Тривіум Харонтіс - Сторінка 2

У відповідь він міцно поцілував ЇЇ. Решту дня провели нерозлучно. Разом пообідали, побували в ілюзіоні, слухали музику. Прощаючись, Микола нагадав:

— Завтра ж не барися!

Наступного дня повторилось те саме! Знову Микола хвилювався, чекаючи на Талію, знову раз у раз поглядав на годинника і все уявляв, як вона переміщується в просторі. Піднімається ліфтом на свій дах, сідає у вертоліт. Машина швидко несе її понад призмами, кулями й пірамідами хмарочосів… Ось Талія вийшла на його даху. Ліфт відраховує поверхи… Дев’яносто дев’ятий! Бідолашний Булига вискочив у хол… І нікого не побачив.

Це вже було зухвальство. Чи вона вважає його дурником? А ще прикидається щирою… От тобі й Тривіум Харонтіс… До речі, що означають ці слова?

Микола підійшов до відеофону, зв’язався з Картотекою знання, і скрипучий голос повідомив:

— Тривіум Харонтіс — назва місцевості на Марсі — Перехрестя Харона, міфологічного перевізника в підземне царство…

Різко вимкнув апарат, пройшовся в задумі по голубій підлозі, поглянув на годинника і, знову підійшовши до відеофону, замовив собі місце в ракеті, яка сьогодні відправлялась на Місяць. Полегшено зітхнув, розправив плечі. До товаришів у Космоцентр! А Талія… якесь легковажне дівчисько…

II

Минали роки. З Талією робилося щось дивовижне, але космонавт Булига про те нічого не знав, та й знати не хотів. Скориставшись першою ж нагодою, він у складі великої експедиції відправився в далеку міжзоряну мандрівку. Це був перший стрибок людства до сусідньої зірки — Проксіми Центавра. Хто його знає, чи домагався б Микола Булига, щоб його зарахували до цього зоряного екіпажу, коли б його особисте життя склалося інакше. А так… Він, звичайно, нікому не говорив про це, навіть собі не признавався, що ним керують особисті мотиви. А насправді домігся участі в цьому польоті саме через те, що хотів забути підступну дівчину, кохання до якої палило йому серце. Нехай остудять його глибини космосу, хай зарубцюються рани. Та й вона хай відчує, яке кохання відштовхнула, яким почуттям знехтувала. Корабель їхній мчить із субсвітловою швидкістю, і поки тут, на борту, мине дев’ять років, — на Землі пройде тридцять дев’ять. Саме так розрахована програма їхнього польоту. Ага, їй було сімнадцять… Коли експедиція повернеться, їй буде п’ятдесят шість! Ну, а він постаршає тільки на дев’ять років…

Микола ретельно виконував свої обов’язки — а чергування біля Головного пульта забирало багато енергії — і таки мало-помалу заспокоївся. Через кілька тижнів рідна Земля зникла з поля зору, і все, що відбувалося на ній, подаленіло не лише у просторі, а й у свідомості: огорнулося серпанком, почало розмиватися, втрачаючи чіткі контури… І троянди, і Талія, і голуба колючка Тривіум Харонтіс — наче снилися… Звичайно, в найдальших зонах пам’яті всі ці враження зберігались, але свідомість вирішила занедбати ці зони, і сигнали звідти надходили все слабші й слабші, наче від якихось надзвичайно далеких світів.

Ці сигнали не посилились навіть тоді, коли ракета, пройшовши афелій своєї орбіти і виконавши складну програму досліджень планет Проксіми. повернула до Сонячної системи. Як тільки на екрані локатора нарешті проступив диск рідної планети, Микола зробив потрібні підрахунки, перевірив курс, та й тільки. Навіть не зітхнув.

Після посадки на Місячному космодромі Булига хотів деякий час побути в місті Копернік: йому кортіло покупатися у штучній, поки що єдиній на Місяці річці. Але керівник експедиції пообіцяв відпустки лише після того, як вони закінчать свій звіт на Землі.

— В Дніпрі все-таки краще купатися, — усміхнувся він. — Ви ж, здається, з його берегів?

— Так. Але ж тут тяжіння…

— Нічого-нічого, ви ще молодий, Миколо, треба гартувати м’язи.

Ну, що ж, дисципліна, обов’язок — мусив летіти. Та й зрештою цікаво поглянути на рідне місто через тридцять дев’ять років. До речі, космонавтам важко було звикати до календарного парадоксу. їхня мандрівка продовжувалась дев’ять років (за годинником, встановленим на ракеті), отже, зараз повинен бути 2009 рік. Булига ввімкнув приймача, настроїв на київську хвилю, і в рубці Головного Пульта пролунало:

— Говорить Київ. Послухайте програму передач на сьогодні, двадцяте травня дві тисячі тридцять дев’ятого року. Підживленню цукрових буряків — пильну увагу. Репортаж…

Микола крутнув верньєром, приймач вимкнувся. Дві тисячі тридцять дев’ятий!

Аж тепер Микола зітхнув. І це було філософське зітхання: мовляв, які дива діються на білому світі!

Переліт з Місяця на Землю зайняв лічені години. Микола слухав і не чув розмови своїх товаришів. Його чомусь не захоплювало навіть таке визначне досягнення їхньої експедиції, як запис біострумів на одній із дванадцяти планет системи Проксіма. Вони сперечалися на тему: чи належить енцефалограма розумним істотам, чи ні і чи вдасться її розшифрувати. А Микола відчув, що його хвилює наближення Землі. Несподівано — от же цілком несподівано! — защеміло серце…