого не чую. І навіть нічого не бачу, Недовусе!— і при цьому втягнув голову в плечі так, що вона зовсім заховалася в каструлю.

—Гм, дивно! Я теж нічого не чую і не бачу!— проказав Недовус.

Недороль притулився до ґрат і швидко зашепотів:

—Не вір, не вір їм! Вони прикидаються! А завтра ж побіжать до Першого Недорадника і викажуть мене! Мені дуже тебе шкода, але я боюсь… боюсь…— і він почав задкувати до виходу.

Та раптом зупинився на півдорозі і, скривившись, щоб не заплакати, промимрив:

—Мені ніхто ніколи так гарно, бантиком, не прив’язував корони!— і зник за дверима.

Гвардійці перезирнулися і зітхнули. У підземеллі запала тиша.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ,
у якому Недопопелюшка
приходить Алі на допомогу

І знову двері підземелля тихенько зарипіли і прочинилися, пропускаючи Недопопелюшку.

Гвардійці, побачивши її, відвернулися від дверей і втупилися в протилежну стінку.

Недопопелюшка навшпиньках підійшла до грат і покликала Алю.

—Це ти?!— радісно підстрибнула дівчинка.