Писання, яке зветься «Видовище мислене»… (1615) - Сторінка 4

На те вам коротко відповім і це від випробування кажу, а не від самохвальства: за одного, що в горах і печерах сидить, руського інока я не проміняв би тисячу домолежних світолюбців, які покояться в палатах, м’ясоїдів, розкішних латинських ченців. А чому не проміняв би, про те велемовно не казатиму, тільки покажу коротко: бо вони не є духовні поклонники отцю, яких отець шукає, як сказав господь, а вони більше огудники, оскільки папину честь і славу вершать, а не Христову, і жоден не розпинається за Христа, не бореться з пристрастями та єством і на повсякденну смерть страждає, за апостолом, щоб побороти диявола з похотями, пристрастями, що гніздяться в плоті; але всі вони догідники собі й тілолюбці, оскільки голодом та спрагою схуднути не хочуть, а все м’ясом пересичуються, щоб їм кров не висохла і тіло не зів’яло — бояться тілесного страждання, а на це східна церква озброїлась і благодаттю Христа-бога перемогла диявола і в спасенних та увінчаних стоїть вона перед загальним воскресінням. А коли латинські ченці вчать і проповідують, не ласьтесь на те, бо і диявол учить, і проповідує, і ангелом себе чинить, і прикидається, і народжує неправдивих апостолів, та неправдивих пророків, та неправдивих учителів, за апостолом, — а все бреше, і всіх зваблює. І зводить, і обдурює, щоб засилити й пов’язати у свій підступно плетений полон. Ласьтеся ви, руський народе, на своїх ченців, щоб спасалися, і святились, і богоугодниками були, за Григорієм Богословом, який казав Ісааку Сіріанину: "Це добре, що бога ради благословите, — мовив, — але ліпше, коли освятити себе". Кому? Богові. І далі: "Возлюби повну безмовність більше, щоб наситити голодних світу і привести численні народи до жадання божого, як учинив і звершив Іоасаф⁸, навчений отцем: і землі всі, народ покинув, а сам у горі бога ради життя вів". І про це досить.

Тут тобі, домашньому іноку, який не чув, що з’явили про чернечий подвиг Василій Великий і Златоустий, Листвинник Ісаак, Симеон Новий Богослов⁹, Григорій Синаїт та всі інші, і який не відлучався в пустиню з початковим постригом, щоб загоїти пристрасті, а любить жити й пробувати у світі, у мирських та людських стосунках, покажу коротко, що за пожиток, чи користь дістанеш з тієї приязні мирського співжиття, або, кажучи істотніше, чого не можеш осягти і знати сам собі від таїнств, які служать і належать чернецтву.

Перше. Пісня церковного гласу, яка співається в антифонах¹⁰: "Пустельникам, які вивищуються до блаженств життя" перш за все на тобі не звершиться;

того початкового, тайнотворного, що має бути за образом божим, не осягнеш і ніяк не дістанеш при спілкуванні з людьми. А через те й себе пізнати не зможеш. Затим: честь свою, як сказав Давид: "Та не зостанеться в пошані людина"¹¹ —і ти не розумієш. Затим: тому ж таки подається подальший Давидів вислів: "Перетворіть себе і розумійте, що я є бог" — того богопізнання без відлучення і перетворення в молитовну єднносущу думку, без усілякої мирської мани, не сподобишся ані бачити, ані розуміти.

Друге. Плоті й крові не позбудешся, в яких пристрасті мають гніздо-житло; тим-то і Павлову плоть та кров — царство боже — не візьмеш. Він сказав: "Щоб відкинути за першим поступуванням старого чоловіка, який зотліває у звабливих пожадностях та відновлятися духом нашого розуму і зодягнутися в нового чоловіка"¹² — цьому найбільший прохач: нічне неспання, псалтир і поклони.

Третє. Оскільки пристрастей свободи не досягнеш подвигом, мудрості духа святого не сподобишся бачити, тільки чужим розумом проказуватимеш ті казки, коли ти упремудрений світською наукою, а дихати духа святого духом своїм без старання не можеш.

