Юнак з моря
- Бережний Василь Павлович -Цього літа погода на Чорноморському узбережжі видалась нестійка. В бахрому прохолодних дощів лише зрідка впліталась золота нитка сонячного дня, та й то під вечір тускніла, окутуючись мжичкою. Відпочиваючі занудилися б зовсім, коли б не всесвітній чемпіонат з футболу в Аргентіні — можна було цілими вечорами сидіти біля телевізора, з неослабною увагою стежачи за грою смаглявих бразільців чи моторних італійців.
А сьогодні з самісінького ранку ревів ревун: море вкуталося туманом, і це провіщало тепло. І справді, сонце почало розганяти молочну імлу, і перед очима відпочиваючих сяйнула така манлива морська блакить, що не піти на пляж було просто неможливо. Неля Несміх — тугенька білявка — взула пляжні тапочки, осідлала свого симпатичного носика зеленими окулярами, взяла поролоновий килимок, поклала в сумочку яскравий польський купальник, грубеньку книжечку, рушник, шапочку і подалася до моря. Поспішала, щоб не причепився той занудливий Віталій із своїми солоними анекдотами, дерев’яні сходинки так і вгиналися під її ногами.
Розіславши килимка посеред пляжу, заскочила в кабінку для переодягання і через хвилину вийшла в купальнику— ще стрункіша і привабливіша.
З кожною хвилиною небо яснішало, над прибережними садами і заростями пливли білясті пасма туману і швидко танули у високості. А темні цятки рибальських човнів у сонячній млі запливли, здається, на самісіньке небо. Поступово пляж повнився людьми, гамором, хтось уже ввімкнув транзистора. Неля взяла книжку, але, навіть не розгорнувши, поклала на коліна. Хіба ж у такій обстановці можна зосередитись? Проте настрій був радісний, дівчині здавалось, що все — і золоту перлину сонця, і ніжну блакить неба, з якого зникали останні клапті туману, і хитливу синяву моря — природа створила для неї, на втіху їй. Можливо, і отой плавець — і коли він устиг так далеко забратися? — прямує до неї. Ось уже видно помахи його рук, він то з’являється, то зникає поміж хвиль. Вода ще не прогрілась, не більше п’ятнадцяти градусів, а він, бач, не боїться застудитись, певне, загартований. Цікаво, що воно за один…
— Сонце вже обціловує вас! — Віталій Покльований кинув свій надутий матрац ліворуч од неї. — А я й не зоглядівся, де поділася наша пасочка… Ех, не взяв камери…
Неля неохоче відірвала погляд від плавця і подивилася на Віталія. Обличчя його скидалося на комічну маску: широкий рот розтягнувся до вух, ґудзички очей поблискували між ріденькими віями весело і задиристо, мовляв, погляньте, я ж — симпатичний. Неля мимоволі посміхнулася, і це підбадьорило молодого чоловіка.
— А ще казала «Несміх»; он як ви гарно усміхаєтесь! Якщо так засмієтеся в об’єктив — побіжу за камерою. Ви фотогенічна, я зроблю вас кінозіркою, хочете? Неля Несміх — у головній ролі мого фільму, га? Звучить?
— Облиште, — дівчина змахнула рукою, — не вийде з мене артистки.
— Чому? Якщо я… Ну, гаразд, залишимо це питання поки що відкритим. Тут у мене є дещо цікаве для вас
Розташувавшись, Покльований дістав з паки газет кілька зім’ятих аркушів друкованого на машинці тексту. Мабуть, ці аркушики побували не в одних руках, бо нижні куточки позагиналися, багато рядків затерто пальцями.
— Це лекція про Неопізнані Літаючі Об’єкти — скорочено — НЛО, — упівголоса сказав Віталій, — спеціально випросив для вас. Я вже вам говорив, що прибульці…
Неля загадково усміхнулась:
— Пригадала: бачила я ваших інопланетян!
— Та що ви?! Де? — Віталій уп’явся в дівчину очицями-гудзиками.
— У трамваї, в тролейбусі — їх зразу помітно: штовхаються, наступають на ноги.
Вираз обличчя Покльованого був такий кумедний, що Неля пирхнула зі сміху.
— Ну, от, я думав, справді, а вона знову іронізує… Прочитайте ось, що каже вчений.
Неля, все ще осміхаючись, почала, читати, водночас позирала і на море. Невідомий плавець поволі наближався до буйка.
— Читайте, читайте, Нелю, — Покльований, мабуть, помітив, що вона поглядає вдалину, — нарешті ви переконаєтесь, що інопланетяни вже давно спостерігають нашу Землю. Це факт. Я навіть фотографії бачив — і їхніх космічних кораблів, і їх самих…
Неля зауважила, що прізвище лектора — Ажажа — так само читається і з кінця. Покльований розтягнув свої губи і не то в жарт, не то серйозно сказав:
— Я теж помітив. Може, він сам прибулець… А що, хіба це не можливо?
Правду кажучи, Нелі не дуже хотілося читати, але несподівано лекція не просто зацікавила, а заінтригувала її. Скільки сталося загадкових подій, а вона нічого не чула!
Біля Тегерана опустився на землю великий літаючий диск, уряд Ірану звернувся із запитом до Москви і Вашінгтона, чи це не випробування нових апаратів? І СРСР і Сполучені Штати відповіли; ні. Були підняті в повітря іранські винищувачі, та нав’язати контакт не вдалося: непрохані гості відлетіли з такою швидкістю, про яку й не мріють земні авіатори. А на тому місці, де сиділа «тарілка», залишилась якась їдка зеленкувата слизь, і тепер там ніщо не росте.
В Італії подібний апарат опустився на полі, з нього вийшли величезні (по два метри і більше) інопланетяни, і коли італійка піднесла їм букет квітів, один з них усміхнувся — отже, в них теж є емоції.