Відродження Нації - Сторінка 45

Але оскільки вже непевно почувала свою позіцію неукраїнська демократія, видно з того, що з цих двох засідань не було винесено ніякої резолюції.

А що далі, то непевність ставала все більшою та більшою. Всі ті орґанізації до сього часу вважали, що вони мають владу в краю, що вони являються представниками нового ладу. А тим часом бачили, що влада ця має дуже обмежене коло, що величезна більшість населення України не визнає їхньої влади, не рахується з нею, іґнорує. Вони, напр. забороняють з’їзди без їхнього дозволу, а з’їзди собі з’їжжаються не тільки без їхнього дозволу, а без дозволу Центральної Влади.

Вони почували, що хвиля революційного руху набірає инчих, нових форм і що вона їх заллє зовсім або відсуне так, що вони самі собі будуть непомітні. Коли ж мирно не захотять одсунутись, то може прийти до гострої й грізної боротьби.

А наслідком усього цього явилось третє об’єднане засідання всіх київських орґанізацій, але разом з представниками Ц. Ради для порозуміння. На так званій історичній „політичній прогульці по Дніпрі” одбулося те засідання, яке поклало перший камінь порозуміння між українською й неукраїнською демократіями в справі творення державних форм України.

Але на цьому засіданню з українського боку були вже представники не українських орґанізацій, а представники національно-державних інстітуцій, — голова Центральної Ради М. Грушевський і голова Ґенерального Секретаріату — В. Винниченко. І мова їх була вже від імени цих інстітутів.

„Завдання Центральної Ради — говорив М. Грушевський — оберегти край від розкладу, анархії та економичної експлоатації. Життя висуває питання переміни Центральної Ради з національного орґану в теріторіальний. Через те треба одкинути підозріння й недовірря й з гаслом „об’єднання демократії” підійти до орґанізації краєвого орґану”.

Голова ж Ґенерального Секретаріату говорив:

„Ми не закликуємо на бунт проти Петроградського Правительства. Але дуже можливо, що ми видамо декрет, у якому скажемо населенню, що всяку постанову Центрального Правительства перед її здійсненням повинна розглянути Центральна Рада… Ми щиро бажаємо спільної орґанізації. Ми признаємо, що в роз’єднанню не можна йти далі, що треба прийти до порозуміння. До часу порозуміння Ґенеральний Секретаріат не видасть ніякого акту. Але треба поспішити”.

Засідання визнало, що порозуміння на ґрунті скликання теріторіального з’їзду й краєвого орґану можливо. Для остаточного ж вияснення умов порозуміння призначено нове, четверте по черзі, зібрання всіх орґанізацій.

„На ґрунті теріторіального з’їзду й краєвого орґану”! Це-б-то на ґрунті того, що ввесь час рішуче одкидалося.

Це була ще виразніша перемога українства.

РОЗДІЛ XIII.
ОРҐАНІЗАЦІЯ МОРАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВЛАДИ

1. Обпертя зсердини.

Так, ми щиро хотіли порозуміння з неукраїнською демократією. Для творення нашої державности насамперед, треба було спокою, ладу. Крім того, державність обхоплює не тільки українську націю, а всі національности, які заселяють теріторію України. Без співучасти неукраїнських елементів було би надзвичайно важко провадити справу орґанізації держави.

Але, з другого боку, ми не могли ставити себе в залежність від того чи инчого відношення до наших завдань неукраїнських елементів. Лоґіка подій вимагала все дальших і дальших акцій, що випливали з попереднього.

Проголосивши прінціп творення основ автономії, ми, дійсно, мусіли творити їх, не зупиняючись, не виявляючи замішання перед тими величезними труднощами, які викрились перед нами, як тільки ми ближче, конкретніше приступили до здійснення своєї мети.

По перше ми повинні були зсередини міцніше орґанізуватись, твердіше упертися ногами об свій власний ґрунт, розпреділити сили й функції кожній течії відповідно її значінню й силам.

І не для вихваляння якоїсь одної партії, а в ім’я історичної об’єктивности й розуміння всього процесу нашого руху мушу зазначити, що найбільшу частину ваги як сеї героїчної праці так і всіх дальших тяжких помилок було складено на соціаль-демократичну течію. Можна цілком певно сказати, що провідничу ролю в відродженню української нації за цих часів грала українська соціальдемократія. Всі найважніші постанови Ц. Ради, всі найвідповідальніші кроки її було роблено переважно з ініціатіви соціальдемократів, під їхнім впливом і керовництвом. Всі найважніші акти державного й загально-національного характеру (як напр. Універсали, Декларації, Ноти) складались соціальдемократами. В усіх найбільш відповідальних переговорах і зносинах як з демократіями инчих націй, так і з Урядом провідну ролю грали соціальдемократи.

Це пояснюється ось чим.

До всеросійської революції на Україні істнували три політичні партії: укр. соц.-демократична робітнича Партія, Партія українських соціалістів-революціонерів і так зване Товариство Українських Поступовців — „ТУП”.

Товариство Українських Поступовців, властиво, було тою самою Демократично-Радікальною Партією, яка після революції 1905 року припинила своє істнування, як партія.7