Сагайдачний (1924) - Сторінка 183

Зафурчали драбини з гаками і позачіпалися на мур. З усіх сторін дерлись козаки на мур і стали спускатися на замкове подвір’я.

Козаків налазило щораз більше. Вони кинулися з шаблями на турків іззаду. Одна частина із заступами стала підкопувати землю від воріт і усувати каміння. Ворота вже і так були розбиті.

Іскра з своїми лицарями, побачивши таку підмогу, відступили від муру і наперли на яничарів. Настала рукопашна. Турки не встояли і стали розбігатися. Де хто міг, ховався від цього пекла.

Яничарів вибили усіх, хто не вспів у яку скритку сховатися.

Замок був опанований. Кинулись тепер його грабити і шукати за пашею, котрий десь у замку скрився.

Добича була дуже велика. Крім зброї та харчів, забрали військову касу і багато скриньок з золотом, яке сюди позаносили багаті купці.

Сагайдачний увійшов сюди воротами. Іскра розповів йому усе.

Сагайдачний пішов оглянути цей тайний прохід. Зайшовши з Марком у підземелля, застав тут вірменина під сторожею козаків.

— Ти прислужився нам добре, — каже до нього. — Тобі зараз виплатиться тисяча дукатів…

— Йому лише триста належиться, — нагадав хтось із старшини.

— Дай спокій! Хай виплатять йому за сю прислугу тисячу. У письмі Святім говориться: ту не приясте, ту не дадите, а ми маємо з чого платити. Скільки ми були би козаків збавили, коли б не він.

Вірменин, почувши такий приказ отамана, дуже зрадів, кланявся низько на всі боки, а коли йому виплатили дукати, він ще раз просив, щоб його добра не рушали, і остався тут пильнувати.

Жмайло поставив зараз сторожу біля скринь у підземеллі. Сагайдачний увійшов у костьол, де сиділо кілька козаків на ступеннях престолу і курили люльки. Принесли смолоскипи і освітили середину костьолу. Сагайдачний став до усього придивлятися. Страшна руїна. Вікна усі, колись з венеціанського скла з вітражами, повибивані, що хіба останки полишалися. Склепіння попукало. Ікони, по стінах понищені, позривані, лежали з поламаними рамами на долівці. Прикраси і різьба італійської роботи пооббивані. Престол поламаний, а ковчег лежав подалік на землі. Одна фігура над престолом, яка ще на своєму місці осталась, була подірявлена кулями, і стирчало у ній кілька стріл. Видно було, як тут бусурмени забавлялися.

— Йди, Марку, припильнуй, щоб усе гарненько із замку забрали. Опісля виведи козаків із замку, у якім льоху поклади кілька бочок пороху та приладь людей до підпалу. Запалити відтак смоляними кулями замок. Не забудь позабирати наших полеглих товаришів і ранених. Опісля підпалимо город… Це прокляте гніздо людської недолі мусить довго пам’ятати козацьку гостину…

На замковім подвір’ї почулась сурма на збір. Козаки стали збиратися. Жмайло видавав прикази. Стали усю добичу виносити на умовлене місце.

Сагайдачний вийшов з костьолу з козаками на вулицю. В тій хвилі запалав замок, а рівночасно загорілось місто в кількох місцях відразу.

Кафа горіла вогненним морем. Козаки відпочивали по огородах та на площах. Аж почувся страшенний ізгук, начеб пекло відчинило свої ворота. Над замком аж затьмарилося від куряви і кусків цегли та каміння, що вилетіли у воздух.

Надворі стало світати, та ніхто цього не зауважував, бо в місті було ясно, мов удень…

На базарі лежали цілі копиці награбленого добра. Треба було все впорядкувати: одне позабирати на вози, друге — на байдаки.

Сагайдачний пішов на те місце, де були невольники. Хто був до цього здатний, брав зброю і ставав у ряди. Із них назбиралось кілька добрих сотень, через що армія Сагайдачного побільшала.

— Ти, Іване, бери своїх людей і вертай морем, Я тут мушу ще остатись і упорядкувати, а на це треба кілька днів. Татари, певно, так легко нас не перепустять. Треба направити вози, що попсувалися. Тобі треба поспішатися, щоб турки не заступили тобі дорогу. Не без того, щоб який чорт не дав знати туркам, що ми тут гостюємо… Ти вертайся з Богом зараз… Та хай тобі не захочується скакати на боки. Судна навантажені добичею, пропадеш. Якщо ти прибудеш на Січ раніше і мене там ще не буде, так знай, що мене орда задержала, збери військо, яке зможеш, і поспішай виручати…

На тім вони розпрощалися. Від моря залунала козацька пісня, а Кафа палала…

ІХ

Чотири дні побував Сагайдачний у Кафі, стільки було тут роботи. До повороту через ворожий край треба було добре підготовитись. Тепер, літом, серед великої спеки, могли татари запалити степ. А тут така велика сила народу. Визволенців нарахували дванадцять тисяч. Були між ними мужчини, жінки і діти. Усе народ здоровий, призначений на продаж.

Якраз, перед чотирма днями, Іскра відплив з козацьким флотом, забравши частину добичі і невольників на море. За той час Сагайдачний спорядкував своє військо до походу. Найтяжча річ була перебратися через гори. Розіслав стежі на всі сторони і вже мав і сам рушати, як причвалував до нього козак від задів з докладом, що Іскра знову повернув до пристані у Кафському заливі.

Сагайдачний поспішав до моря.