Похорон богів - Сторінка 111

— Кидайте мечі! — гукали до них малі воєводи.

Мертвих ратників Мешка виявилося більше від живих, а з тієї ляської дружини, що погналася була за п’ятьма сотнями Ждана аж у ліс, лишилося півтори сотні.

Доброчин звелів зібрати докупи ввесь полон. Крім півтори сотні комонних, у руках його виявилася майже тисячна ляська рать, яка понуро віддавала переможцям щити й мечі, скидала з себе бороню та шоломи. В полон потрапив також увесь Мешків стан, але самому Мешкові пощастило втекти разом з кількома сотнями до Перемисля.

Доброчин обліг міцний город з усіх боків, та не давав наказу йти на приступ, остерігаючись непотрібних жертв.

— Довго в Перекислі не всидить, — сказав про ляського князя Доброчин, бо Ждан Будимирович пропонував уранці вийняти город, його непокоїв другий полк: — Ще нічого не відаємо за Претича.

Але від Претича ввечері прибув гонець.

— Утратили ми кожного третього, — повідомив він. — Ховаємось у лісі.

Втрати Претича були вельми значні, й хоча Мешко позбувся всієї раті й майже всієї кінної дружини, це навертало на сумні думки. Претич мав слушність, іще в Києві попереджаючи його про те, що полянська рать не досить навчена.

— А Санок у чиїх руках? — спитав Доброчин присланого опрічника.

— Не скажу, — відповів той і раптом почав хилитися. Ждан Будимирович ледве підхопив гінця, пораненого й перевтомленого важкою дорогою. В нього були прострілені обидві ноги.

— Пошлемо по Претича вранці, — сказав Доброчин, бо небо на сході було вже по-нічному чорне. Лише за Саном виднівся неширокий темно-червоний пруг, наче туди збігла вся кров сьогоднішнього бойовища.

— А ти нині хитро вчинив, — сказав уже по вечері Ждан Будимирович. — Начебто ж і проста річ, а я не зразу розгадав твій задум.

Доброчин сказав:

— Просте часом буває найхитрішим. Цього навчив мене остатній деревлянський жупан.

Згадка про батька навернула думки до Любеча й Києва.

МІСЯЦЯ ЧЕРВЦЯ
В ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ

Мешко сидів у Перемислі, наглухо замкнений з усіх чотирьох сторін, не маючи жодної надії на підмогу. Про його несподівану поразку в стольному городі Гнезні навряд чи хто знав, а найближчий значний город Краків був надто далеко. Та й хто в Ляській землі міг би йому допомогти, коли він утратив усю рать і майже всю дружину?

Найвірогідніше могло статись так, що князь краківський Зденек, Мешків братко, довідавшись про поразку під Перемислем, скористається з нагоди й відбере в нього великокняжий стіл, бо вже давно вів толкування про це з Оттоном та папою римським.

Мешко опинився між двох мечів, і що далі він думав, линучи мислею на захід і на схід, то виразніше починав розуміти, що небезпечніший для нього меч — двоюрідний брат Здіслав Краківський, а не світлий князь Доброчин.

Мешко мусив будь-що знайти шлях до Доброчина. Але де той шлях? Коли кияни підуть на приступ, тоді вони вже не схочуть говорити ні про що; отже, треба думати зараз.

Мешко вирядив до світлого князя свого сла. Сол був не княжого роду, але достойніших Мешко тепер не мав: найдостойніші полягли або потрапили в полон до київського князя. Цими словами сол і почав, передавши Доброчинові золотий меч у золотих піхвах. Сол сказав:

— Ось слово ксенжа Мечислава.

Доброчин узяв меч і виважив його в руці. Все було із щирого золота, але здавалося несподівано легким. Він постукав пальцем по лезі й засміявся, глянувши на ляського сла. Лезо всередині виявилось порожнистим.

— Коли в Мешка й слово таке, то воно не вельми багато важить, — сказав він. — Таким мечем і курці голови не врубаєш.

— То єст мирний меч, ясни ксенже, — схилився в поклоні сол. — Мешко хоче з тобою покою. Он оддає тобі Червенські городи.

— Ми їх самі забрали, — відповів Доброчин, глянувши на пораненого в голову Претича. — Й не за так! Перекажи своєму князеві, нехай прийде сюди.

Сол недовірливо подивився на Доброчина:

— Сам сюди-и?

Претич і Ждан Будимирович осміхнулися, дивлячись на розгубленого сла.

— А якщо забоїться — діло його. Тоді я звелю взяти мечем Перемисль. Моє слово таке, — сказав Доброчин і вдарив по руків’ї власного меча долонею. Це був не порожнистий золотий меч.

Сол добре зрозумів натяк світлого князя.

Мешко прибув не зразу після повернення свого сла, і в тому не було нічого дивного. Він вийшов з Перемисля аж у другій половині дня, взявши супровідником єдиного сина, Бадеслава. Поява тут княжича свідчила про те, що Мешко звірився на ласку світлого князя, чого не міг не збагнути й сам світлий князь.

— Будемо ратитись чи миритися? — запитав він. У ньому ще й досі не вляглось роздратування від того, що переказав був Мешко через свого сла.

Мешко лише розвів руками:

— Не могем вальчиць се з тобом…

— А ти хтів би вальчитись?

— Та нє! — спохопився Мешко, якого неправильно зрозумів Доброчин. — Я мам сина, а ти маш цурке… — Мешко переклав: — А ти маєш доньку…

Жоною Мешка була перемислянська княжна, тону він трохи знав мову русинів.