Сагайдачний (1924) - Сторінка 175

— Амінь! — гукнули козаки в один голос. — Ми всі те саме присягаємо.

Сагайдачний говорив далі:

— Коли мені припала велика честь отаманувати над славним Запорозьким низовим військом, то я відповідаю за вас всіх, хто піде зі мною у той похід. А коли так, то вимагаю від вас послуху моїм приказам. Я готовий за кожного з вас покласти голову, але того самого жадаю від вас усіх.

— Ми раді тебе слухати, мов рідного батька…

— Панове товариство! Підемо на Кафу двома шляхами. Я поведу військо прямо на Перекоп, через Крим, а Іван Іскра піде на байдаках морем…

— Гаразд, ми згодні.

— Моїм обозним ставлю Марка Жмайла, полковниками наставляю Чепеля, Струка, Вичосу і Бодака. Вони хай міркують, кого у своїх сотнях сотниками понаставляти. У походах так повинно бути, що товариство вибирає собі наказного старшину, а решту порядкує він сам.

— Згода!

Рада скінчилася, стали розходитися.

Сагайдачний прикликав свою старшину в кошову канцелярію і тут довго радили.

До походу вже було все приготовлене. Зараз на другий день стали перевозити похідний табір на берег Дніпра. Перевезено вози, нагружені усякими припасами, гармати, коні. На березі Дніпра обозний Жмайло порядкував. Рівночасно зносили припаси на байдаки, призначені до морського походу.

Робота протяглась цілий тиждень. Сагайдачний узяв з собою десять тисяч добірного вишколеного війська. Перший раз мав нагоду бути отаманом великої сили…

Він був гордий з того, що то була його організація, його вишкіл. Він знав, що ці люде мають до нього повне довір’я і підуть за ним в огонь, у саме пекло. Він знав, що коли військо вірить своєму отаманові, то це значить, половина побіди… Тепер була ціла штука в тому, щоб цю організацію удержати в найтяжчій хвилі, вдержати військо в залізній руці. Того пильнував він дуже. Про все мусив знати, нічого без його волі не могло зробитися. До нього приходили безвпинно розсильні козаки і відходили з твердими приказами, яких не вільно було не виконати.

Як вже все було готове і до походу уставлене, Сагайдачний зібрав усю старшину і пішов у церкву.

— Зачинаймо, товариші, з Богом, то Бог буде нам благословити.

По молебні переплили на берег. Сагайдачному привів Антошко гарного турецького коня. Він об’їздив з старшиною установлені в порядку полки, його вітали окликами:

— Слава Сагайдачному! Здоров будь, батьку отамане!

На січові вали вийшли всі, що остались у Січі. Січовий піп у ризах благословив військо хрестом. На валах заревіли гармати. Сагайдачний дав знак булавою і похід рушив з місця. Рівночасно на байдаках вдарили веслами.

А в цю мить на березі і на байдаках залунала козацька пісня, забриніла бандура.

Сагайдачний, окружений своєю старшиною і розсильними козаками, рушив посередині свого війська…

VIII

Кожного вечора, як ставали на нічліг, порядкувався возовий табір. Возами окружали цілий обоз, розставляли чати на віддаль рушничного стрілу, запалювали огні довкруги табору, щоб хто небажаний вночі під табір не підкрався. У цьому порядкуванні військо мало таку вправу, що в кожну хвилю на слово команди похід припинявся, миттю заточували вози у чотирикутник, а всередину ставало військо і коні. Вночі нікому не було вільно з табору без дозволу старшини виходити.

Сагайдачний показався у поході дуже строгим отаманом. Карав погрішившихся без пощади. Зараз на першому нічлізі приказав кількох розстріляти за те, що на сторожі позасипали. Одного розстріляв за те, що впився. Повага Сагайдачного між козацтвом була така велика, що ніхто не поважився ремствувати за такий строгий присуд.

Вимагаючи від других послуху, він був і для себе дуже строгим. Не вимагав для себе нічого більше, як стільки, що діставав звичайний козак. Спав на возі, як і другі. Їв посполу з другими, спав дуже мало, а вночі вставав і пильнував, чи сторожні на своєму місці, чи огні позапалювані.

Через цю суворість була у війську карність, послух, і усе йшло, мов у годиннику.

Першою перешкодою, яку стрінув Сагайдачний, то був Перекоп — по-татарськи Аркапу — Золоті ворота у Крим. Він лежав на тій шийці, що веде з материка на Кримський півострів. Значення його для оборони Криму розуміли добре татари. Татарський хан Менглі-Гірей ще в п’ятнадцятім столітті побудував тут оборонну позицію. Уся та шийка не мала одної милі ширини. До цього було тут близько тридцяти озерців з солоною водою. Такий вузький шматок землі, ослонений по кінцях морем, не було важко оборонити, а знову не легке було діло його перейти.

Та, не зважаючи на те, козаки не раз здобували Перекоп і робили татарам бешкет. Забігали в Крим, та не далеко. Перший Сагайдачний підняв велику думку перейти збройною рукою через увесь Крим і вдарити у найболючіше місце турецької імперії.

До Перекопу зближалися козаки під ніч. Перекопський мурза довідався заздалегідь від утікачів, які гості приходять до нього. Він збирав сили, які міг, і ладився до завзятого опору.

Сагайдачний, ставши табором по цім боці Перекопу, послав уночі кінноту перекрастися на той бік. Кінноту повів старий Чепіль. За ним пішло теж трохи пішого війська. Вони перекрадалися боком понад море. Мурза, котрому про це звістили, приказав їх не чіпати: "Хай ідуть собі на загибель. То, певно, звичайний загін козацький, котрий тут замкнемо і виб’ємо".