Відродження Нації - Сторінка 115

Але большевики не тільки не привернули до себе сімпатій настроєних до них прихильно елементів, але одштовхнули навіть тих, які, не вважаючи ні на що, все ж таки не пішли за Центральною Радою й лишились з большевиками, щоб разом з ними працювати. Лишились і не видержали: брутальне, розперізане нищення всього українського поставило їх у траґічне становище, бо вони, працюючи з большевиками, мусіли тим самим немов би згожуватись з їхньою національною політикою, мусіли немов би покривати їхнє злочинство проти своєї нації. І вони мусіли тікати від них. Одним з таких був укр. с-д. Неронович, який один час був військовим Народнім Секретарем і який мусів покинути всяку активну роботу з большевиками. (За цю спробу він заплатив своїм життям: його було розстріляно Олександром Шаповалом, начальником одного з гайдамацьких відділів, який потім був міністром військових справ за доби Отаманщини.)

Я не кажу вже про те, що ця політика надавала величезної сили в руки національних елементів, виразно ворожих до большевизму й до соціалізму. Вони користувались нею, щоб викликати недовірря в мас до самої ідеї соціальної революції. Доведені до люті сею політикою вони використовували всяку помилку, всяку неудачу, всяку несприятливу для большевиків обставину, щоб висміювать їхню діяльність соціальну, їхні наміри й дальші цілі.

А большевики ж не можуть похвалитися великими успіхами в своїй соціальній роботі на Україні за цей час їхньої влади. Причини цих неуспіхів, звичайно, для об’єктивного глядача можна було зрозуміти й пояснити. Перш усього, стан війни по всій Україні. Друге: знесилення й надірвання транспорту, фінансів, індустрії й взагалі всього господарства за часи війни й революції. Смішно було гадати, що за кільки тижнів можна все це було відновити й поставити на ноги та ще на нових підвалинах. Третє: цей період совітської влади як раз ішов на ламання й руйнування старих державних і буржуазно-клясових орґанів. А це ще побільшувало хаос, розгордіяш і безлад. Четверте: сила всякого дезорґанізаційного, хижацького, подлого елементу, що зразу ж налип до большевиків; усякі авантюристи, жулики, шарлатани й уголовники підфарблювались під большевизм і ловили велику рибку в тій зкаламученій, безладній воді. П’яте: самі большевицькі орґанізаційні, творчі сили ще не встигли скрісталізуватися, повиходити на поверхню, а правили й руководили люди випадкові, на швидку покликані. Шосте: влада большевицька почувала себе непевно на Україні, бо сподівалася з моменту на момент приходу німецьких військ, запрошених Центральною Радою, про що чутки почали ходити на другий же день по виході Ц. Ради з Київа. Большевики, розуміється, не мали надій перемогти своїми безладними, дезорґанізованими ґрупами салдатів, що називались червоноґвардейцями, реґулярні, залізно-дісціпліновані німецькі війська з усією їх високою військовою технікою. Через те вони більше заняті були тим, щоб яко мога більше вивезти з України в Росію всяких продовольчих продуктів і ріжного майна, аніж займатися усталенням і орґанізацією совітського ладу.

Об’єктивному глядачеві все це видно й зрозуміло було. І такому глядачеві ніколи на думку не прийшло би вимагати від большевиків при таких умовах соціалістичного раю або принаймні якихсь виразних позітивних наслідків від їхнього панування. Але люди не об’єктивні, а особливо роздратовані, ображені або переслідувані, ті вживали ці обставини й наслідки їх як засоби для антібольшевицької аґітації.

Українські ж елементи цими соціальними неудачами й труднощами користувались для національної пропаґанди, а разом з тим і для антібольшевицької. Особливо аґітація їхня почала мати успіх серед селянства, у якого большевики, хапаючись швидче й побільше вивезти, забірали без відповідних компенсацій хліб, худобу й навіть деяке господарське знаряддя, вроді плугів, борін і т. п.

І коли почався наступ закликаних Ц. Радою німецьких військ на Україну, ці українці орґанізовували в тилу большевиків повстанські відділи й дуже шкодили совітській владі. І то робив не тільки антісоціалістичний елемент, але й той елемент, який уже хитався до приходу большевиків, який належав до революційних верств українства. Так, наприклад, на Катеринославщині головними орґанізаторами й складовими силами повстанського вільного козацтва були українці робітники катеринославських заводів, головним чином соціальдемократи тої течії, яка найбільше в цій партії мала нахилу до большевизму.

Отже в результаті такої націоналістичної й імперіалістичної політики большевиків явилось те, що українські національні елементи, соціально-прихильні до них, одхитнулись; що елементи, які вагались, сумнівались у вірности своїх соціальних позіцій, тепер на них утвердились у противний до большевиків бік; що елементи, які ставились вороже до соціальних цілей большевиків, а цю ворожість прикривали й виправдували недовіррям до большевиків у національному питанню, тепер торжествували: а бачите, хіба ми не мали рації, борячись з ними? а бачите, хіба їм о соціалізм на Україні ходило? Хіба це соціалісти? Це — такі самі імперіалісти й насильники нашої нації, як і монархісти, як чорносотенці.