Сагайдачний (1924) - Сторінка 179

Він, відбиваючися, зайшов на давнє таборище. Татари хотіли забігти йому дорогу, та тут натрапили на піхоту, що привітала їх рушничним огнем. Під тією охороною Чепіль щасливо переправився мостом на той бік. Це тривало до вечора. Татари змагалися взяти піхотинців приступом. Надвечір боротьба притихла, а тоді піхотинці покинули окопане місце та й прямо з берега ріки пішли на міст. Татари за ними, а тут з другого боку став Жмайло палити з гармат і здержав татар, поки не розібрали козаки моста і не повиносили усього на берег. Татари пізнали, що їх козаки перехитрили. Щоб їм заступити дорогу, треба було об’їздити далеко, бо в тім місці де впливали до себе ріки Салгир і Карасу, було багато води, перейти услід за козаками було неможливо, бо козаки били з берега з рушниць і гармат.

Хан, дізнавшись, що козаки його перехитрили, рвав собі волосся з бороди з досади.

Переночувавши тут, Сагайдачний пустився в дальшу дорогу.

Татарського війська вже ніде не стрінули. Перейшли так Крим, по дорозі стрічали татарські оселі. Населення що лиш стало втікати, бо ніхто тут до послідньої хвилі не сподівався козаків. Зайняли і спалили город Єскі-Крим. І подалися на гори, що відгороджували Кафу від Криму. З такими возами нелегко було через гори переправитись. Місцями треба було розкопувати дорогу, щоб возом переїхати. Усі ті труднощі перемогла залізна воля і енергія Сагайдачного. Вона захопила усе військо. Душа Сагайдачного жила в усьому війську. З вершка гори побачили вже Кафу. Ціль козацького походу, вислід важкої праці…

Аж тепер наспіли ханські війська, та вже було запізно. Походу вже не задержать. А Кафи не захотілось їм обороняти. Там стояла турецька залога, то хай сама обороняється. Добре, що козаки не йшли на Бахчисарай, чого хан побоювався.

Тепер у Сагайдачного була одна турбота: що сталося з Іскрою? Чи він вже на місці, і що робити, коли він спізниться, або коли його на морі турки розбили? Чи ждати тут, на місці, чи кінчати самому з Кафою?

На раді старшин розбирано питання, як довго треба їм ждати? Коли вони довідаються, що Іскра вже є або що його зовсім не буде? Вирішено, що ждати нема чого, бо коли би прогавили теперішню хвилю, то може все не повестись, бо із приморських азійських городів може наспіти турецька поміч.

Ставши на цьому. Сагайдачний оставив кілька сотень пильнувати гір, а з рештою свого війська рушив на Кафу.

Сагайдачний, знаючи Кафу, попризначував місце, де треба на голос сурми збиратися, де зносити добичу і де приводити визволених невольників. Розділив дані прикази поміж старших, хто що має робити. Города не вільно було підпалювати без окремого приказу. Особливу увагу звертав Сагайдачний на припас харчів, яких тут можна добути. Їх треба забрати якнайбільше, бо в Криму не поживиться ніхто у голодних татар, а коли заберуть невольників, то буде доволі кого годувати. Старшина розходилась до своїх частин, а Сагайдачний приліг на возі і кріпко заснув.

Тим часом турецький паша, що командував над Кафою, довідався вже, які гості зближаються і приготовивсь до оборони. Усю свою силу, якою розпоряджався, поставив на валах. Поставили тут гармати, хоч паша сам не вірив, щоб можна тут боронитись. Видав приказ, щоб військо, уступаючи, схоронилось на замку. Туди позношено багато харчів. Цей замок уважав він за нездобутий і тут зможе видержати довшу облогу, поки не наспіє підмога. За нею послано до найближчих городів надбережних. Довідались про це і кафські купці. Між ними настав великий переполох. Вони заносили своє майно то до замку, то переносили на кораблі, що стояли в пристані, інші знову ховали усе по льохах, котрих у Кафі було доволі.

Цілу ніч вижидали наступу. Турки зброїлись по домах. Зношено там зброю, муніцію, набирано в бочки воду для гашення пожарів. Паша був певний, що замку не візьмуть, бо таких грубих мурів легкою гарматою не розіб’є, а по улицях справлять турки козакам таку купіль, що жоден звідсіля не вийде. До турків пристали ще і вірмени, і греки, італійці. Всі вони вважали козаків за грабіжників і своїх ворогів. Одні невольники молились по тюрмах і базарних магазинах за побіду християнського війська, котре висвободить їх з неволі.

Другого дня рано військо зійшло з гори і приладилось до наступу. Наступали з трьох боків і йшли з таким завзяттям, що в котрімсь часі змели турецьке військо з валів і увійшли до города. Та тут привітали їх страшенним огнем з вікон і з дахів — кожний дім перемінився на окрему фортецю. Турецькі доми з загратованими вікнами і сильними дверима. Люде живуть на подвір’ї і огороді, який прилягає до дому, околеного муром.

Сагайдачний, почувши таку густу пальбу, приказав сурмити до відступу. Не хотів втрачати людей. Оборонці дуже зраділи, що козаків прогнали. Тим часом козаки позаходили іззаду. Перелазили мури і через огороди добрались до домів, звідки їх ніхто не сподівався. Роззвірене військо стало вибивати впень усіх, кого стрінули. І зараз стали грабити добичу, яку знайшли. В короткім часі усі вулиці одна за одною були взяті. В городі настав великий крик і лемент. Мешканці ховались по льохах.