Промова на загальних зборах харківської організації ВУСПП 24.II.1931 р.

Товариші, в центрі подій, що відбулися нещодавно на літературному фронті, безперечно стоїть розформування Пролітфронту й влиття основної маси його членів до ВУСППу. Варто було захитатися цій організації, себто так званому «об’єднанню студій пролетарського літературного фронту», як всі ті організації й одиночки, що так чи інакше претендували на ту чи іншу провідну роль в сучасному літературному рухові {звичайно, за виключенням угруповань вусппівського напрямку) одна по одній й один по одному подалися до капітуляції й, так би мовити, оргсамознищення. Така, скажім, організація, як «Нова генерація», що нещодавно оголошувала себе ОППУ, себто «об’єднанням пролетарських письменників України», тим самим намагаючись протиставляти себе ВУСППові, сьогодні не тільки публічно визначила свої помилки (до речі, визнала не зовсім вдало й тому окремі члени її, що хочуть здобути собі право зватися революційними письменниками, мусять дати розгорнуту й щиру критику дрібнобуржуазної суті новогенераційних засад) — так-от, не тільки визнала свої помилки, але й поспішила самоліквідуватися. Така організація, як група «А», теж заметушилася. Це мистецько-технічне, ліво-інтелігентське об’єднання хоч поки що й продовжує своє існування, але та розгубленість, яку ми там не можемо спостерігати, більше як красномовно говорить, що доля цієї організації визначалася питомою вагою такого угруповання, як Пролітфронт.

Нарешті, придивившись уважніш до одиночок, до тих революційних і пролетарських письменників, які не входять до організацій, ми побачимо, що й тут не все гаразд, що й тут досить-таки активно реагують на розформування Пролітфронту. Отже, розглядаючи сьогоднішню літературну ситуацію, ми цілком природно в центрі уваги ставимо, так би мовити, «пролітфронтівський фінал», бо тільки вивчення фіналу й може пояснити нам події й нове розташування сил на літературному фронті.

Що ми маємо, товариші? Як так трапилось, що така, досить значна організація, як Пролітфронт, організація, яка мала в своїх лавах мало не 50 процентів комуністів і комсомольців, яка зуміла виховати й згуртувати біля себе молодих робітничих письменників і поетів, яка мала в своїх лавах чимало видатних імен, — як так трапилося, що ця організація, так би мовити, в розквіті своїх сил само ліквідувалася? Припущень може бути багато, але основних три.

Хоч перше припущення й не витримує не тільки марксистської, але взагалі більш-менш серйозної критики, хоч воно й чисто обивательського походження, але через те, що таке припущення може мати й, на жаль, має місце серед інших припущень, то дозвольте не обминути і його.

— Чи не тому Пролітфронт самоліквідувався, — гласить перше припущення, — що його притиснули й примусили це зробити?

Беремо факти й провіряємо. Пролітфронт як організацію і саме пролетарських письменників було затверджено відповідними органами? Так! Пролітфронтові дано було можливість випускати свій журнал? Дано! Де, коли й як той чи інший відповідальний партійний робітник виступав проти цієї організації? Ніде, ніколи й ніяк цього не було. Навпаки, всюди Пролітфронт користувався з допомоги й уважного ставлення. Хіба, скажім, без допомоги й керівництва партійних та професійних організацій Пролітфронт міг би виховати цілу групу робітничих письменників? Хіба пролітфронтівці не діставали, скажім, і моральної, й матеріальної підтримки в своїх екскурсіях по вивченні нових процесів на селі тощо? Нарешті, варто ще раз перечитати прикінцеве слово Генерального секретаря тов. Косіора на XI з’їзді КП(б)У, щоб побачити всю абсурдність такого припущення. Тов. Косіор сказав:

— «Ми не можемо ніяк погодитись з тим, що всякого, хто не входить до ВУСППу, треба відкинути від себе, а якщо він член партії, то й викинути з партії. Ми ніколи на такому погляді не стояли й не стоятимемо».

З такої заяви й такого високовідповідального партійного робітника, як т. Косіор, може скористатися не тільки Пролітфронт, але й взагалі всяка радянська літературна організація, коли вона має бажання самостійно існувати. Отже, робити перше припущення випадає на долю, м’яко висловлюючись, обивателів.

Припущення друге:

— Припустім, Пролітфронт ніхто не тиснув й ніхто не примушував розформовуватись. Але чи не тому він самоліквідувався, що, будучи організацією ідеологічно тотожною ВУСППові й беручи до уваги конечну необхідність за даної політичної ситуації консолідувати пролетарських письменників в одній організації, — чи не тому він самоліквідувався, що визнав за необхідне й доцільне піти на кардинальні поступки в справах, так би мовити, особистих амбіцій?