Відродження Нації - Сторінка 123

Тепер же, коли лоґічний розвиток утворених самою Ц. Радою відносин у державі привів до її загибелі, мені й моїм товаришам здавалось, що обов’язком кожного українця є рятувати з пожежі все, що тільки ще можна врятувати, а не одходити на бік з революційною фразеолоґією на устах.

Було два способи активного рятування: іти в народ, піднімать серед його повстання проти насильників і збройною силою виганяти їх, або йти до тих самих насильників і ціною власного пониження одпихнути набік руську буржуазію, що простягала руки за владою. Перший спосіб без усякого сумніву був і чистіший, і революційний, але в тих умовах зовсім не здійснимий.

Другий же спосіб був немов "практичнійший". Прихильникам його здавалось, що повстання проти п’ятьсоттисячної німецької армії не дасть ніяких позітивних результатів, бо німці повстання моментально задушать, а як воно буде провадитись українцями, то з помсти й страху до них усю владу буде передано чорній руській реакції.

Тим паче, здавалось, повстання не матиме успіху, що Ц. Рада загубила серед народу всяку сімпатію й за неї широкі маси не рискнуть вступати в нерівну боротьбу з такою силою, як німці. Ці думки підтвержувались тим "спокоєм", з яким було майже скрізь по Україні принято звістку про переворот.

Отже, на думку "практичної" течії, коли способом отвертої, збройної боротьби явно не було надії хоч що небудь урятувати, то й спосіб складання рук на "революційних" грудях (як то робила ще третя течія) також нікому ніякої користи не дав би. Треба було відповідній українській соціальній течії іти до насильників німців і поки вони ще не підпали зовсім під вплив руської реакційної буржуазії, поки ще мали намір передати владу українцям ("созвучним" собі), брати цю владу й рятувати принаймні національний характер держави. Цей характер сам собою не допустив би до панування чорної поміщицько-жандармської реакції.

Але есефи не мали тої рішучости. Вони ж бо були "теж соціалісти", — якось воно ніяково так одразу.

І поки вони мнялись, чухались, вагались, руські кадети, представники руської аґрарної й промислової буржуазії вже встигли присунутись ближче до німців і до влади. Коли, нарешті, партіям удалось переконати есефів, що вони хоч і "теж соціалісти", але такого сорту, що можуть працювати з німецькими ґенералами, коли повели їх за руку до цих ґенералів, то виявилось, що вже було … zu spat (занадто пізно). За ці дні есефівського чухання й зчищання з себе "теж-соціалістичности", руська буржуазія встигла захопити деякі портфелі. Вона дала німецькому ґенералові обіцяння бути слухняною, "покладистою", бути сліпою й німою, де то треба буде німцям, і німецький ґенерал, дбаючи про себе, рішив купити в руської буржуазії цю слухняність за міністерські портфелі. Це тим легче німцям було зробити, що їхні побоювання хвилювання народу з приводу розгрому Ц. Ради не підтвердилися, й особливих комплікацій у краю з новим ладом боятись не було чого.

Таким чином, коли партії привели есефів, було вже для чисто-українського кабінету zu spat.

Але все ж таки ще не все було захоплено, ще німецький ґенерал вагався. І він пропонував есефам зробити так: узяти портфелі голови ради міністрів та ще кільки важніших і почати працювати. Коли все буде гаразд, можна буде й усі останні посади замістити українцями. Другими словами, коли б есефи виявили себе слухняними, то ґенерал і проти них нічого не мав би. Що ж до того, щоб усунути гетьмана, як домагалась українська делеґація, то про це й мови не могло бути: гетьмана вже визнано в Берліні. А крім того народ зробив переворот, народ вибрав собі гетьмана й німецьке командування на Україні, вважаючи себе гостем, не мало ніякого права втручатись у внутрішні справи України.

Тоді українські делеґати запропонували "роз’яснити" гетьмана, як тимчасового презідента Української Республіки.

Ні, німецький ґенерал і в це не мав ніякого права втручатись, це була воля народу, він же не смів ламати чи хоч пальцем торкнути народню волю. І те, що він, німецький ґенерал, вів переговори з делеґатами, це з його боку було тільки посередництво між ними й верховною владою України, Гетьманом. Все ж рішення залежало тільки від верховної влади.

Але він усе ж таки, як цілком незаінтересована сторона, радив українцям узяти ці п’ять-шість важніщих портфелів, не вдаватись у дебати, а братись до діла. А далі видніще буде, що і як. І радив робити то як найшвидче.

Але швидкість і рішучість є огидні для щирої української вдачі. Есефи мусіли ще порадитись і подумати.

Поки вони радились і думали, руські кадети рішуче й швидко згодились на всі умови німецького ґенерала, продали йому всі військові запаси, муніцію, склади, що лишились од війни, продали хліб, жири, вовну, вугіль, продали все, що хотіли німці, на самих ганебних умовах і коли есефи, надумавшись, прийшли згодитись, було знову… zu spat: усе вже було захоплено руськими поміщиками, фабрикантами й ґенералами. Лишалось два-три паршивеньких портфелі, які німецький ґенерал з усмішечкою запропонував есефам.