Четверте. Триєдине таїнство в бога віри пізнати пе іюжеш, не сподобишся розумно бачити блискавку трисяйного божества, а затим: не дістанеш від благодаті й честі, належної християнину, не поклонишся сином отцю в дусі, не наречешся спадкоємцем божого царства, бо для того змоги не матимеш.

П’яте. Не сподобишся і не осягнеш бачити освячення розуму, від якого й тіло святиться, по чому іде в тих, котрі доспіли, невимовна радість, утіха, мир, слава, всерадіння і торжество разом з ангелами. Досить про подвиг іночої трудолюбності.

Через це і вислів Симеона Нового Богослова про те виписую тобі, який таке в собі має: "Є три речі, — каже, — в яких согрішають люди: думка, мова і діло. З них перша винна, що від двох останніх согрішаеться. Постараємося, скільки сили, щоб освятилася думка наша в дусі; заради того був той чоловік, для того він був розп’ятий. помер і воскрес. Це-бо є і воскресіння в теперішнім віці, хай же і в майбутнім дістануть тілеса душ тих, що сподобляться встати, божественне воскресіння, воскресіння єства, — для догоджання йому не пошкодуємо крові та життя, і потроху хай ті, в кого думка незцілена, в першу чергу візьмуться цього досягати, нічого не шкодуючи, щоб божу милість до того прихилити. Це-бо і в визволення, послане людям своїм, це велика милість, це очищення, це розрішення великої роздільної ворожнечі, це нетління, це вічне життя, це з людиною боже примирення, і це є убогий духом і чистий серцем, а такий уздрить господа".

Цього всього, світолюбний іноче, серед людей без пустельного подвигу дістати не зможеш ніяк, а коли не дістанеш, то знай про те, що іноком ти став тільки на ім’я, а ділом будеш утікач і полоненик у ворогів. Казав-бо і Василій Великий про безплідних, які тільки одежу носять, на неї сподіваються, але ніякої їм користі від самого образу. "Не всі, — казав, — помишляйте спастись чи в спільножительних обителях, чи в осібних місцях, призначених для іночого життя". А чому? "Оскільки багато, — каже, — приходить до добродійного життя, але мало і дуже мало таких, хто ярмо його підіймає, тобто належно справляє чернецтво".

______________

Послання написано на переклад 16-ї еклоги книги "Ота в святих отця нашого Іоанна Златоустого… книга про священство", Львів, 1614 р., що є уривком із шостої бесіди Златоустого. Дата написання твору припадає на час між 1615 — 1616 рр.

1. … перекладач написав те від себе і сотворив…, наклеп на блаженного— Див. про це у передмові.

2. Книга "Про священство" Златоустого вийшла в братській друкарні, переклав її Гаврило Дорофійович— український поет, перекладач, редактор книг львівської братської та київської лаврської друкарень у першій половині XVII ст.

3. Понт— південносхідна область Малої Азії.

4. Євангеліє від Марка, VIII, 34.

5. Іллірик (Іллірія)— у давнину загальна назва місцевостей, заселених варварами на північ від Греції та Італії до Дунаю; Маврітанія— область у північно-західній Африці.

6. Листвинник, (Листвичник) Іоанн (бл. 525-606 рр.) — християнський богослов, автор книги "Листвиця". Прожив сорок років самотою в печері на г. Сінай.

7. Ісаак— це Ісаак Сіріанин (Сірий), християнський богослов, який жив у другій половині VII ст.

8. Іоасаф— царевич, якого відлюдник Варлаам навернув у християнство, жив у пустині 25 років і помер у печері; персоваж поширеного в Європі (й на Україні) середньовічного християнського роману "Варлаам і Йоасаф").

9. Симеон Новий Богослов (?-1032)— християнський богослов-проповідник, аскет, прожив у пустині 13 років.

10. Антифони— в церковному богослужінні два хори, розділені на два криласи.

11. Псалтир, XLVIII, 13.

12. Послання Павла до ефесян, IV, 22-24.