Останній шанс - Сторінка 2

— Починати?..

— Нам не можна гаяти й хвилини.

— Так, так, гаятись ніколи.. — шепотів старий, наче сам до себе. — Я вважаю, треба одразу перевірити, чи вціліли елементи агрегату.

— А може, спочатку стартову систему?

— Починайте з чого хочете, а я організую оборону, — сказав довгошиїй юнак і поклав свою трипалу долоню на сірий циліндрик, що висів у нього на боці.

Старий Ру відчув приплив сили. Випростав змучене старече тіло, хазяйновито поглянув навколо і рушив, грузнучи в піску, в напрямку стартової естакади.

Хтось із юнаків торкнув його за лікоть:

— Пішки довго. Прошу до кабіни.

«Павук» на трьох лапах кинувся бігти, розкидаючи пісок. Довгошиїй подивився вслід, постояв трохи в задумі і, підійшовши до високої освітлювальної мачти, подерся по ній угору.

Старший наглядач підземних темниць Оам саме споживав харч із рук своєї красуні Онол (годувати його — в цьому, власне, й полягають її обов’язки!), коли його потурбував сигнал із другого ярусу. Кришталева пірамідка на великій панелі раптом потемніла, в низьке, хоча й досить просторе приміщення посипалося надокучливе поцокування. Оам скривився, що означало його велике невдоволення, бо скривити заплиле жиром лице було не так-то легко. Яке зухвальство — турбувати його під час годівлі! Оам невдоволено взяв таку саму пірамідку, як і на панелі, очиці затяглися чорними перетинками.

— Я на посту!

— Ваша добрість! — пролунав із пірамідки голосок. — Наважуюсь доповісти: нова зміна Пильних не долічується Конструктора Ру.

— Припинив існування?

— Тіла не знайдено, ваша добрість.

— Де ж він?

— Старший попередньої зміни запевняє: його взяв персонал Контролю, слава Вершині Мудрості. Чи не могла б ваша добрість…

— Шукайте по всіх закамарках! — владно наказав Оам. — Нікого з персоналу Контролю за останні п’ять років, хай сяє Вершина Мудрості, не було!

Оам відставив пірамідку — вона одразу посвітліла. Розкрив широко рота, й ніжні пальці Онол вклали туди теплий соковитий кусень. Харчуючись, його добрість думав: де ж міг подітися отой нікчемний кріт? Може, заповз у щілину, куди просочується повітря, та й застряв?

Нагодувавши його добрість, красуня Онол почала своїми маленькими ручками легенько масувати йому величезного живота. Кулачки так і поринають, так і поринають у податливій м’якоті. Його добрість аж умліває від задоволення: масаж допомагає травленню.

Через деякий час знову потемніла пірамідка, почулося цокання.

— Ваша добрість! Конструктора Ру ніде нема, хай славиться Вершина Мудрості. Сліди тягнуться до старого північного виходу.

— Втеча?! Старшого попередньої зміни ув’язнити до найнижчого ярусу, слава Великому і Мудрому! Загін охорони зібрати біля північного виходу!

Онол допомогла Оам звестися. Важко сопучи, він вмостився у свого човна і крізь розсунуті двері поїхав по підземних анфіладах. Струнка Онол стояла за його спиною на приступці, тендітні руки її лежали на плечах його добрості.

Підземелля наповнилося цокотом, наче якимись осколками. При наближенні човника Старшого наглядача варта завмирала, в’язні сахалися від грат, ховаючись у темряву ніш. А човен мчав усе швидше, швидше, злякана Онол дивувалася: як він встигає робити повороти у такому звивистому жолобі? Але автоматика працювала добре, човен котився на своїх численних котках точно посередині тунелю.

Біля північного виходу Старшого наглядача вже чекав загін. Дебелі охоронці купчилися по боках виходу, і його добрість одразу ж побачив сліди в піску. Рушив по них човном, але котки заскреготіли, завертілися на місці. Старший охоронець кивнув своїм хлопцям, і восьмеро їх — по чотири з двох боків — підняли й понесли човна разом із його добрістю і красунею Онол.

Ось і місце, де стояв апарат, в якому невідомі кудись повезли Ру. Старший наглядач наказав зупинитися. Йому вже було ясно: зловмисники посадили Ру в апарат і подалися в пустелю. Але навіщо? Яка мета?.. Це тим більше безглуздо, що в старого немає дітей. Кому ж потрібна така руїна?..

Лють охопила його добрість з такою силою, що він аж задихався. Піднявши по тривозі екіпажі двадцяти апаратів, його добрість вирушив на чолі них у пустелю. Красуня Онол була, звичайно, з ним і, як тільки тринога рушила по сліду, почала годувати Оама.

Минуло вже добрих п’ять годин, сонце підбилося над обрієм, а слід утікачів усе вів і вів у пустелю. Нарешті Оам побачив невисокі гори. Наблизившись до них, упізнав колишній ракетодром. Прокляте місце! Значить, старого потягло туди, де він колись чинив свої злочини… Божевільний! Оам відсунув прозору засувку, і тепле повітря наповнило кабіну.

— Поглянь, Онол, крізь кришталь.

Красуня виставила свою голівку в отвір, піднесла кришталь до очей, подивилась і… скрикнула.

— Що там? Дай сюди!

Оам простяг руку по кришталь, але той випав з її пальців, та не в кабіну, а назовні, в пісок. Його добрість засопів, і бідолашна Онол злякалася ще дужче.

— Там… Там… Я зараз дістану…