Відродження Нації - Сторінка 125

Отже в земельній справі всякі "насильства" усунено: вся земля лишається в поміщиків, а Уряд повинен ще "шляхом кредиту й инчими засобами" (які то були "инчі засоби", побачимо далі) допомогти поміщикам.

Так само в промисловости.

"Регламентування прав підприємців на вільність коаліції для захисту економичних інтересів… Зменшення довгости обов’язкового робочого часу може проводитися тільки з відповідною поступовостю… Виданий Тимчасовим Правительством закон про волю страйків треба переглянути… Колективні договори, як і окремі угоди, треба негайно признати недійсними…"

Це найголовніщі з "нормальних умов", вироблених з’їздом грабіжників. Після приняття статуту "Протофіса" (Союза представників промислу, торгу, фінансів, сільського господарства) голова з’їзду фон-Дітмар прочитав листа від офіцерів російської армії, які прохали з’їзд допомогти їм у справі одержання посад. З’їзд з великою готовностю пообіцяв заплатити й цим своїм слугам за "переворот".

Після того фон-Дітмар, закриваючи з’їзд виголосив "коротку, але сильну" промову, в якій закликав буржуазію "до немилосерної боротьби з соціалістами, що стоять під прапором Карла Маркса".

"Буржуазія — говорив він натхнено — повинна взяти участь у державнім устрою як шляхом економичної, так і політичної роботи. Треба змінити свої погляди в політиці. Буржуазія повинна не тільки займати пропоновані їй посади, але повинна йти до захоплення всієї влади". (Протоколи з’їзду).

Отвертіще, ясніще й ціничніще, здається, вже не можна було сказати.

На закінчення з’їзд вибрав і послав до Гетьмана делеґацію, яку 16 травня ця опереточна фіґура приняла, висловила свою радість з приводу принятих з’їздом важних

постанов "для зміцнення підвалин нового державного устрою дорогої всім України" й запевнила, що вона й її Уряд "у своїй роботі особливо підтримуватимуть ці громадські сили, що працюють над добробутом любого Рідного Краю".

2. Сласна лють аґрарних паразітів.

Оттак намітивши "нормальні умови", "культурні й творчі" сили краю розпочали свою діяльність для "всім їм дорогої" України.

І що ж то за страшна, дика, безоглядно й цінично-грабіжницька діяльність почалась! Це була просто вакханалія клясової помсти, здирства, насильств і отвертого грабіжу.

На села шугнуло, скрегочучи зубами від сласної люті, поміщицтво. Озброєне німецьким ґенералом, воно скажено кинулось до помсти над селянством. Усі закони, всі здобутки в аґрарній сфері було розтоптано ногами, з глумом, з прокляттями, з гарчанням пошматовано. Мало того: кожне село, кожна селянська хата були обкладені страшенними контрібуціями, розмір яких вирішався самими поміщиками. І тут лють паразітів розперезалася як найширше. "Відшкодовували" себе так, як тільки може "відшкодовувати" дикий наїздник за часів татарщини в завойованій країні. Більшість поміщицьких кодл для здирання цих контрібуцій, не задовольняючись німецькою "допомогою", мали власні карні відділи, складені з бувших стражників, урядників, поліцаїв і ріжного продажного деморалізованого елементу. Ці банди терорізували село, знущались над ним, катували його. Не задовольняючись грошевими карами, "культурно-творчі сили краю" робили полювання на людей для забави з собаками, з загонами, як слід. Людей закопували по шию в землю й тримали так до смерти, а пані й панночки в елеґантських убраннях з прутиками в руках забавлялись тим, що люто остервеніло били таких закопаних прутиками по голові, по лиці, по очах. Инчим вирізали на тілі непристойні лайки на адресу революції й так виставляли на сільських майданах. Жінок і дівчат насилували майже публично й за найменчий опір убивали тут же. Ті села, в яких знаходилась хоч невеличка ґрупа селян, що виявляли словом чи вчинком протест, часто громились німецькою артілерією й випалювались до останньої хати.

На поміч поміщикам виступив і Уряд. Він у кожному повіті сформував з руських офіцерів, жандармів і бувших поліцаїв так звані "карні сотні". От це були ті "инчі заходи", яких з’їзд Протофіса вимагав од Правительства. Ці карні сотні мали своїм завданням наводити "лад і порядок". Коли власна поміщицька банда здавалась поміщикові не задовольняючою його в його заходах до "ладу й порядку", він викликав "карну сотню" й село вкривалось трупами, каліками й пожежами.

Я вже не кажу про те, що економично грабіж ішов самий отвертий. Контрібуції самі собою, а економична експлуатація сама собою. Всі оброблені й засіяні селянами панські поля було, розуміється, повернено поміщикам без усякої компенсації. Про це смішно було б і згадувати. Але крім того село повинно було далі робити на цих полях. Щоб не було вже зовсім похоже на часи невільництва, давалося платню робітникам. Але це була така мізерно мала, така нахабно й цінично глузлива платня, що багато селян просто одмовлялось брати її, хоч на роботі були, примушені страхом смерти й катування. Старі селяне, які пам’ятали ще панщину, казали, що то був рай у порівнянню з цими часами.

Так "працювали" "культурно-творчі сили" на селі.